Читати книгу - "Ґарґантюа і Пантаґрюель"

Хай тепер Клеопатра, цариця єгипетська, нахваляється двома перлинами, начепленими в неї у вухах, з яких одну, подарунок тріумвіра Антонія, вона розчинила в оцті і ковтнула, оцінену в сто тисяч сестерцій.

Хай Лоллія Пауліна пишається своєю мінливою сукнею, всипаною смарагдами і перлами, на подив усьому людові Рима — а це ж місто було пивницею і складом для звитяжних цілосвітніх розбишак.

Вода грала і прискала з трьох рурок, або ж каналів, викладених дрібним жемчугом і утверджених на трьох наріжних каменях, і канали ці звивалися симетричними спіралями. Оглянувши їх, ми звернули увагу на інше, аж це Бакбук звеліла нам прислухатися до хлюпоту води, і ми почули гук напрочуд милозвучний, правда приглухуватий і нерівний, ніби попідземний чи дуже дальній, але нам він так голубив вуха, аж здавався чітким і близьким, отож наш дух, крізь вікна наших очей навколишню красу вбираючи, зарівно втішався тим, що через вуха вбирав у себе цю гармонію.

Нарешті Бакбук нам сказала:

— Ваші філософи заперечують, що рух може робитися силою самих фігур; послухайте ж, що я вам скажу, і ви побачите все навпаки. Ось завдяки цій роздвоєній спіралі у взаємодії з п'ятьма хлипавками у внутрішньому заломі (як порожниста жила там, де вона впадає в правий шлуночок серця) і працює цей сакральний водограй, породжуючи гармонію, яка сягає навіть ваших морів.

Потім вона наказала принести келихи, коряки, золоті, срібні і порцелянові кубки і звичайненько закликала нас випити тієї вологи, що струмувала з водограю, і ми зголосилися з великою радістю. Хочу вам сказати навпростець: ми не з тих ото горобчиків, які починають пити лише потому, як їх плеснуть по хвосту, або з телят, які теж беруться їсти і пити потому, як їх віддухопелять. Хто нас ввічливо попросить випити, тим ми зроду не відмовляємо. Відтак Бакбук спитала, чи нам смакує. Ми відповіли, що це чудова студена джерелівка, прозоріша і сріблястіша, ніж вода Аргіронда в Етолії, Пенея в Тесалії, Аксія в Македонії і Кидна в Килікії; Александер Македонський, побачивши цю останню такою гарною, погожою і холодною у літню спеку, завагався між блаженством скупатися і страхом перед хоробою, яку могла спричинити ця коротка втіха.

— Ох! (сказала Бакбук). Ось що означає не шануватися і не розуміти тих рухів, які роблять м'язи язика, коли плин тече вниз, але не в легені, через дихало, як гадав славетний Платон, Плутарх, Макробій та інші, а через стравохід у шлунок. Невже, чужинці, горлянки у вас тиньковані, вистелені, луджені, як колись у Пітилла, званого ще й Тевтом, і ви не здолали розкуштувати, який на смак цей божистий трунок? Принесіть мені скребачки, — ви знаєте, — сказала вона челядкам, — їм треба пошкрябати, поскромадити і почистити піднебіння.

Після чого принесено чудові, великі, розвесельні для зору окости, чудові, великі, розвесельні для зору копчені бичачі язики, чудові, доброякісні соління, сервелат, кав'яр, ікру, доброякісні, чудові сосиски з дичини та всілякі інші пролито очисники. За Бакбуковим велінням ми їли доти, доки не відчули, що шлунки добре прочищено і що страшенно дається взнаки спрага. Тоді Бакбук сказала:

— Колись один учений і хоробрий юдейський верховода, ведучи пустелею свій народ, геть виголоджений, викликав з неба манну, і уява голодних людей надала їй такого смаку, який давніше мало для них м'ясиво. От ви і зараз, цього чудового трунку скуштувавпш, виявите в ньому смак того вина, яке ви собі уявите. Отож-бо, напружте уяву і пийте.

Ми так і зробили. Ту ж мить Панурґ гукнув:

— На Бога, це бонське вино! Хай мене злапають сто шість чортів, але такого смачного вина я ще зроду не пив. Щоб якнайдовше його смакувати, незле було б мати шию в три лікті завдовжки, саме про таку мріяв Філоксен, або шию журавлину — такої бажав собі Мелантій.

— Чесне ліхтарне (гукнув брат Жан), це вино гравське, деруче, п'янюче. Ради Бога, моє милуваннячко, скажіть мені, як його готують.

— А по-моєму (сказав Пантагрюель), це мирвоське. Перш ніж пити, я уявив собі саме його. Одна недогода: захолодне воно, холодніше за лід, холодніше за води Нонакріса і Дірки, холодніше за води Кантопорії Коринтської, що заморожує шлунок і всі органи травлення питущим.

— Пийте (сказала Бакбук). І, щоразу уявляючи щось нове, побачите, що трунок має саме той смак, який ви задумали. Надалі не кажіть, що Богу щось не до снаги.

— А ми (відповів я), і не кажемо. Ми стоїмо на тому, що Господь усемогутній.

Після всіх цих промов і дегустацій Бакбук спитала:

— Хто з вас бажає почути слово Біж-Сулії?

— Я (сказав Панурґ), ваша маленька і покірна лійка.

— Друже мій (сказала вона), я даю вам лише одну пораду: як підступите до оракула, намагайтеся слухати його одним вухом.

— У нас (сказав брат Жан) вино буває одновухе.

Відтак жриця накинула на Панурґа балахон, начолила гарну білу шапочку, начепила йому Гіппократів рукав[518], на кінці якого теліпалися китичкою три шпильки, на руки наділа два старих гульфики, підперезала його зв'язаними докупи козицями, тричі вимила йому обличчя водою з водограю, кинула просто в лице жменю борошна, ввіткнула три півнячі пера з правого боку гіппократового рукава і змусила Панурґа десять разів обійти кругом водограю, зробити три легенькі стрибки і сім разів сісти задом на підлогу, а сама під той час творила якісь закляття етруською мовою і щось вичитувала з ритуальної книги, яку ніс перед нею її містагог.