Читати книгу - "Житія Святих - Квітень, Данило Туптало"

Поки ми так розмовляли (говорить Серапіон), настав день, і бачив я плоть його, що вся поросла волоссям, наче у звіра, і вжахнувся, і затремтів від страху, бо не можна було побачити в ньому зовсім краси людської і ні по чому впізнати людини, лише з голосу і слів з уст його. Він же, бачивши, що я злякався, сказав мені: "Не лякайся виглядом тіла мого, плоть-бо тлінна, із землі тлінної взята". І спитав мене, кажучи: "Чи стоїть світ у законі Христовому за попереднім звичаєм?" І сказав я йому, що, благодаттю Христовою, краще від попередніх часів є сьогодні. Знову спитав мене: "Чи є ідолослужіння і гоніння на християн донині?" Відповів я йому: "Допомогою святих ваших молитов, закінчилося гоніння й ідолослужіння нема". І зрадів старець радістю великою, почувши це. Тоді знову спитав мене: "Чи є якісь святі у світі нині, що роблять сили і чуда, як же казав Господь у Євангелії: "Якщо маєте віру, як зерно гірчичне, скажіть горі цій: Посунься звідси, і вкинься в море, і буде вам". Коли це сказав святий, раптом гора посунулася з місця свого десь на п'ять тисяч ліктів і всадилася в море. І підняв голову святий Марко, бачив гору, що ходила, помахав на неї рукою, сказав до неї: "Що тобі, горо? Не тобі сказав я порухатися, але розмовляв з братом. Ти ж стань на місці своєму". Коли він те сказав, стала гора на місці своєму. Я ж, бачивши це, впав ниць зі страху. Він же мене, взявши за руку, підняв і поставив, кажучи: "Чи не бачив ти чуд таких у дні свої?" Я ж сказав: "Ні, отче". Він же, зітхнувши, заплакав гірко і сказав: "Горе землі, бо на ній християни ім'ям лише називаються, а ділами такими не є". І знову сказав: "Благословен Бог, який привів мене на місце це святе, щоб не помер я в батьківщині моїй і не був похований у землі, оскверненій багатьма гріхами". Коли ж минув день той у псалмоспівах і духовній бесіді і вечір настав, сказав мені преподобний: "Брате Серапіоне, чи не час по молитві вчинити нам любов — із вдячністю скуштувати з трапези?" Я ж не відповідав йому. І зразу руки підняв до Неба, почав говорити псалом цей: "Господь пасе мене і ніколи мене не залишить". І після закінчення псалма вернувся до вертепу, возвав, кажучи: "Поклади, брате, трапезу". І знову до мене сказав: "Увійдімо". І причастилися трапези, яку Бог послав нам. Я ж здивувався в собі і наляканий був, бо цілий день нікого і нічого ж не бачив у печері, лише єдиного Марка святого. Він же до когось невидимого промовляє і наказує покласти перед ним трапезу. Коли ж ми увійшли до вертепу, побачив трапезу, і два стільці стояли, хліби два лежали, світлі і м'які, сяяли, як сніг, й овочі прекрасні, і дві риби печені, і зеленина чиста, й оливки, і фініки, і сіль, і дзбанок, повний води, солодшої від меду. Коли ж ми сіли, сказав святий Марко: "Благослови, дитино Серапіоне". Я ж сказав: "Прости мені, отче". І сказав святий: "Господи, благослови". І бачив я з небес простягнену руку поблизу трапези, яка знаменувала хрестом покладене. Коли ж ми з'їли, сказав: "Візьми, брате, це звідси". І зразу невидима рука забрала трапезу. Я ж через дві речі здивувався: і через невидимого слугу (ангел-бо Господній безплотний велінням Божим служив ангелові у плоті, преподобному Марку), і через те, що у всі дні життя мого не куштував такого солодкого хліба та иншої їжі, не пив такої солодкої води, як була на тій трапезі. Тоді сказав мені святий: "Чи бачив ти, брате Серапіоне, яке добро посилає Бог рабам своїм? Кожного-бо дня по одній хлібині і по одній рибині посилається мені від Бога. Нині ж задля тебе подвоїв трапезу: два хліби і дві риби послав нам. Такою ж трапезою щодня годує мене Господь за попереднє моє злостраждання. Тридцять-бо років, як же раніше тобі казав, перебуваючи на місці цьому, ні одного не знайшов корінця бадилини, ним же би міг харчуватися. Голод і спрагу терплячи, з великої нужди землю їв і гірку з моря воду пив, і ходив нагий, і босий, і відпали пальці мої на ногах від морозу і від сильної спеки, й обпалило сонце плоть мою, і був, ниць лежачи на землі, наче мертвий, і біси поборювали мене, як покинутого Богом. Я ж, допомогою Божою, усе це терпів задля любови Його божественної. Коли ж закінчилося тридцять років страждання мого, велінням Божим виросло мені волосся, яке, наче одяг, покрило мої суглоби, і відтоді донині не могли біси наблизитися до мене, голод і спрага не володіли мною; ні мороз, ні спека не докучали мені. Більше ж того, нічим я не хворів, і нині закінчується міра життя мого, і послав тебе Бог сюди, щоб святими своїми руками спорядив ти смиренне моє тіло". І через годину знову сказав святий до мене: "Брате Серапіоне, перебувай цієї ночі без сну через розлуку мою". І стали обидва на молитві, співаючи псалми Давидові. Тоді сказав мені святий: "Брате Серапіоне, після відходу мого поклади тіло моє в печері цій з миром Христовим, і загороди камінням двері печери, і йди собі, а тут не лишайся". Я ж поклонився преподобному, почав зі сльозами просити прощення і, просячи його, говорив: "Отче, моли Бога, щоб взяв мене з тобою, щоб пішов я туди, куди ти йдеш". Відповів святий, сказав мені: "У день веселости моєї не плач, але більше веселися, належить-бо тобі до себе повернутися. Господь же, який привів тебе сюди, хай дарує тобі спасення заради труду і богоугодження твого. Знай-бо, що не тою стежкою, якою прийшов ти сюди, буде твоє звідси повернення, але иншим незвичним ходом дійдеш до свого місця". Знову преподобний Марко, помовчавши трохи, почав говорити: "Брате Серапіоне, великий мені день цей, понад усі дні життя мого. Сьогодні-бо