Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

Ноксор.

Я прокинувся від чийогось дотику в мене на руці. Я одразу відсмикнув руку, переді мною сиділа жінка… вона була… людиною.

– Ти хто? – звернувся до неї, мій голос прозвучав різко начебто я давно не говорив.

– Що? – на її обличчі промайнув подив.

Я знову повторив запитання роздратованим голосом, адже моя голова йшла обертом, а в мозку була суцільна мішанина. Що сталося і що я взагалі тут роблю? А точніше де саме я? Я ж був на аукціоні…

– Я… Марія. Ноксе, ти що мене не пам’ятаєш?

Мене одразу пересмикнуло коли до моїх вух долинуло моє ім’я! Звідки вона знає моє справжнє ім’я! Всередині закипіла лють, але я ще й досі не міг повністю зорієнтуватися в якій я саме ситуації, тому діяв за обставинами. Рефлекторно схопив її за руку, щоб не втекла. Вона смикнулася, але в неї не вийшло вирватися.

– Звідки ти знаєш моє справжнє ім’я?! – запитав мов зачарований, в ніс мені вдарив приємний і дурманний аромат свіжого бузку з солодкими відблисками, що заповнили мені легені приємно осівши в них, туманячи все моє єство.

Дівчина скривилася, а потім викрикнула мені:

– Ноксе відпусти мене! Мені боляче!

Мене мов холодною водою облили коли до мене дійшло що я роблю. Я розтис хват і вона вирвала свою руку з моєї. Від того що я зробив їй боляче, всередині мене все відгукнулося болем і мене накрила хвиля пригнічення що розходилася всім моїм тілом. І це незрозуміла для мене реакція мене дратувала. Адже я не міг зрозуміти чого саме так реагую на неї! В голові все перекручене, всі спогади як промоклий від води папір що розлазиться, а тіло зовсім дивно себе поводить попри те, що я бачу.

Я знову задав їй те саме запитання намагаючись себе трохи стримати у рухах, щоб не вчепитися в ще щось. 

– Ти сам мені його сказав. Хіба ти не пам’ятаєш цього?

– Я ніколи б не сказав власного імені якісь нікчемній людині!

Мене дратувало те що в її словах я не відчував брехні, але можливо вона сама домоглася того, щоб я назвав своє ім’я їй? Використавши щось брудне, щоб дістатися цілі?

– Але ти мені назвав своє ім’я добровільно. 

Знову правда. Але що як я помилився і вона все ж бреше, а я не можу це розрізнити через свій не дуже стабільний стан зараз?

– Ти брешеш! 

– Ні, це правда! Ти мені сказав своє ім’я коли ми сиділи під великим деревом, в той вечір коли ти перший раз мене вмовив на тобі полетіти. Пам’ятаєш? – виголосила вона. 

Що? Яке ще дерево? Про що вона взагалі? Мою голову пронизав нестерпний біль і перед очима замайоріли розпливчасті картинки з не ясними розмовами які я не міг пригадати і розпізнати. Від неприємних відчуттів я стис міцно простирадло під собою.

– Цього не було. І я ніколи б добровільно не запропонував людині літати на мені. – сказав їй те, щоб ніколи при здоровому глузді нізащо б не зробив. Та я ніколи в житті не погоджуся, щоб на мені хтось літав!

Я знову неконтрольовано вдихнув на повні груди аромат бузку що бив нещадно по моїх рецепторах викликаючи неперевершені відчуття! Хотілося вдихати цей запах постійно! І цей запах належав цій жінці. І чому я вирви мене заберіть, на нього так реагую? Вона ж не може… Ні! Це не вона! Ніколи! Від неї я відчув хвилю гніву і роздратування на мене.

– Серйозно, Ноксе це вже не смішно! Якщо ти вирішив таким чином пожартувати, то годі вже!

Це я прикидаюся! Сама не гірша! Лицемірне, брехливе людське створіння! Що окрім брехні нічого не зна!

Вона підхоплюється з ліжка я швидко слідую за нею, хапаю її за руку, але не так сильно, як минулого разу, тримаю її під руку обережно. І від цієї м’якості в її сторону злюся на свою реакцію ще більше!

– Це ти вже загралася! Досить грати невинність і цим пудрити мені мізки! Відповідай, звідки ти мене знаєш? 

– Я тобі вже відповіла.

Це все що я від неї отримав. В середині кипів гнів через те що не можу нічого зрозуміти і згадати, хто вона! І не можу зрозуміти чого моє тіло так реагує навіть на те що я її торкаюся… як тоді коли прокинувся. Вона ніжно торкалася моєї руки… 

“Припини!” – гаркнув сам собі, обсмикуючи від неправильних думок. Прибравши її з дороги, швидко вилетів з кімнати, щоб швидше припинити ці незрозумілі відчуття що линуть ледве не з самого мого єства. Я опинився у знайомому білому коридорі… Якого демона я знаходжусь зараз у замку?! Я що, зараз в Драґарі!

Та що ж взагалі відбулося? Що я не пам’ятаю як саме сюди потрапив! Можливо мене обпоїли якимось сильнодіючим снодійним? Можливо.

Я швидко йшов коридорами не розбираючи дороги, просто йшов якомога подалі від тієї кімнати де була вона і той солодкий дурманний аромат. Від якого зводить оскомою в роті, а слина стає в’язкою і гіркуватою від отрути. Я пішов у задню частину замку на дах, де знаходився старий посадковий майданчик з якого можна злетіти у формі дракона.

Я зупинився посеред майданчика. Надворі була глупа ніч яка наближалася до світанку, який мав настати вже скоро. Треба охолонути. Моє тіло було все здиблене і напружене від збудження… Тому я вирішив трохи політати і виплеснути все що зараз відчував. Скинувши з себе одяг від якого тхнуло кров’ю що запеклася на сорочці зробивши її твердою у тих місцях. Я зупинився.

На своїх грудях я помітив декілька рваних шрамів що загоїлися, але… Звідки трясця вони взялися! Що я в ім’я дракона робив увесь цей час?!

“Гей! Тарґасе! Ти мене чуєш?” – звернувся до своєї драконячої суті яка за цей увесь час не промовила і слова. Він не відповів.

“Тарґасе!” – покликав його знову, але він все й досі мовчав.

Якого демона! Його ж зазвичай не заткнеш, а тут і зовсім ні слова… Чи все ж щось сталося? І тому він мовчить. Гаразд покличу його згодом, а зараз треба скинути напругу.

Перетворившись на дракона, я одразу злетів у повітря піднімаючись все вище й вище у небо. Поки не набрав достатньо високу висоту над самими хмарами. Теплий вітер приємно обдував моє тіло. Я прискорився, змахуючи крилами ще швидше. Пролітавши так до самого світанку, я ще й досі кружляв високо над містом. Мені зовсім не хотілося повертатися до замку. Тому я вирішив полетіти на Нечийні землі. Перевірю що там і як там мій будинок. Надіюся що я не забув дорогу додому.