Читати книгу - "Мій супер сусід, Аріна Вільде"

- Тумане, у нас невелика проблемка, - роздратовано кажу в трубку, опускаюся в крісло і нервово постукую пальцями по спинці. Як мене дістало сидіти на місці і нічого не робити.

- Яка ще проблема, Змію?

- Немає тут ніякого Кирюхи, дівка у сусідній квартирі живе. Твій інформатор або зі страху навалив у штані і набрехав, або помилився. Пришли когось іншого для стеження, а я повертаюся. Там я вам потрібніший.

- Ти забув, за що я заслав тебе? - репетує Туманов, і я навіть можу уявити його розлючений вигляд. Мабуть, слиною бризкає на всі боки і розмахує руками. Хоча чудово його розумію. Якби в мене була донька і я застав її в ліжку зі своїм підлеглим, то давно вивіз би його подалі в ліс і прикопав під однією з високих сосен.

На щастя, Туман в курсі натури своєї доньки, та ще гуляка, а я не такий вже й поганий варіант з тих, хто побував у її ліжку, та й людина після Туманова не найостанніша. Саме тому я ще живий.

- Звичайно, пам'ятаю, але поки я просиджую штани на дивані, у вас там війна  набирає обертів. І щур...

- Не зли мене, Зміє, - перебиває Туман, і я розумію, що розмовляти з ним про моє повернення марно. - Якщо подивитись правді в очі, я повинен був  згодувати тебе доберманам, так що сиди і роби що кажу. Якщо у квартирі живе дівка – значить, стеж за дівкою. Це навіть на краще. Зачаруй її, запроси до ресторану, зводи на пару побачень і зроби кілька фото, щоб ми дали зрозуміти татусеві, що його донька у нас на гачку. Ясно?

- Ясно, - відповів без ентузіазму, розуміючи, що моє вимушене "командирування" може затягнутися надовго. Смикнув мене дідько повестися на спокусливі форми Вероніки. Я підіймаюсь з крісла і починаю нарізати кола по кімнаті.

- Я радий, що ти все ще моя найнадійніша і найвідданіша людина. Надалі, будь ласка, думай головою, а не тим, що нижче поясу. - Туман відключається, не прощаючись, а я так і залишаюся стояти посеред кімнати з телефоном у руках.

- Прокляття! - З усієї сили вдаряю кулаком об стіну і, потираючи розбиті кісточки, падаю на ліжко.

Значить, Кіра. Що ж, може, не все так погано, як здається? Адже можна поєднати приємне з корисним? Знати б ще, що вона і справді дочка Князєва, а не просто гидка дівка, яка живе у квартирі, що за документами належить слідчому.

Насправді, не перейди він дорогу нашому процвітаючому бізнесу, я захоплювався б цим типом. Але він якимось чином вийшов на нашу контору і копає інформацію про постачання викраденої техніки.

Князєв як примара: з'явився десять років тому з нізвідки, і жодної інформації на нього немає, окрім послужного списку, кількох рахунків у банку та двох квартир – у якій він проживає і цієї, що зараз перебуває прямо за стіною.

Ні дружини, ні коханки, ні дітей - нічогошеньки. Ось тільки наш інформатор, який у минулому недовгий час працював із Князєвим, розповів, що той якось розмовляв по телефону з якимось «Кірюхою», питав, як навчання, чи не треба чогось, і тріпався про квартиру, яка була куплена спеціально для нього.

Кірюха. Дідько б її забрав! Тепер ще доведеться носитися з цим капризним дівчиськом.Скільки там їй? Вісімнадцять? Двадцять?

Зроблю кілька фоток, залишу Костяна стежити за нею, а сам поїду потай на базу, щоб знайти щура і розібратися зі справами.

Чотири роки ми працювали за налагодженою схемою: наші люди влаштовувалися працювати на склади техніки за бугром, завантажували електроніку в фури, які прямували до нашої країни.

Нам повідомляли, коли машини перетинали кордон та проходили розмитнення, а наші хлопці відстежували, куди їдуть фури. А потім все залежало від ситуації: або вночі зламували контейнер і перевантажували все в наші вантажівки, або вивозили товар із складів.

Клепали ліві документи на дорогу техніку та продавали у своїх магазинах. На крайняк штовхали у точках на ринку за ціною «від виробника».

А тепер весь наш бізнес під загрозою всього через одину вискочку, а мене приставили наглядачем для дівчини.

Зараза, стільки часу пройшло даремно! Ще й ця тьотя Катя: Кірюха вічно вечірки влаштовує, Кірюха поганий приклад для наслідування, десять разів поліцію викликала через Кірюху... Господи, ​​не можна було сказати КІРА? Я, як ідіот, вдавав футбольного фаната і вигадував схеми, як подружитися з пацаном і дізнатися про батька. Дідько же його знає, чим цікавиться нинішня молодь, а футбол – він у будь-якому віці зближує.

Дістаю з верхнього ящика комода пістолет, перевіряю магазин і насолоджуюся приємною вагою зброї. Натираю його до блиску і думаю, як бути далі. Якоїсь миті мої думки звертають до сусідки, і я відчуваю, як закипає у венах кров. Малолітка малолітньою, а виглядає спокусливо.

Посміхаюся цим думкам, повертаю на місце зброю і вирішую зателефонувати до Стелли. Вона знає, як заспокоїти мене. А Кірою та її загадками займуся завтра. Туман хотів відправити мене у відпустку? Що ж, один день у компанії красуні нічого не змінить.