Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Пан Ніхто 📚 - Українською

Читати книгу - "Пан Ніхто"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пан Ніхто" автора Богоміл Райнов. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 235 236 237 ... 272
Перейти на сторінку:
нерідко повторюються, але в супроводі різних цифр: Іскир-2… Іскир-3… Загалом п'ятдесят дві назви, переважно річок. Між нами кажучи, я не чекав такого повноводдя.

Чимала спадщина минулого. П'ятдесят два зрадники, які періодично діяли або ж були готові до дії при відповідних обставинах.

П'ятдесят два агенти, якими розпоряджатиметься ворог, поки їх не викрито. А можливе викриття — поки що справа непевного майбутнього, оскільки ці списки, що в мене, містять лише маски. Справжні ж особи значаться у другому фрагменті рукопису, якого мені не вистачає.

Відрізки, до яких я добрався, — досить гірка перемога. А все-таки перемога. Тому що перші підозріння, які дали хід операції, повністю підтвердились. І тому що у мене вже точне уявлення про розмір лиха та про необхідність якомога швидше покласти йому край. І ще тому, що я нарешті знаю, де перебуває інша частина рукопису.

Погано тільки, що та інша частина — не друга й найважливіша, а третя, якщо вірити додатковим даним, одержаним від Пенева ще в кабаре. Це, власне, було і завершенням нашої розмови:

— Як фрагменти потрапили до іншої людини?

— Напевне, їх забрали з сейфа відразу ж після вбивства.

— А хіба у них не було копій досьє?

— Ви що, Горанова маєте за ідіота? «Картотека, — говорив він, — отут!» — Пенев багатозначно стукає себе по голові вказівним пальцем. — Старий був стріляний птах. Хоч і на нього прийшла черга.

— А чому?

— Ну, бо після недоречного жарту над Караджовим, який, як виявилось, зовсім не Караджов… Не знаю, чи ви в курсі…

— В курсі, — перебиваю його.

— Найбезглуздіше те, що Старий попав у халепу саме через прагнення остерегтися. І від страху, що його не схопили ваші спільники за недоречний жарт… Ікса. А Ікс послав мене на підмогу, і здавалося, що все вже позаду. Але потім з'явилися ці жінки… Розмарі, Флора… і стало ясно, що Старого підозрюють. А потім оте повідомлення по телефону.

— Яке повідомлення?

— Я гадав, що то ваша робота. Хтось із підозрілими натяками запропонував йому зустріч… напевно не знаючи, що телефон Старого підслуховують… Це й вирішило долю Горанова.

— Вони навряд чи очистили б його, якби ви їм не сказали, що досьє існують на папері, так би мовити, чорним по білому, — вставляю я, аби тільки підтримати розмову. — Немає таких дурнів, які б замахувались ножем на живу картотеку, перш ніж вони витрясуть її.

Пенев відповідає:

— Думайте, як хочете.

— І що в тих паперах із сейфа?

— Третій розділ.

— А другий?

— Я вам уже сказав: про другий вам може розповісти тільки Горанов.

Те, що не вистачало саме другого розділу, із справжніми прізвищами, було, з одного боку, погано, а з другого — добре. Кьоніг і його люди поки що не могли виходити на агентів. Відомості, які містив у собі третій фрагмент, були важливі, але без відповідних прізвищ практичної користі не могли принести.

З цією до певної міри втішною думкою виймаю фотоапарат-запальничку й беруся знімати аркуші машинопису. Знімаю їх двічі, на дві різні плівки. Одна ще завтра вранці буде в тайнику. А друга… друга також може знадобитись.

— Ви йдете вулицею, і на голову вам падає вазон. Що це — випадковість чи доля? — запитує Бенато, дивлячись на мене з-за окулярів своїми круглими дитячими очима.

— Так, — з готовністю відповідаю я.

— Що «так»? — знову запитує він, уже з ноткою незадоволення. — Ви, дорогий, просто не слухаєте, що я вам кажу.

— Визнаю, що я згубив нитку розмови, — бурмочу я, відриваючись від своїх роздумів.

— При вашій розсіяності ми ризикуємо залишитись без обіду, — все ще незадоволено зауважує мій компаньйон і поглядає на годинник. — Чи не вважаєте ви, що ваша дама примушує нас надто довго чекати себе?

— Думаю, що можна б уже замовляти, — кажу я, оскільки розмова відбувається в затишному куточку «Золотого ключа», і оскільки я саме в цей момент бачу, що у дверях появилася імпозантна фігура, яка, немов велика й добре заокруглена хмара, затулила світло білого дня.

Я підводжусь і виконую неминучий церемоніал знайомства, після чого садовлю даму між мною і Бенато. Бенато проймається повагою до Флори, але тільки з точки зору зросту. Він, здається мені, давно вже увійшов у той вік, коли починаєш дивитися на жінок лише як на можливих співрозмовниць.

Після короткої наради з Феліче, який завжди готовий запропонувати вам найдорожче, замовляємо напої, визначаємо меню. Бенато знову повертається до попередньої теми, але тепер уже спрямовує свої несміливі дитячі очі на Флору:

— Дорога пані, уявіть собі, що ви йдете вулицею і якийсь вазон падає на вашу чарівну голову. Як ви вважаєте, що це — випадковість чи доля?

— Вазон, — лаконічно відповідає німкеня.

— Ну, так, але ж він рухається під дією якоїсь сили…

— Земного тяжіння, — підказує дама.

— А невже питання про фатум не виникло перед вами?

— Бачите, пане, якщо вам на голову впаде вазон і ви все-таки уцілієте, то найкраще подумати не про фатум, а про телефон «швидкої допомоги». Якщо ж не вцілієте… Ну, в такому разі можете бути певні, що проблема фатума вже ніколи не турбуватиме вас.

Вирішивши в такий спосіб важке філософське питання, Флора бере щойно налитий метким Феліче бокал дюбоне і відпиває великий ковток. Гадаю, що наперекір погрозам долі Бенато зробив би те саме, якби він у цей час не умудрився розлити свій бокал; Однак, на щастя, постраждав його власний костюм, а не плаття дами. Моментально підбіг всюдисущий співвітчизник, прикрив сліди двома чистими серветками і приніс нове дюбоне. Ми з Флорою не без певного напруження стежили, щоб не повторився нещасний випадок; Бенато також, видно, ще в полоні подібних побоювань, бо поспішає залпом опорожнити бокал.

Поки мій компаньйон в очікуванні коктейля розвиває перед нами одну із Своїх улюблених тем — тему про звірячі вбивства, скоєні мафією, німкеня злегка нахиляється до мене і тихо повідомляє своїм байдужим голосом:

— Сьогодні вранці отого, Пенефа, було вбито.

— Хто вбив? Як?

— Так само, як Горанофа: ножем у спину.

— Виявляється, ви не слухаєте мене, — з легким докором бурмоче Бенато. — А я вам кажу, що в наші дні ці убивства справді набирають загрозливих розмірів…

Нарешті подають коктейлі, а слідом за ними теляче філе з макаронами по-італійськи, зелений салат, фруктовий салат, каву і чарочки коньяку для кращого травлення. Словом, якщо не брати до уваги кількох розбитих бокалів і перекинутих приборів, обід проходить цілком нормально не лише для Бенато, а й для Флори, яка, незважаючи на передчасну загибель знайомого зі свого кварталу, має прекрасний апетит.

1 ... 235 236 237 ... 272
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пан Ніхто», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пан Ніхто"