Читати книгу - "Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців, Оксана Мороз"

РЕМАРКА

Інформаційні віруси завдають багато шкоди бізнесу. Йому доводиться витрачати на порядок більше грошей і зусиль, щоб прорватися крізь інформаційний шум і хаос, достукатися до свого споживача. Хоч як парадоксально, це збільшує кількість спроб і теж є каталізатором інформаційного шуму.

Основний тренд останніх років в індустрії вірусмейкерства — загальна автоматизація. Її стимулює саме інформаційне поле, що збільшується в геометричній прогресії.

Ручні або напівручні технології просто не можуть упоратися з лавиною дій, необхідних для досягнення видимості результату.

РЕМАРКА

В інформаційних кампаніях практично завжди використовують так звані ботруми — групи віртуальних акаунтів у соцмережах або блогах, якими управляє невелика кількість живих людей. Ці групи на замовлення виконують певні дії. Найчастіше «для картинки» — тобто спотворення дійсності — ставлять реакції, роблять репости і залишають коментарі з певними меседжами.

Цікаво, що на початку 2010-х ботруми налічували сотню-дві акаунтів. У день вони виробляли кілька тисяч дій — лайків, коментарів, репостів. Зараз усі ці цифри зросли в сотні і тисячі разів.

Відносини «Замовник–Підрядник» на цьому ринку не відрізняються особливою постійністю. Переважну кількість кампаній організовують і проводять з дедлайном «на позавчора». Що зовсім не стимулює продуманість кампаній і турботу про їхню результативність. Типова кампанія — запустити вірус або відбити атаку. Після чого всі результати залишаються в інформаційному полі, а співпрацю припиняють.

Усе це провокує в індустрії «двостороннє кидалово». Замовник не здійснює оплату в означеному обсязі, а Підрядник, розуміючи високу ймовірність «кидалова», особливо не напружується. Звісно, є тривалі кампанії, але це виняток, що підтверджує загальне правило.

РЕМАРКА

Цей ринок про те, щоб здаватися, а не бути. Замовники більше розуміють разову велетенську кількість лайків, ніж складні й регулярні дії, які потрібні для досягнення результату.

Це сіра або чорна сфера. У ній рідко укладають договори, але особливу увагу приділяють конфіденційності. Офіційних портфоліо на цьому ринку зазвичай немає ні в кого. Усе передається з вуст в уста і обростає домислами, доповненнями, спотвореннями. Звісно, це теж не сприяє якості наданих послуг.

Знайомляться «Замовник–Підрядник» завдяки сарафанному радіо. Перший проект зазвичай переростає в довгострокове, але фрагментарне співробітництво. У цій сфері немає тендерів, усе будується на довірі, перевірених людях. Це теж гальмує прогрес індустрії.

Реклами послуг і компаній в індустрії вірусмейкерства немає. Світитися особливо ніхто не хоче. Звісно, є винятки, але вони лише змушують задуматися про те, чи дійсно те ця людина робить і чи правду каже.

РЕМАРКА

В індустрії вірусмейкерства склався смішний парадокс. Журналістам, особливо журналістам-розслідувачам, дуже цікава сфера маніпуляцій. Вони системно пишуть матеріали про неї. Та з огляду на закритість індустрії розслідувачі володіють фрагментарною і поверховою інформацією. Дотримуючись журналістських стандартів, вони шукають і знаходять коментарі «експертів ринку». Здебільшого це саме ті, хто «здається, а не є». Адже в нормальних фахівців усе добре з клієнтами і з розумінням того, що зайвий раз світитися не варто. Як наслідок, випущені матеріали не завдають жодної шкоди індустрії (рідко — окремим її представникам). А до того ж піарять «псевдоекспертів», до яких потім звертаються недосвідчені Замовники. Це призводить до посилення хаосу. А індустрія процвітає далі.

В індустрії вірусмейкерства крутяться найрізноманітніші гроші. Ще один міф, що тут найбільші бюджети. Він багато в чому породжений виборчими кампаніями в багаті нульові роки. Нині бюджети зменшилися в рази і наблизилися до класичних цінників ринку маркетингу і піару. Винятки — жорсткі репутаційні кризи і/або виборчі сутички.

Як виглядає кожен з учасників цього ринку? Давайте подивимося на них уважно і розберемося.

3.2. Хто замовляє інформаційні віруси

Серед замовників зосереджені політики і великі корпорації. Їм потрібно змінювати думку широких мас — всерйоз і надовго. У них найширший або навіть необмежений доступ до фахівців високого рівня та інструментів. Водночас у них найнижчий моральний бар’єр або його взагалі немає. Вони бачать мету і не бачать перешкод. Не подумайте, що я нагнітаю. Винятки є, але вони зазвичай поодинокі.

РЕМАРКА

Як я вже писала раніше, ринок дуже неоднорідний за масштабом проектів, замовлень і власне Замовників. Нижче наведені тільки основні. Ті, хто найбільше впливає на загальне інформаційне поле, а отже, і на нас з вами. Ті, хто своїми мимовільними або зумисними діями спровокували ситуацію, у якій ми опинилися. Саме вони продовжують штовхати націю в керований овочизм.

# 1. Чинний політик

Ключова характеристика цього сегмента — обмеження владою. Вона дає дуже зрозумілий і чіткий вектор усіх вірусів: «Усе, що наше, — хороше, усі, хто з нами, — друзі. Усе, що не наше, — погане, усі, хто не з нами, — вороги». А втім, така обмеженість виводить подвійну і підкилимну гру в стандарт роботи.

Інакше кажучи, чинний політик переважно веде подвійну гру, відстоюючи свої дії і «вбиваючи» своїх опонентів. Байдуже, який вигляд це має і від кого все транслюється. Це — основа основ. Нам з вами завжди потрібно про це пам’ятати. Потрібно розуміти, що якщо ваш політик при владі й він для вас золотий, у нього завжди є тіньова робота, яка його при владі й утримує. А маніпуляція є і там, і там.

Не має значення, ким була людина до потрапляння у владу і який її рівень розуміння інформаційного поля. Щойно вона опиняється при владі, одразу обростає компетентними командами, які це розуміння їй добудовують.

Усі політики при владі мають одну спільну рису — вони хочуть, навіть вимагають, щоб про них говорили добре. Тим часом за багато років у народу на політиків виробилася оскома — вона не залежить від аналогової чи цифрової ери. Щойно політик починає виголошувати пафосні промови, його перестають чути, тож він розмовляє тільки з віртуальними послідовниками-ботами.

Що більше політик є прихильником пафосу, то менше у нього реальної аудиторії, не беремо до уваги фан-клуб, ядерний електорат, який з політиком за замовчуванням. Утім завдання діючих політиків — саме працювати з широкими масами, а не лише із затятими прихильниками.

Погоня за пафосом — у різних пропорціях — формує інформаційний голод на змістовний контент. Спочатку ще проскакують креативні думки. Та з кожною наступною посадою у владі стиль типового політика стає дедалі сухішим і нарочито пафосним. Одним із чинників, які штовхають його до цього, є зниження рейтингів.

У певний момент оточення неминуче створює йому теплу інформаційну ванну загальної любові, витісняючи реальний голос народу.

У певний момент оточення неминуче створює йому теплу інформаційну ванну загальної любові, витісняючи реальний голос народу. Десь у цей же момент у політика виростає запит на «мочити конкурентів», кількість яких постійно зростає — пропорційно зниженню рейтингу і кількості векторів звинувачень. Далі типовими є два варіанти:

— перший: призначають «офіційних винуватих» — «я хороший, це вони запартачили»;

— другий: просто очорняють «незалежно призначеного» опонента і на нього виливають тонни бруду, тим самим прищеплюючи людям думку, що на ньому ніде проби ставити, а отже, він винен і в чомусь іншому.

Все робиться для того, щоб обілити себе й очорнити решту.

Інакше кажучи, все робиться для того, щоб обілити себе й очорнити решту. І байдуже, це члени команди чи опозиція. Це загальна класична формула. Вона діє завжди.

Навіть найсвятіші, ліберальні політики несвідомо дотримуються цієї формули. Та якщо у них раптом є совість, то вони мінімізуватимуть витік інформації і вестимуть цю гру в особистісному форматі, не вдаючись до