Читати книгу - "Мідь та Золото, Анна Стоун"

Рада зараз не знала, хто вона. Спогади попереднього життя увірвалися, стерши кордони.

Останнє, що вона пам’ятала, як Альбрехт дістав з її вже мертвого тіла дитину. А потім прийнявши подобу Золотого Духу здійнявся над землею, закривши залишок цивілізації своїми крилами. Вона знає про це лиш завдяки їх спільній пам’яті.  Тоді вони програли.

Довгі тисячоліття вони дозволили собі розчинитися у всесвіті. Вони вже були більше не потрібні. Первородного зла, як вони думали більше не було. І лиш двадцять років тому щось їх покликало на землю. Розділені століттями. Страхом за родове прокляття…

«Як це програвати? – від звуку його голосу по шкірі пробігли мурахи. – Ви стільки зробили, а все видалося марним. Вашій донці не довго залишилося. І тоді ще одна частина мене повернеться у цей світ»

Проковтнувши клубок, що став у горлі, Рада змогла струснути головою. Голос зник, разом з цим повернулися голоси.

- На знак примирення дядька та племінника я пропоную випити вина! - Гордій наповнив другий кубок і передав його Альбрехту.

Рада затаївши дихання за ним слідкувала. Він виглядав таким спокійним, наче нічого не боявся.

- Думаєш я отруїти тебе хочу? – зауважив Гордій.

- Я вам вірю! Ви не стали б мене отруювати!

- Я чекав цього дня роки! - ця фраза вже відразу не обіцяла нічого хорошого. - Ти найкраще, що вийшло у мого брата!