Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Бенкет круків 📚 - Українською

Читати книгу - "Бенкет круків"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бенкет круків" автора Джордж Мартін. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 233 234 235 ... 265
Перейти на сторінку:
рукою.— Ведіть уже лярву.

Брієнна не опиралася. Їх було четверо, а вона — слабка й поранена, цілком гола під вовняним платтям. Ідучи кривим проходом, доводилося пригинати голову, щоб не вдаритися. Раптом коридор різко пішов угору, двічі повернув — і вивів у більшу печеру, повну беззаконників.

У центрі в землі викопане було кострище, й повітря посиніло від диму. Біля вогню тулилися люди, гріючись після холоду печери. Інші стояли попід стінами чи сиділи, схрестивши ноги, на солом'яниках. Були тут не лише чоловіки, а й жінки, і навіть кількоро дітлахів визирало з-за материних спідниць. Одне з облич Брієнна впізнала: Джейн Гедл на прізвисько Тичка.

Впоперек печери, у закапелку, поставили довгий стіл на двох широких ногах. За ним сиділа жінка вся в сірому, в плащі з каптуром. У руках вона тримала корону — бронзове кружало з залізними мечами по колу. Жінка роздивлялася її, торкаючись пальцями лез, мов перевіряла на гостроту. Під каптуром світилися очі.

Сірий колір — це колір німотних сестер, служниць Невідомця. Брієнна відчула, як по спині пробіг холодок. Твердосерда.

— М'леді,— заговорив здоровань.— Ось вона.

— Ага,— докинув одноокий.— Царевбивцина лярва.

— За що ви так мене обзиваєте? — аж скулилася Брієнна.

— Якби я отримував срібного оленя за кожен раз, що ти вимовила його ім'я, я б забагатів, як твої друзі Ланістери.

— Це ж був просто... я не розумію...

— Та невже? — зареготав здоровань.— А ми розуміємо. Від вас смердить левами, леді.

— Це неправда!

Наперед виступив інший беззаконник — парубок у засмальцьованому овечому кожуху. В руках він тримав Клятвохранителя.

— А оце свідчить, що правда.

Голос його порипував від північного акценту. Парубок, витягнувши меча з піхов, поклав його перед Леді Твердосердою. У світлі з вогнища чорні й червоні брижі на лезі заграли, мов заворушилися, але очі жінки в сірому були прикуті до руків'я: на головці у вигляді золотої лев'ячої голови горіли, мов дві червоні зірки, рубінові очі.

— А ще є оце,— Торос Мирський дістав з рукава пергамент і поклав поруч з мечем.— Тут печатка малолітнього короля й пишеться, що оказовець сієї грамоти подорожує в його королівських справах.

Леді Твердосерда відклала меча, щоб прочитати грамоту.

— Меча дали мені зі шляхетною метою,— заговорила Брієнна.— Сер Джеймі дав обітницю Кетлін Старк...

— ...саме перед тим, як його друзі перерізали їй горло, здається,— сказав здоровань у жовтому плащі.— Всім нам добре відомо, чого вартий Царевбивця з його обітницями.

«Нічого не вийде,— подумала Брієнна.— Хай що я скажу, їх це не похитне». Але вона все одно не втрималася.

— Він обіцяв леді Кетлін повернути дочок, та заки ми доїхали на Королівський Причал, їх там уже не було. Джеймі послав мене на пошуки леді Санси...

— ...а якби ви знайшли дівчину,— запитав молодий північанин,— що ви мали робити з нею?

— Захищати її. Заховати в безпечне місце.

— І куди ж це? — розреготався здоровань.— У підземелля до Серсі?

— Ні.

— Можеш заперечувати, скільки заманеться. Але меч цей свідчить, що ти — брехуха. Ми що — маємо вірити, що Ланістери роздають ворогам золоті мечі з рубінами? Що Царевбивця велів тобі заховати дівчину від його рідної сестри-близнючки? А грамота з печаткою малолітнього короля — щоб тобі дупу було чим підтерти? А твоя компанія...— здоровань, обернувшись, поманив когось рукою, беззаконники розступилися, й наперед вивели ще двох бранців.— Хлопчак був особистим зброєносцем Куця,— пояснив здоровань Леді Твердосердій.— А другий — із клятих замкових лицарів клятого Рендила Тарлі.

Гайла Ганта побили так, що набряклого обличчя було й не впізнати. Коли Гайла виштовхнули наперед, він поточився й мало не впав. Подрик підхопив його під руку.

— Сер,— жалібно промовив хлопчик, побачивши Брієнну.— Тобто міледі. Вибачте.

— Тобі нема за що вибачатися,— сказала Брієнна й обернулася до леді Твердосердої.— Хай яку зраду ви приписуєте мені, міледі, а Подрик і сер Гайл до цього не причетні.

— Вони леви,— мовив одноокий.— І цього достатньо. Кажу, їх треба повісити. Тарлі повісив зо два десятки наших, давно пора повісити кількоро його людей.

Сер Гайл слабко посміхнувся до Брієнни.

— Міледі,— промовив він,— слід вам було виходити за мене, коли я пропонував. Тепер, боюся, вам судилося померти дівкою, а мені — злидарем.

— Відпустіть їх,— попросила Брієнна.

Жінка в сірому не відповіла. Вона роздивлялася меч, пергамент, бронзово-залізну корону. Нарешті поклала руку під підборіддя й затиснула шию, мов зібралася сама себе задушити. Але натомість вона заговорила... Голос був тремкий, ламкий, стражденний. Звук, здавалося, вихоплювався просто з горла, це було чи то бурчання, чи то сипіння, чи то передсмертні хрипи. «Мова пропащих душ»,— подумала Брієнна.

— Я не розумію. Що ви сказали?

— Вона спитала, як називається ваш клинок,— переклав молодий північанин в овечому кожусі.

— Клятвохранитель,— озвалася Брієнна.

Жінка в сірому засичала крізь пальці. Очі її горіли в темряві двома червоними проваллями. Вона знову заговорила.

— Ні, каже вона. Називайте відтепер його Клятвопорушником, каже вона. Він викуваний був для зради й убивства. Вона дає йому наймення Продажний Приятель. Як і вам.

— І кого ж це я продала?

— Її,— сказав північанин.— Невже міледі забула, що колись присягнула їй на вірність?

Єдиній жінці на світі панна Тартська присягала на вірність.

— Не може бути,— зронила Брієнна.— Вона померла.

— Смерть і гостеправо,— пробурмотіла Джейн Гедл на прізвисько Тичка.— Ні те, ні те вже не має такої ваги, як колись.

Леді Твердосерда скинула каптур і розмотала сірий вовняний шарф, який затуляв обличчя. Волосся на голові мала сухе й ламке, біле мов кістка. Чоло — плямисте, сіро-зелене, з брунатними вкрапленнями тліну. Шкіра на обличчі, від очей до підборіддя, звисала клаптями. На деяких ранах виднілася засохла кров, а інші видавалися розріхами, крізь які прозирав череп.

«Це обличчя!..— подумала Брієнна.— Це обличчя було таким вольовим і вродливим, а шкіра — такою гладенькою і м'якою!»

— Леді Кетлін? — на очі їй набігли сльози.— А казали... казали, що ви померли.

— А вона і померла,— мовив Торос Мирський.— Фреї перерізали їй горлянку від вуха до вуха. Коли ми біля річки знайшли її, вона вже три дні як була мертва. Гарвін благав мене, щоб я дарував їй цілунок життя, та було вже запізно. Я навіть пробувати не хотів, і тоді лорд Берик приклав до її вуст свої вуста,

1 ... 233 234 235 ... 265
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бенкет круків», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бенкет круків"