Читати книгу - "Збірка творів"

Ти б ’єш, то більше лащитимусь я.

До мене стався так, як до собаки:

Штурхай, шмагай, занедбуй, лиш дозволь

Мені, негідній, бігти за тобою.

Ще меншого просити неможливо,

Але для мене й це велика радість —

Терпіть собачу долю при тобі.

ДЕМЕТРІЙ

Не випробовуй нехоті моєї:

Як бачу я тебе, мене аж нудить.

ГЕЛЕНА

Я ж нуджу світом, як тебе не бачу.

ДЕМЕТРІЙ

Ти наражаєш власну добру славу

І скарб свого дівоцтва на загрозу,

Лишивши місто і себе віддавши

Тому на ласку, хто тебе не любить.

Таж я вночі у цім відлюднім місці

Зробить з тобою можу, що захочу!

ГЕЛЕНА

Мені зарука — честь твоя. Для мене

То ще не ніч, коли твоє обличчя

Я бачу, й не відлюддя там, де ти,

Бо ти для мене — мовби цілий світ.

Як можу я сказать, що я сама,

Коли весь світ тут дивиться на мене?

ДЕМЕТРІЙ

Ось я втечу, сховаюся у хащі

Й тебе на з ’їжу диким звірам кину.

ГЕЛЕНА

З них найдикіший має м’якше серце,

Ніж ти. Тікай, перероби легенди:

За Аполлоном Дафна хай женеться,

Голубка за грифоном, лань за тигром.

Дурна погоня це, як полохливість

Женеться, а відвага утікає.

ДЕМЕТРІЙ

Не хочу більше слухати. Пусти

І не біжи за мною, бо тобі

Я тут, у лісі, лихо заподію.

ГЕЛЕНА

Мені ти чиниш лихо в місті, в храмі,

У полі. Фе, Деметрію, ганьба!

В мені ти стид жіночий убиваєш:

Не нам, а вам годиться упадати,

А жінка може лиш себе віддати.

Деметрій виходить.

Піду за ним: буває пекло раєм,

Як від руки коханої вмираєм.

(Виходить)

ОБЕРОН

Йди, німфо! Ніч не встигне відійти —

Вже ласки він благатиме, не ти!

Входить Пак.

Гонець мій любий! Квітку ти приніс?

ПАК

Так, ось вона.

ОБЕРОН

Давай сюди хутчіше!

Я знаю місце, де цвіте чебрець,

Фіалка никла й жовтий баранець

І, сплівшися з шипшиною, навис

Над ними запахущий козолист.

Не раз, як зморять королеву танці,

Вона до ранку спить на тій полянці.

М’яке, тонке линовище змії

Встилає ложе запашне її.

Сік чарівний пущу я в око їй —

Вона потоне в маячні бридкій.

Ти, Паку, теж зостав собі частинку

І в лісі розшукай одну афінку,

Закохану в пихатого хлопчину.

Йому помажеш очі в ту хвилину,

Коли її ось-ось побачить він.

По вбранню видно — той юнак з Афін.

Але гляди — з цим ділом так управся,

Щоб він палкіш за неї закохався,

Й до перших півнів повернись, як стій.

ПАК

Усе зроблю, не бійтесь, пане мій! (Виходить)

Сцена 2

Входить Тітанія, королева фей і ельфів, зі своїм почтом.

ТІТАНІЯ

Ану, ставайте в коло й заспівайте!

Тоді — на півхвилини розбіжіться:

Хто — хробачків у пуп’янках давити,

Хто — добувати кажанячі крила

Для ельфів на плащі; хто — сов ганяти,

Що ухкають, угледівши котрогось

Із нас. Приспіте піснею мене

І — до роботи, поки я спочину.

Ельфи й феї співають.

1-Й ЕЛЬФ

Комарі, ґедзі та мухи,

Згиньте, щезніть, пропадіть!

Їжаки, вужі й ропухи,

Королеви не будіть!

ХОР

Соловейку, на поляні

Щебечи в нічнім тумані:

Люлі-люлі-люлі-лю,

Люлі-люлі-люлі-лю,

Гетьте, чари

І примари,

Не тривожте нашу пані!

На добраніч, люлі-лю!

1-Й ЕЛЬФ

Довгоногі павуки,

Ми сюди не пустим вас!

Слимаки, черва, жуки,

Обминайте далі нас!

ХОР

Соловейку, на поляні

Щебечи в нічнім тумані:

Люлі-люлі-люлі-лю,

Люлі-люлі-люлі-лю!

Гетьте, чари

І примари,

Не тривожте нашу пані!

На добраніч, люлі-лю!

Тітанія засинає.

2-Й ЕЛЬФ

Все тихо! Ну, летім мерщій!

Один лише на варті стій.

Ельфи зникають.

З ’являється Оберон і вичавлює сік із квітки на повіки Тітанії.

ОБЕРОН

Що побачиш ти в ту мить,

Як зі сну проснешся,

Враз до серця прикипить,

І не схаменешся.

Чи ведмідь, чи вепр, чи рись —

До тії почвари

Ти коханням загорись.

Хай же діють чари.

(Зникає)

Входять Лізандр і Гермія.

ЛІЗАНДР

Кохана, ти зомлієш від знемоги.

Чи не спочить нам? Як гадаєш ти?

Скажу по правді — збився я з дороги.

А день настане — можна далі йти.

ГЕРМІЯ

Шукай собі десь обіч ти місцину,

А я ось тут під деревом спочину.

ЛІЗАНДР

Ні, ляжу я на цей же самий мох:

І серце, й ложе в нас одне на двох.

ГЕРМІЯ

Лізандре, любий, я тебе благаю:

Ляж далі, а не тут, де я лягаю.

ЛІЗАНДР

О, зрозумій невинність слів моїх!

Любов навчить тебе збагнути їх.

Вона, кажу я, нам серця єднає,

Тому й душа у нас на двох одна є.

Коли ж серця злилися, чом не може

Двох наших тіл одне вмістити ложе?

Що я кажу, не май того за лжу,

Бо серцем коло тебе я лежу.

ГЕРМІЯ

Словами граєшся. Чи ж я кажу,

Що здатним на брехню тебе вважаю?

Чи гордості я й чемності не знаю?

І все ж — повагу та любов покажеш,

Коли, мій друже, трохи далі ляжеш.

Бо чесній дівчині та юнаку

Годиться відстань берегти таку.

То ляж отам, засни, мій друже, міцно,

І хай твоя любов живе довічно.

ЛІЗАНДР

«Амінь, амінь!» — кажу на ці слова,

І, поки я живий, любов жива.

Я ляжу тут. Кохана, мирно сяй.

ГЕРМІЯ

Спокійно, любий, очі й ти склепи.

Засинають. Входить Пак.

ПАК

Цілий ліс я обійшов,

Та афінця не знайшов,

Що йому я маю око

Чарівним змочити соком.

Ніч і тиша… Хто це там?

То ж, мабуть, і є він сам!

Так, на нім афінське вбрання,

Діви юної кохання —

Каже пан мій Оберон —

Вік зневажив. Ну, а он

І її зміг сон міцний

Просто на землі сирій.

Не посміла, бідна, ти

При безсердому й лягти.

Цим чар-зіллям, сину вражий,

Очі я тобі помажу.

Збудишся — й тобі любов

Вже не дасть заснути знов.

(Вичавлює сік із квітки на повіки Лізандрові)

Прокидайся ж. Я тікаю:

Оберон мене чекає.

(Виходить)

Вбігають Деметрій і Гелена.

ГЕЛЕНА

Убий мене, але не проганяй!

ДЕМЕТРІЙ

Геть відчепись, кажу тобі, і край!

ГЕЛЕНА

Невже саму покинеш на біду?

ДЕМЕТРІЙ

Геть! Одчепись! Я далі сам піду. (Виходить)

ГЕЛЕНА

Я в цій гонитві духу вже пускаюсь.

Що більш прошу, то менше досягаю.

От Гермія цього не знає горя,

У неї очі звабні, наче зорі.

Від чого? Не від сліз солоних, мабуть:

Я плакала частіш, але не вабить

Мій зір нікого. Певне, я бридка,