Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"

— Що? Звідки ти можеш знати?

— Я можу бачити крізь Тінь, Корвіне. Я гадав, наша сестричка більш детально просвітила тебе щодо цього. Завдяки невеликому ментальному зусиллю я здатен відшукати все, що захочу. Природно, що мене цікавив результат його справи, тож я спостерігав. Тато мертвий, Корвіне. Це зусилля вартувало йому надто багато. Він утратив контроль над силами, якими маніпулював, тому підірвався, перейшовши за середину Лабіринту.

— Ти брешеш! — вигукнув я і торкнувся до Каменя.

Він похитав головою.

— Визнаю, що можу прибрехати, аби досягти своєї мети, але цього разу кажу щиру правду. Тато мертвий. Я бачив, як він упав. Потім птах приніс тобі Камінь, чого він і бажав. Ми залишились у всесвіті без Лабіринту.

Я не хотів йому вірити. Але ймовірним було те, що тато зазнав невдачі. Упевненим я міг бути тільки в одному експерті цієї справи — Дворкіні, — а також у складності завдання.

— Приймімо на хвильку це все за правду. Що трапиться далі? — поцікавився я.

— Усе розпадеться, — відповів він. — Уже тепер Хаос виповнює Амбер вакуумом. Великий вир уже з'явився — і він зростає. Він усе розширюється, знищуючи Тіньові світи, і не спиниться, доки не зіллється з Дворами Хаосу. Творіння завершить повне коло, і Хаос знову пануватиме над усім.

Я заціпенів. Невже я вибирався з Ґрінвуда, долав купу випробувань, щоб усе завершилося так? Невже побачу, як усе втрачає сенс, форму, зміст і життя, коли всесвіт дійде до такого кінця?

— Ні! — вигукнув я. — Це неможливо!

— Хіба що... — м'яко мовив Бранд.

— Хіба що?

— Хіба що буде накреслено новий Лабіринт. Постане новий Порядок, аби зберегти форму.

— Пропонуєш повернутися назад у той безлад і завершити справу? Ти щойно сказав, що того місця більше нема.

— Ні. Звісно, ні. Місце не має значення. Центр завжди там, де Лабіринт. Зробімо його просто тут.

— Гадаєш, ти зможеш досягнути успіху там, де програв батько?

— Я повинен спробувати. Я єдиний, хто має достатньо знань і часу, доки не прийдуть хвилі Хаосу. Слухай, я визнаю все, що Фіона, без сумніву, розповіла про мене. Я придумав план — і я ж його втілив. Я змовився з ворогами Амбера і пролив нашу кров. Я спробував випалити тобі пам'ять. Але світ, який ми знаємо, руйнується зараз, а я ж також тут живу. Усі мої плани — абсолютно всі! — зійдуть нанівець, якщо навіть дещиця ладу не збережеться. Лорди Хаосу надурили мене. Мені важко визнавати це, але зараз я бачу таку ймовірність. Досі не пізно відбити їхній удар. Ми можемо побудувати новий бастіон Порядку просто тут.

— Як?

— Мені потрібен Камінь... і твоя допомога. Тут постане новий Амбер.

— Припустімо — arguendo[101],— що я тобі дам його. Чи буде новий Лабіринт таким самим, як і старий?

Брат похитав головою.

— Це неможливо, як і неможливо було б, якби батько створював свій Лабіринт, аби той був схожим на Дворкінів. Жодні автори не можуть розповісти одну й ту ж історію однаково. Неможливо уникнути індивідуальних стилістичних відмінностей. Байдуже, як сильно я б не намагався копіювати — моя версія трішки відрізнятиметься.

— Але як ти можеш це зробити, — запитав я, — якщо не повністю налаштований на Камінь? Щоб завершити налаштування, тобі б знадобився Лабіринт. А ти стверджуєш, що Лабіринт зруйновано. Що ж тоді?

— Я ж казав, що мені знадобиться твоя допомога, — зауважив він. — Є інший спосіб налаштувати людину на Камінь. Для цього потрібне сприяння вже налаштованого. Тобі необхідно буде ще раз спроектувати себе у Камінь і взяти мене із собою — у первинний Лабіринт, що лежить там.

— А тоді?

— Коли випробування мине і я налаштуюся, ти віддаси мені Камінь. Я накреслю новий Лабіринт, і ми повернемося до звичних справ. Усе триматиметься купи. Життя триватиме.

— А як щодо Хаосу?

— Новий Лабіринт буде чистим. Дорога, що відкриває їм вхід до Амбера, зникне.

— Але якщо тато мертвий, то хто керуватиме новим Амбером?

Бранд криво посміхнувся.

— Маю ж я щось отримати за свої страждання, чи не так? Я ризикуватиму життям, а шанси не такі вже й великі.

Я посміхнувся йому у відповідь.

— Зважаючи на можливий виграш, що самому мені заважає ризикнути? — поцікавився я у нього.

— Те саме, що завадило батькові досягнути успіху, — всі сили Хаосу. Коли розпочинається подібний акт творення, вони злітаються, немов за космічним рефлексом. Я маю більше досвіду в спілкуванні з ними, ніж ти. У тебе не було б шансу. У мене — можливо.

— А тепер, Бранде, припустімо, що ти брешеш мені. Або будьмо поблажливими і скажімо, що ти нечітко бачиш крізь увесь цей безлад. А що як батько досягнув успіху? Що як просто зараз уже є новий Лабіринт? Що б трапилось, якби ти зробив ще один просто тут?

— Я... Таке ніколи не робилося раніше. Звідки мені знати?

— Цікаво, — сказав я. — Чи не ти б отримав тоді власну версію реальності? Чи не означатиме це, що виокремиться новий всесвіт — Амбер і Тінь — лише для тебе? Чи не знищить він наш світ? Чи просто стоятиме на віддалі? Чи вони накладуться одне на одного? Як ти гадаєш, зважаючи на ситуацію?

Він знизав плечима.

— Я вже відповів на це. Раніше такого ніколи не робили. Звідки мені знати?

— Але я гадаю, що ти знаєш або можеш зробити ймовірне припущення. Можливо, саме це ти і плануєш, саме це ти і хочеш зробити — адже більше тобі нічого не лишається. Твоя присутність означає для мене, що тато досягнув успіху, а ти зараз просто розігруєш свою останню карту. Але для цього тобі потрібні й Камінь, і я. Втім, ні того, ні іншого ти не отримаєш.

Він зітхнув.

— Я чекав від тебе більшого, та що вдієш. Ти помиляєшся, але гаразд. Слухай, замість того, щоб дивитись, як усе руйнується, я б радше розділив королівство з тобою.

— Бранде, — мовив я на те, — забирайся. Ні Каменя, ні моєї допомоги ти не отримаєш. Я вислухав тебе і гадаю, що ти брешеш.

— Ти боїшся, — сказав він. — Боїшся