Читати книгу - "Ґарґантюа і Пантаґрюель"

— Під такий трельяж (сказав Пантагрюель) колись жоден верховний жрець Юпітера не посмів би пройти.

— Причина цьому (сказав наш пресвітлий Ліхтар) містична. Пройди він тут, то виноград, сиріч вино, був би в нього над головою, і здавалося б, що він під владою і впливом вина, тоді як жерці та й усі ті, хто віддається і присвячує себе матеріям божественним, повинні заховувати ясність духу й уникати баламутства змислів, бо жодна унада не баламутить їх так, як унада до вина. От і ви, під цим трельяжем пройшовши, не мали б приступу до храму Божественної Сулії, якби черевики ваші не були повні виноградного листя, а це в очах шанованої жриці Бакбук стане за переконливий доказ того, що ви зневажаєте вино і топчете його під ноги, що ви його підклонили.

— Я (сказав брат Жан), як це не прикро, людина невчена. Проте в Требнику моєму я знайшов, що в Апокаліпсисі описується одне чудородне видиво: жінка, а під ногами у неї місяць. Біґо, той так мені це розтлумачив: ця жінка особливої раси і створена вона не так, як усі жінки, у них-бо навпаки, місяць над головою, тому й мозок у них сновидний, як у місячників, і з цієї рації ваші слова, ласкавий мій паниченьку Ліхтар, жодної призри в мене не викликають.

За обтинькованою аркою, грубо розмальованою сценою танку жінок та сатирів, супроводу реготливого старого Силена верхи на ослі, зійшли ми під землю. Тут я сказав Пантагрюелю:

— Цей вхід нагадує мені розмальовану винарню первого городка у світі: мальовидло там таке самісіньке і таке ж свіже, як отут.

— А де це? (спитав Пантагрюель). Що це за місто, як ви кажете, перве?

— Шінон (сказав я) або Каїнон у Турені.

— Знаю (озвався Пантагрюель) я цей Шінон і розмальовану пивницю знаю; я там не раз попивав молоде винце, і не сумніваюсь, що Шінон город давній, це засвідчує й герб:

Але чому ж він перший у світі? Звідки ви це вискіпали? Які у вас джерела?

— Я знайшов у Святому Письмі, що первим містобудівничим був не хто, як Каїн. Отож-бо цілком імовірно, що первий город він назвав своїм іменем: Каїнон, а відтак і всі будівничі й засновники, взором його, почали давати містам свої імена: Атена (себто грекою Мінерва) — Атенам, Олександер — Олександрії, Константин — Константинополю, Помпей — Помпеї Килійській, Адріан — Адріанополю, Ханаан — ханаанцям, Саба — сабеям, Асур — асирійцям, і так само виникли Птолемаїда, Кесарія, Тіберіополь та Геродій Юдейський.

Ми й досі вели цю розмову, аж це нам назустріч вийшов великий слоїк (наш Ліхтар назвав його драконом), Божественної Сулії губернатор, у супроводі храмової варти, складеної з самих французьких пухирів. Побачивши, що в руках у нас, як уже було сказано, тирси і що ми увінчані плющем, а також нашого великославного Ліхтаря розпізнавши, він безперешкодно пропустив нас і велів провести до принцеси Бакбук — фрейліни Сулії і верховної жриці при всіх її Святотайнощах.

Потім ми спустились на один східень сходовий під землю; внизу була площадинка; повернувши ліворуч, ми ще на два східні спустились, там була ще одна площадинка; відтак ще на три східні, тільки наопач — знову площадинка; ще на чотири східні, і знов площадинка.

Аж це Панурґ спитав:

— Тут?

— Скільки східнів (сказав наш найясніший Ліхтар) ви нарахували?

— Один (відповів Пантагрюель), потім два, потім три, потім чотири.

— Скільки всього? — спитав Ліхтар.

— Десять, — відповів Пантагрюель.

— Тепер (сказав Ліхтар) помножте на пітагорійську тетраду.

— Це буде (сказав Пантагрюель) десять, двадцять, тридцять, сорок.

— А всього? — спитав Ліхтар.

— Сто, — відповів Пантагрюель.

— Додайте (сказав Ліхтар) перший куб.

— Тобто вісім.

— Наприкінці цього фатального числа ми дійдемо до брами святині. Власне, це і є правдива психогонія Платонова, так возвеличена, але геть перекручена академіками; половина її складається з одиниці, двох наступних простих чисел, двох чисел квадратних і двох кубічних.

Під час спуску цими числовими приступками під землю нам стали у пригоді, по-перше, ноги, бо без них ми б скочувалися у темничок подібно до бочок, а по-друге, наш найясніший Ліхтар, бо іншого посвітача ми не мали, буцімто все відбувалося у яскині святого Патрика в Гібернії або ж у фосі Трофонія в Беотії.

Коли ж ми зійшли десь на сімдесят вісім східнів, Панурґ, удаючись до світлистого Ліхтаря, гукнув:

— Чудородний наш проводирю, згнітивши серце, благаю вас: вертаймо назад! Бичачою смертю свідчусь, я вмираю від моторошного страху. Я згоден уже ніколи не одружуватися. Ви й так через мене багато падькалися й морочилися; Господь віддячить вам за це Судного дня, та і я віддружу, як тільки виберуся з цієї троглодитської печери. Вертаймо, на Бога! Я дуже боюся, що це ріг Тенар, куди до пекла спускаються, і мені вже чується брех Цербера.