Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Учта для гайвороння 📚 - Українською

Читати книгу - "Учта для гайвороння"

445
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Учта для гайвороння" автора Джордж Мартін. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 238 239 240 ... 279
Перейти на сторінку:
за дівчаче. Роберт мав тонесенькі рученята і ніжки, благенькі западисті груди, крихітне черевце, завжди червоні сльозаві очі. «Але що він може поробити? Таким вже уродився — малим і миршавим.»

— Ви цього ранку виглядаєте дуже міцним, мій князю. — Малий обожнював чути, який він дужий та здоровий. — Чи не послати Мадді та Гретхель по гарячу воду для купелі? Мадді потре вам спинку, вимиє волосся, і в подорожі ви будете чистим та гарним, як личить зацному паничеві. Хіба не добре буде?

— Ні! Ненавиджу Мадді. В неї бородавка на оці, а спину вона тре так, що мені болить. Мамця ніколи не робили мені боляче.

— Я скажу Мадді, хай не тре мого Робчика-любчика так завзято. Вам полегшає після купелі, от побачите.

— Не хочу купатися! Я ж тобі сказав. Мені страшенно голова болить.

— То принести теплого рушничка на лобика? Чи кухлик сон-вина? Малесенький — великого не можна. Унизу, в Небосхилі, чекає Мія Камінець. Вона образиться, якщо мій Робчик все проспить. Вона ж так любить нашого хлопчика.

— А я її — ні. Вона проста погоничка мулів. — Роберт шморгнув носом. — Увечері маестер Колемон поклав мені у молоко щось погане. Я відчув смак. Я казав, що хочу солодкого молочка, але він не приніс. А я ж йому наказав! Я князь, володар тутешнього краю, маестер має робити все, що я кажу! Але ніхто не робить того, що я наказую.

— Я побалакаю з маестром, — пообіцяла Алейна, — та лише якщо ти підведешся з постелі. Там дуже гарно, Робчику-любчику. Сонце сяє, аж сліпить. Чудовий день, щоб зійти з гори. У Небосхилі чекає Мія з мулами…

Робертові вуста затремтіли.

— Ненавиджу тих смердючих мулів! Один якось пробував мене укусити. Скажи отій Мії, що я залишуся тут. — У голосі князя забриніли близькі сльози. — Ніхто мене не зачепить, поки я тут. Бо Соколине Гніздо неприступне!

— Хто б це раптом схотів зачепити мого Робчика-любчика? Твоє панство та лицарство тебе обожнює, простолюддя у захваті вигукує твоє ім’я…

«І все ж він боїться, — подумала вона, — і то не без причини.» Відколи впала з гори його паніматка, малий не міг навіть стояти на балконі; а шлях від Соколиного Гнізда до Місячної Брами був небезпечний достатньо, щоб налякати і кого хоробрішого. Коли сама Алейна підіймалася горою з пані Лізою та князем Петиром, серце підскакувало їй кудись у горло; шлях донизу, на загальну думку, був іще лячніший, бо доводилося весь час дивитися униз. Мія могла б чимало розповісти про зацних панів та хоробрих лицарів, які на горі блідли, трусилися і дзюрили у штани. «І це ще жоден з них не хворів на трясцю.»

Все ж так лишати справу не годилося. На дні Долини ще квітла осінь, тепла і золота, проте на гірські вершини насувалася зима. На замок налітало вже три снігові хурделиці, а один морозний буревій перетворив його на кришталь аж на два тижні. Так, Соколине Гніздо було неприступне, але скоро на додачу могло стати і недосяжним. А шлях донизу ставав небезпечнішим з кожним новим днем. Більшість замкової челяді та варти вже подолала його; лишився хіба з тузінь слуг — ходити за князем Робертом.

— Робчику-любчику, — ласкаво покликала Алейна, — ось побачиш, спускатися буде дуже весело. З нами будуть і пан Лотор, і Мія. Її мули ходили цією горою вгору та вниз вже тисячу разів.

— Ненавиджу мулів! — не вгавав юний князь. — Мули бридкі. Я ж тобі казав! Один хотів мене вкусити, коли я був малий.

Дівчина знала, що Роберт так і не вивчився добре сидіти верхи. Мули, коні, віслюки… байдуже — всі вони здавалися йому страшними чудовиськами на кшталт драконів чи грифонів. Його привезли до Долини у шість років, з головою між налитими молоком мамчиними цицьками, і відтоді він Соколиного Гнізда не полишав.

Але їхати було треба — перш ніж крижані щелепи зими остаточно вхоплять замок і вже не відпустять. Скільки ще протримається тиха погода — того ніхто не знав.

— Мія не дозволить мулам кусатися, — пообіцяла Алейна, — і я їхатиму позаду тебе. Я ж лише дівчина, не така міцна та хоробра, як ти. Якщо навіть я зможу, то ти, Робчику, і поготів.

— Я можу, — відповів князь Роберт, — але обираю цього не робити.

І витер шмарклявого носа тилом долоні.

— Скажи Мії, що я залишуся в ліжку. Можливо, спущуся завтра, якщо почуватимуся краще. А сьогодні там холодно, і мені голова болить. Ти вип’єш зі мною солодкого молочка, а Гретхель я накажу принести нам медових стільників. Ми спатимемо, цілуватимемося, гратимемо в ігри, і ти почитаєш мені про Крилатого Лицаря.

— Авжеж почитаю. Три казки, як обіцяла… коли ми досягнемо Місячної Брами.

Алейні вже уривався терпець. «Треба ж їхати, треба якось забиратися звідси, — нагадала вона собі, — бо вже сонце сяде, а ми ще не подолаємо кордону снігів.»

— Князь Нестор наказав на твою честь приготувати бенкет: грибну юшку, оленину, пироги і тістечка. Ти ж не хочеш його розчарувати, хіба не так?

— А лимонні тістечка будуть?

Князь Роберт полюбляв лимонні тістечка — можливо, тому, що їх любила вона.

— Лимонні-лимонні, найлимонніші у світі, — запевнила Алейна, — і ти з’їси їх, скільки забажаєш.

— Сто? — завимагав він точного числа. — Можна з’їсти цілу сотню?

— Якщо твоя ласка.

Вона присіла на ліжко і розгладила його довге шовковисте волосся. «А таки гарне.» Пані Ліза розчесувала його власноруч, щовечора, і підрізала, коли була потреба. Після її падіння на Роберта нападала страшна трясця щоразу, як хтось наближався до нього з гострим залізом. Тому Петир наказав облишити волосся юного князя — нехай росте. Алейна накрутила собі кучерик на палець і мовила:

— То тепер ти підведешся з ліжка? Даси нам себе вдягти?

— Я хочу сто лимонних тістечок і п’ять казок!

«Я б дала тобі сто копняків під дупцю і ще п’ять лящів у потилицю. Ти б не смів так поводитися, якби тут був Петир.» І справді — до свого вітчима маленький володар відчував розумну осторогу.

Алейна вичавила з себе посмішку.

— Як забажає пан князь. Але нічого не буде, доки тебе не вмиють, не вдягнуть і не відправлять у дорогу. Ну ж бо, хутенько! Поки ранок не

1 ... 238 239 240 ... 279
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Учта для гайвороння», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Учта для гайвороння"