Книги Українською Мовою » 💙 Жіночий роман » Більше не повертайся, Юлія Бонд 📚 - Українською

Читати книгу - "Більше не повертайся, Юлія Бонд"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Більше не повертайся" автора Юлія Бонд. Жанр книги: 💙 Жіночий роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 30
Перейти на сторінку:
Розділ 8

Увечері, коли ми з донькою повертаємось додому на таксі, у будинку на першому поверсі у вікнах горить світло. Я помічаю це одразу, коли ми з донечкою входимо у двір.

– А чому тато з нами не поїхав у гості? – цікавиться мала, а я не знаю, що відповісти маленькій дівчинці.

– Тато ще не одужав після лікарні, – кажу, відчуваючи укол совісті в саме серце.

Так, Асю, брехуха з тебе – чудова. І скільки ще доведеться вигадувати, заради блага дитячої психіки? Це тільки одному богові відомо, а в мене поки що немає іншого варіанта.

– Татко погано почувається? – Продовжує Соня.

– Він повільно, але одужує.

Ага, на поправку Лев не йде, а просто біжить, раз бухав вчора з Матвієм, ніби в нього нічого не болить!

Опинившись на ґанок, роблю глибокий вдих. Ні, нічого поганого статися не може. При Соні Лев не дозволить собі зайвого, зате потім... А потім якось уже розберемося. Буде як буде. Стельмах не залишив мені жодного вибору.

Опустивши ручку вниз, штовхаю двері від себе і відходжу убік, пропускаючи Соню першою увійти до будинку. У коридорі донька знімає з себе черевики та куртку, поспішає у вітальню, звідки долинає шум – схоже, Стельмах дивиться телевізор, що на нього не дуже схоже.

– Татко! Татуся! – вигукує мала, вбігаючи у вітальню.

Від злості я готова мало не загарчати на Стельмаха. Що він робить з нами? Невже не шкода Соню? Зовсім усередині нічого не відгукується, коли дитина біжить до нього назустріч, називаючи татусем?

Подолав у собі напад роздратування, таки йду слідом за дочкою у вітальню. Як я і припускала, Лев дивився телевізор у вітальні, але коли ми з дочкою з'явилися вдома, він трохи пожвавішав, і тепер з ледь помітною усмішкою на губах слухає розповіді Соні.

Упершись плечем в одвірок, я схрещую руки на грудях навхрест. На Стельмаха дивлюсь спідлоба. Яке лицемірство з його боку: вдавати, що нічого не відбувається, спілкуючись з моєю донечкою, як і раніше. Боїться розбивати Соні серце? Якось уже не віриться у це благородство.

– Асю, а ти куди? – Летить мені в спину, коли я, не сказавши ні слова, мовчки покидаю вітальню.

– Піду нагору переодягтися, – відповідаю, не обернувшись.

Опинившись у спальні на другому поверсі, з усією злістю стискаю руки в кулаках. Злість накочує задушливою хвилею. Нічого не можу з собою зробити, хочеться кричати від безсилля. Але я не кричу, а кусаю нижню губу доти, доки в роті не з'являється солонуватий присмак крові.

***

Пізно ввечері перед сном Лев зазирає до мене в спальню, попередньо постукавши у двері. Відклавши убік книжку, яку щойно читала, скошую погляд на Стельмаха.

– Можна увійти? – Винувато опускає очі в підлогу.

– Входи, – ціжу крізь зуби.

Повільною ходою Стельмах наближається до подружнього ліжка, де до недавнього часу ми ще спали вдвох, але більше точно не спатимемо.

– Я хотів поговорити, Асю. Вчора якось по-дурному у нас вийшло, до ладу нічого не вирішили, – починає Лев, а мене бомбить від обурення.

– Та невже? А, на мою думку, ти вчора мені все зрозуміло пояснив. Рішення ти прийняв сам, моя думка тебе не хвилює – це ти дав зрозуміти дуже чітко.

– Я випив зайвого та, можливо, був різким. Вибач, якщо тебе образив.

– Образив? Та ні, Стельмах, ти мене вчора в корж розкотив.

– Ще раз прошу мене пробачити, я не хотів тебе так сильно образити, – тягне гуму Стельмах, тільки навіщо? Нехай уже скаже про все прямо. Нехай доб'є мене остаточно. Болючіше вже не буде.

– Що ти там хотів? Про що нам треба поговорити?

– Про те, що робити далі. Матвій. Соня. Вони чужі один одному. Якщо зараз Соні про все розповісти, це буде неправильно з нашого боку, з боку дорослих.

– Та невже? Хіба тебе турбує моя дочка?

– Асю, перестань блазнювати, – дивиться на мене, нахмуривши лоба, – Соня не чужа мені. Я й досі вважаю її своєю донькою. І завжди вважатиму, щоб не сталося.

– Угу, звичайно, Леве. Звичайно ж.

– Припини, прошу тебе. Я до тебе з усією серйозністю. Давай без цих твоїх реплік?

– Я постараюся.

– Я думаю, правильно не квапити події та подумати, як правильно познайомити рідного батька з дочкою, щоб усім було добре. Але є ще щось. Я забув тобі про це сказати, хоча повинен був учора розпочати з цього нашу розмову.

Я напружуюсь, не розуміючи, до чого веде Стельмах. Щось ця вся його розмова – як вилами по воді, абстрактно про все одразу і ні про що за фактом.

– Мені призначили перший курс реабілітації. Я їду завтра. Квиток на поїзд уже куплено. У тебе буде двадцять чотири дні про все подумати, Асю.

– Це я маю подумати? – моє терпіння висить на тонкій волосині. Здається, ще одна невдало кинута Стельмахом фраза і я сама вимагатиму розлучення!

– Не гарячкуй. Ти ж мати Софії та знаєш краще за всіх, як правильно вчинити. Але як раніше бути вже не може, вчора я тобі пояснив – чому.

Мене трясе від емоцій, що накотили. Але проживши під одним дахом зі Стельмахом вісім років, я навчилася стримувати себе, тримати все під контролем.

– Добре, Леве. У тебе теж буде двадцять чотири дні про все подумати. Можливо, реабілітація піде на користь не лише твоєму тілу, а й серцю. Хоча ні. Серця у тебе немає, Стельмах. У цьому я вчора особисто переконалася.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 23 24 25 ... 30
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Більше не повертайся, Юлія Бонд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Більше не повертайся, Юлія Бонд"