Читати книгу - "Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл, Сюзанна Кларк"

Ізсередини книгозбірні лунали якісь звуки, і м-р Норрелл нажахано стрепенувся. Він почекав, але назустріч йому ніхто не вийшов. За якусь мить він упізнав той звук, адже чув його тисячі разів: так розсерджено скрикував Стрейндж, коли натрапляв на якийсь складний пасаж у книжці. Цей добре знайомий звук, що викликав у пам’яті м-ра Норрелла найщасливіші дні його життя, додав магу сміливості. Він відчинив двері та переступив поріг.

Його одразу приголомшила величезна кількість свічок. Уся кімната аж світилася. Стрейндж не став морочитися пошуками підсвічників і розтикав свічки прямо на столи й полиці. Деякі навіть притулилися на стосах книжок. Бібліотеці явно загрожувала пожежа. Книжки валялися повсюди, на столах і по підлозі. Багато які Стрейндж поклав розкритими, корінцем догори, щоб не згубити потрібне місце.

Молодий маг стояв у дальньому кінці кімнати. Він був набагато худіший, ніж його запам’ятав м-р Норрелл. Голився, вочевидь, не дуже ретельно і за чуприною не стежив. При появі м-ра Норрелла він навіть не підвів погляду.

— Семеро із Нориджа в тисяча сто двадцять четвертому, — прочитав він із книжки, яку саме тримав. — Четверо з Ейсґарта в Йоркширі на Різдво в тисяча сто п’ятдесят першому, двадцять троє в Ексетері в тисяча двісті першому, один із Гедерсейджа в Дербіширі у тисяча двісті сорок третьому — всіх зачаровано й забрано до Фейрі. Він так і не зміг із цим впоратись.

Маг говорив так спокійно, що м-р Норрелл, який, власне, чекав, що Стрейндж негайно спопелить його магічним огнем, навіть озирнувся, чи нема в кімнаті ще когось.

— Перепрошую?

— Джон Ускґласс, — навіть не озираючись відповів Стрейндж. — Він не зміг завадити фейрі викрадали християн. З чого я взяв, ніби подужаю те, що не вдалося йому? — Він іще трохи почитав. — Мені сподобався ваш лабіринт, — знічев’я похвалив він. — За Гікменом?

— Що? Ні. Де Чип.

— Де Чип! Хто б подумав! — Стрейндж уперше подивився в очі своєму вчителю. — Мені він завжди здавався другорядним дослідником без найменшої оригінальної думки.

— Він рідко припадає до вподоби людям, схильним до яскравої магії напоказ, — знервовано промовив м-р Норрелл, не впевнений, чи довго Стрейндж перебуватиме в такому доброзичливому настрої. — Його цікавили лабіринти, магічні переходи, закляття, що їх приводять у дію певні кроки та повороти, — всякі такі речі. Белазіс дуже докладно розписує його магію у своїх «Настановах»… — раптом він затнувся, — …яких ви не бачили. Тут зберігається єдиний примірник. На третій поличці біля вікна. — Він показав на неї пальцем і побачив, що та поличка вже спорожніла. — Або, може, на підлозі, — припустив він. — У тій купі.

— Скоро гляну, — запевнив Стрейндж.

— Ваш власний лабіринт теж вийшов нівроку, — промовив м-р Норрелл. — Я пів ночі намагався з нього вибратись.

— А, — відмахнувся Стрейндж, — я вчинив, як зазвичай: повторив ваш і трошки його вдосконалив. Багато часу збігло?

— Перепрошую?

— Давно я в Темряві?

— Від початку грудня.

— А зараз який місяць?

— Лютий.

— Три місяці! — вигукнув Стрейндж. — Три місяці! А мені здавалося, кілька років — не менше!

М-р Норрелл часто уявляв собі цю розмову. І щоразу Стрейндж поставав у його думках сердитим і мстивим магом, якому він на своє виправдання протиставляє вагомі аргументи. Тепер же, коли вони нарешті зустрілись, його спантеличувала Стрейнджева безтурботність. І притлумлений біль, який м-р Норрелл давно відчував у своїй здрібнілій, зморщеній душі, знову повернувся й відростив пазурі. В м-ра Норрелла затремтіли руки.

— Я був вашим ворогом! — вибухнув він. — Я знищив вашу книгу, всі примірники, як не рахувати мого! Я звів на вас наклеп і плів змову! Ласеллз із Дролайтом усім розказали, нібито ви вбили свою дружину! І я це дозволив!

— Так, — підтвердив Стрейндж.

— Але ж це жахливі злочини! Чому ви не сердитеся?

Здавалося, Стрейндж дійшов висновку, що це розумне питання. На хвилину він замислився.

— Думаю, це тому, що від часу нашої останньої зустрічі я побував багато чим. Я був деревами й ріками, горами і камінням. Я промовляв до зір, і землі, і вітру. Неможливо пропустити крізь себе всю англійську магію і все ще залишатися собою. Кажете, я мав би сердитися?

М-р Норрелл кивнув.

Стрейндж подарував йому свою стару, іронічну посмішку:

— Тоді втіштеся! Смію припустити, я ще буду сердитись. Із часом.

— І все ви це зробили тільки для того, щоб дошкулити мені?

— Дошкулити вам? — приголомшено перепитав Стрейндж. — Ні! Я це зробив задля порятунку дружини!

Запала пауза, під час якої м-р Норрелл просто не здатен був дивитися Стрейнджеві в очі.

— Що вам потрібно від мене? — тихо запитав він.

— Те, що й завжди — ваша допомога.

— Щоб зняти закляття?

— Так.

М-р Норрелл замислився.

— Це буває найлегше зробити в соту річницю закляття, — промовив він. — Існує кілька обрядів і процедур…

— Дякую, — відповів Стрейндж майже зі своїм колишнім сарказмом, — але я сподівався на якусь пораду з негайною дією.

— Смерть особи, яка наклала закляття, розриває всі її домовленості й закляття, проте…

— О, так! Нівроку! — завзято перебив його Стрейндж. — Смерть! Я часто міркував про це у Венеції. Коли вже мені допомагає вся англійська магія, то й убити його я міг би в дуже багато способів. Скинути з велетенської висоти. Спопелити ударами блискавиці. Здійняти гори й поховати його під ними. Якби на кону стояла моя свобода, я б неодмінно спробував щось із цього. Але йдеться не про мою свободу — Арабеллину! Та якщо я зазнаю невдачі, якщо мене вб’ють, її доля лишиться незмінна довіку. Тому я думав і думав. І придумав, що в цілому світі — в усіх світах, що будь-коли існували! — є тільки одна людина, яка знає, як здолати мого ворога. Одна людина, здатна допомогти мені порадою й підказати, що робити далі. І я усвідомив, що настав час поговорити з нею.

М-р Норрелл збентежився, як іще ніколи раніше.

— О! Та ж мушу зізнатися, що більше не вважаю себе вищим за вас. Це правда, що я краще начитаний, і я залюбки допоможу вам чим зможу, але немає ніяких гарантій, що мені це вдасться краще, ніж вам.

Стрейндж насупився.

— Що? Про що ви говорите? Я не вас мав на увазі! Я говорив про Джона Ускґласса. Мені потрібна ваша допомога, щоб викликати Джона Ускґласса.

М-р Норрелл важко дихав. Навіть повітря бриніло, ніби лунала якась дуже низька нота. Він мало не з болем відчував навколишню темряву, нові зорі над головою й тишу завмерлих годинників.