Читати книгу - "Учта для гайвороння"

Вона навіть проказала молитву, перш ніж вповзти під ковдри — благала Матір про солодкі сни.

Проте молитва виявилася марною; боги оглухли до її прохань. Серсея знову побачила себе у кам’яному мішку, лише тепер вона висіла на стіні замість співця. Вона була гола, а з кінчиків грудей капотіла кров — Біс відірвав їй соски зубами.

— Благаю! — скиглила вона. — Благаю, тільки не дітей! Не шкодь моїм дітям!

Але Тиріон лише вишкірявся. Він теж був голий, укритий цупкою шерстю і схожий радше на мавпу, ніж на людину.

— Ти побачиш їхнє вінчання на царство, — сказав він, — а потім їхню смерть.

Карлик схопив її скривавлену грудь до рота і почав смоктати. Біль прорізав її наскрізь, наче розпечений ніж.

Вона прокинулася, здригаючись у Таениних обіймах.

— Страшний сон, — кволо пробурмотіла королева. — Я кричала? Прошу вибачити.

— При світлі дня сни обертаються на порох. Знову карлик? Чому він так лякає вас, цей маленький недолугий чоловічок?

— Він мене вб’є. Це було провіщено, коли мені було десять років. Я хотіла знати, за кого вийду заміж, та вона мені сказала…

— Вона?

— Маегі.

І раптом слова полилися з неї водоспадом. У голові крутилася згадка, як Мелара Вичерпій наполягала, що коли не згадувати про пророцтво, то воно і не справдиться. «Та в колодязі вона чогось не мовчала. А волала і верещала.»

— Валонкар — це Тиріон, — мовила Серсея. — Ви знаєте таке слово у Мирі? Воно високовалірійське, означає «менший брат».

Про це вона дізналася в септи Саранели після того, як потонула Мелара.

Таена взяла її за руку і попестила.

— То була зла, негідна баба. Стара, хвора, бридка душею і тілом. А ви були юні, прекрасні, повні життя і гонору. Ви казали, вона жила у Ланіспорті. А отже, знала про карлика і смерть вашої паніматки. Істота не посміла відверто завдати вам удару з огляду на ваш стан і могутнє ім’я, тому спробувала поранити своїм гадючим язиком.

«А чи справді?» Серсеї так кортіло повірити.

— Але ж Мелара загинула саме так, як їй було провіщено! А я не побралася з принцом Раегаром. А Джофрі… карлик убив мого сина просто в мене на очах!

— Одного сина! — відповіла пані Добромир. — Але ви маєте іншого, любого і сильного, і ніколи не дозволите, щоб його спіткало лихо.

— Ніколи, поки живу на світі!

Сказавши це вголос, вона повірила, що так і буде. «При світлі дня сни обертаються на порох. Так.» Ззовні крізь хмарну імлу сяяло вранішнє сонце. Серсея вислизнула з-під ковдр.

— Цього ранку я снідатиму з королем. Хочу бачити сина.

«Все, що я роблю, робиться заради нього.»

Томен допоміг їй трохи опанувати себе. Ніколи ще він не здавався їй таким рідним і коханим, як того ранку, коли теркотів про своїх кошенят, капотячи медом на окраєць свіжого чорного хліба щойно з печі.

— Мій хоробрий лицар, пан Хапко, упіймав мишку, — розповів він, — але хитромудра панна Вусатка забрала її в нього.

«Я ніколи не була така мила та невинна, — подумала Серсея. — Як йому правити цим жорстоким королівством?» Мати у ній прагнула понад усе захистити його, порятувати… але королева у ній знала, що йому час загартуватися, інакше Залізний Престол пошматує його і зжере.

— Пан Хапко має навчитися захищати те, що належить йому, — мовила Серсея. — У цьому світі слабкі завжди стають жертвами сильних.

Король поміркував над почутим, злизуючи мед з пальців.

— Коли пан Лорас повернеться, то навчить мене битися списом, мечем і телепнем незгірш себе самого.

— Ти навчишся битися, — пообіцяла королева, — та не в пана Лораса. Він не повернеться, Томене.

— Маргерія каже, що повернеться. Ми молимося за нього. Ми благаємо Матір зглянутися, а Воїна — дати йому сили. Елінора каже, що це найважча битва пана Лораса за все його життя.

Королева пригладила йому волосся — м’які золоті кучері, що нагадували їй про Джофа.

— То по обіді ти теж підеш до своєї дружини та її сестер?

— Сьогодні не піду. Вона сказала, що має постувати і очищатися.

«Постувати і очищатися… авжеж, для Дівиного Дня!» Вже багато років Серсея не мусила відзначати цей святий день. «Тричі заміжня, і прикидається невинною дівою? Пхе!» Скромно і побожно вбрана у все біле, мала королева поведе своїх квочок до Септу Баелора запалити високі білі свічки коло ніг Діви і розвісити пергаменові намиста на її святій шиї. «Принаймні когось із квочок.» У Дівин День вдовицям, матерям та хвойдам вхід до септів було заборонено — так само, як і чоловікам — щоб не поганити блюзнірством священні псалми невинності. Лише цнотливі діви могли…

— Матінко? Чи я сказав щось погане?

Серсея поцілувала сина у чоло.

— Ти сказав дещо дуже мудре, любий мій. Тепер біжи, пограйся з кошенятами.

По сніданкові вона покликала до себе у світлицю пана Ознея Кіптюга. Той з’явився просто з дворища, спітнілий і втомлений, а коли ставав на коліно, то роздягнув її очима, як робив завжди.

— Підведіться, лицарю, і сядьте тутечки, поруч зі мною. Колись ви добре мені послужили, та зараз на вас чекає дещо важче.

— В мене теж отут дещо зачекалося.

— Те почекає ще трохи. — Вона легенько пробігла пальцями по його рубцях. — Пригадуєте ту хвойду, що подарувала вам оце? Я віддам вам її, коли ви повернетеся зі Стіни. Хочете таку нагороду?

— Я хочу лише вас.

Це була правильна відповідь.

— Спершу ви мусите сповідати вашу зраду. Гріхи людини, залишені незціленіми, отруять їй душу. Я знаю, як важко вам жити з тим, що ви зробили. Час уже позбавитися тяжкого сорому.

— Сорому? — Озней геть збентежився. — Та я ж казав Озмундові — Маргерія лише дражниться. Ніколи не дозволяє мені більше, ніж…

— Який лицарський вчинок — захищати жінку, — перервала його Серсея, — але ж ви надто побожний лицар, щоб далі жити у гріху та злочині. Ви маєте піти до Великого Септу Баелора негайно ж, нині уночі, і там звернутися до верховного септона. Коли гріхи людини такі чорні й неосяжні, лише його пресвятість власною особою зможе врятувати її від пекельних мук. Розкажіть йому, як ви брали до ліжка Маргерію та її сестер у перших.

Озней кліпнув очима.

— Що,