Читати книгу - "(не) Ідеальний бос, Аксінія Найт"

* * * Від імені Ніколь * * *

Вранці наступного дня Ніколь прокинулась у гарному настрої. Перед очима на шафі висіла її нова форма, а в голові лунало питання боса. Вона все ще не могла повірити в те, що сталося, але в душі все ж таки була рада такому повороту. Дівчина і сама не хотіла йти з цього колективу, а стати другим шефом було для неї чимось новим.

Одягнувши свою улюблену сукню і зробивши як звичайно легкий макіяж, Ніколь вирушила до ресторану. Форму вона так само на плічках взяла з собою і залишила в кімнаті для персоналу у своїй шафці. Спочатку на неї чекала розмова з господарем, а потім вона вже вирішуватиме щодо ситуації.

Набравшись сміливості, вона обережно постукала у двері кабінету боса, і дочекавшись дозволу увійти, присіла навпроти нього.

– Доброго ранку, міс Флорес! Радий бачити Вас! Я правильно розумію, що Ви прийняли рішення? – злегка посміхнувся Алекс, чекаючи відповіді на своє запитання.

– Так, містере Коулман. Я хотіла б продовжити роботу у Вашому ресторані, – видихнула дівчина, все ще хвилюючись про цю розмову.

– Тоді спитаю прямо. Чи готові ви підписати контракт на нову посаду?

– Готова. Але спочатку я маю питання з цього приводу.

– Я Вас уважно слухаю, міс Флорес, – щось незнайоме промайнуло у погляді боса і це насторожило дівчину, але вона все ж таки зважилася продовжити розмову.

– Цей контракт знову буде на рік?

– Так. Цей мінімальний термін будь-якого контракту у моєму ресторані. Але його можна змінити за згодою сторін. Що конкретно Вас не влаштовує у цьому пункті?

– Містере Коулман, я надто довго шукала цю роботу, щоб щороку переживати про те, що я можу її втратити, якщо Ви передумаєте продовжувати цей договір, – її голос був сповнений рішучості та впевненості у своїх висловлюваннях. – Думаю, що Ви не з тих керівників, які стали б просто так пропонувати таку посаду. То чому б не зробити цей контракт безстроковим?

– Цікава думка, міс Флорес. Але Ви дійсно маєте рацію. Просто так нічого не буває. Містер Белл дуже задоволений вашою роботою. І тепер це Ваш шанс показати, що це місце насправді належить Вам. І що ніхто з нас не схибив у своєму виборі.

Ніколь уважно слухала чоловіка і розуміла, що він каже правду. І нічого не ховалось під його пропозицією. Вона не мала більше приводу, щоб відмовлятися від посади, і це не могло не тішити дівчину.

– Добре, містере Коулман. Коли мені можна приступати до своїх обов'язків?

– Прямо зараз, міс Флорес. Прямо зараз, – трохи посміхнувся він, але потім обличчя його набуло знову серйозного вигляду. – Після обіду, як тільки буде готовий новий контракт, Вас запросять на його підпис.

– Дякую! – дівчина рішуче встала зі свого місця і попрямувала в кімнату для персоналу, щоб перевдягнутися для нової роботи.

Приміряючи нову форму, якесь тепле почуття всередині несподівано огорнуло її. Одяг був обраний точно за розміром. Дівчині було складно повірити, що бос міг сам вибирати для неї подарунок. Але їй, на диво, хотілося саме так думати.

З першого дня Алекс Коулман привертав її увагу як сильний і впевнений чоловік, але водночас і лякав її цим.

Після того, як вона вперше побачила його в тому клубі зовсім іншим, більш розслабленим та повністю без комплексів, ця картинка почала переслідувати її майже щодня. У найсміливіших фантазіях образ абстрактного чоловіка набував вигляду Алекса. І скільки разів вона не намагалася позбутися цього, у неї нічого не виходило. Ніколь часом вже сама боялася своїх думок. Але через ці дурниці не збиралася втрачати роботу.

На кухню вона зайшла повністю одягнена у нову форму під оплески всього персоналу. Ніхто зі співробітників не втрачав нагоди привітати її з новим призначенням. Останнім до неї підійшов Жозеф, відводячи трохи вбік від натовпу, до тієї частини кухні, де вони завжди готували вдвох.

– Я дуже радий, що ти наважилася, Ніколь! – по-батьківському він обійняв її.

– Дякую, Жозефе. Без тебе в мене навряд чи вийшло б.

– Ні, Нік. Це цілком твоя заслуга. Я не сказав босові нічого, що могло бути неправдою. Ти дійсно заслуговуєш на цю посаду. І дурень твій колишній бос, що цього не помітив.

– Тільки не нагадуй про це. Він неабияк зіпсував мені життя. І мені дуже пощастило, що містер Коулман не став його слухати.

– Відкрию тобі величезний секрет. Наш бос ніколи нікого не слухає. Він має свою думку і керується виключно своїми принципами. Інакше він не зміг би підняти цей ресторан на такий рівень. А ось із Діланом у них давня конкуренція. Вони мають різні погляди на ведення бізнесу.

– Якщо чесно, я це одразу помітила. Містер Коулман не використовує таких брудних способів прийому на роботу співробітників.

– Саме так. Він цінує кожного з команди, створюючи комфортні умови, – легко усміхнувся Жозеф, дивлячись на дівчину. – А тепер ти готова розпочати новий робочий день і підкорити всіх своїми вміннями?

– Готова, Жоз. Але, мабуть, розпочнемо день правильно! – підморгнула вона шеф-кухареві і, вийшовши до зали, повернулася з двома чашками ароматної кави. – Тепер можна приступати!