Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Вітер у вербах, Кеннет Грем 📚 - Українською

Читати книгу - "Вітер у вербах, Кеннет Грем"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вітер у вербах" автора Кеннет Грем. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 52
Перейти на сторінку:
норах та віднірках.

— Жабс іще в ліжку, — сказав Борсук Ондатрові, перепинивши його перед дверима. — Лежить і тільки стогне: “Залишіть мене самого!” Від усього відмовляється. Думаю, це ненадовго, тож не бери собі до серця, ну і взагалі. І будь уважний, Ондатре! Якщо Жабс тихий і слухняний, якщо він удає з себе цяцю-хлопчика, треба бути напоготові. Не інакше як щось замислив. Я його як облупленого знаю. А тепер усе, бувай.

— Як здоров’ячко, старий? — бадьоро запитав Ондатр, підступаючи до Жабсового ліжка.

Відповіді довелося чекати кілька хвилин. Аж ось нарешті той заквилив:

— Дякую дуже, люб’язний Ондатрику! Тебе цікавить мій стан, як це мило з твого боку! Але спочатку ти скажи мені, як поживаєте ти і наш любий Кріт?

— У нас усе гаразд, — відказав Ондатр. І, забувши про пильність, бовкнув: — Кріт іде з Борсуком на прогулянку. Будуть десь аж під обід, тож весь ранок ми самі. Ну та нічого, зі мною не занудьгуєш. Ану пострибай, будь молодчинкою. Не лежи похмурим у такий чудовий ранок!

— Ондатрику, дорогенький мій, — промимрив Жабс, — нічого ти не розумієш! Ти кажеш “пострибай”, а мені зараз далеко не до стрибків, ой як далекої Та ти на мене не зважай. Знаєш, я терпіти не можу завдавати друзям клопотів, єдина надія, що мені уже недовго вас морочити. Як я цього хочу!..

— Знаєш, я б теж цього хотів, — відказав прихильно Ондатр. — Ти таки був нам морокою весь цей час, і приємно чути, що скоро цьому край. Та ще за такої погоди, те ще на початку навігації! Жабсе, то було просто свинством із твого боку! Я маю на увазі не стільки клопоти, яких ти завдавав, скільки те, що ми через них утрачаємо.

— А по-моєму, ти маєш на увазі саме клопоти, — похмуро відказав Жабс. — Я все розумію. Нема тут нічого неприродного. Тобі набридло упадати коло мене. Я не можу просити тебе, щоб ти й далі щось робив. Так, я справді сама прикрість.

— Що правда, то правда, — відказав Ондатр, — але ж послухай! Заради тебе я готовий стерпіти все на світі, аби лише ти взявся за розум.

— Ондатрику, якби я думав так само, як ти, — проквилив Жабс ледве чутно, — то попросив би тебе — мабуть, востаннє, — чимдуж помчати в село по лікаря, навіть якщо вже й пізно. Та ти не хвилюйся. Тобі це тільки зайвий клопіт, то, може, нехай усе лишається, як є.

— Овва, а навіщо тобі лікар? — запитав Ондатр, підступаючи ближче та пильніше придивляючись до Жабса.

Той і справді якось принишк, обм’як, голос його ослаб, та й тримався він якось дивно.

— Останнім часом ти не міг би не помітити… — стогнав Жабс. — Та ні… навіщо воно тобі здалося? Щось помічати — це тільки зайвий клопіт. Просто щоб не казав собі завтра: “Ох, і чому я раніше цього не помітив? Чому я пальцем об палець не вдарив?” Та ні, навіщо тобі зайвий клопіт? Не переймайся, не треба. Забудь, що я просив, — і заспокойся.

— Послухай, старий, — озвався Ондатр, помітно занепокоївшись, — ну звісно, я збігаю по лікаря, якщо ти цього хочеш. Але чомусь мені здається, що він тобі не потрібен. Краще поговоримо про щось інше.

— Боюся, друже мій, — усміхнувся сумовито Жабс, — що “поговорити” в моєму випадку навряд чи допоможе, та, зрештою, і лікар тут нічого не вдіє. Хоча потопаючий і за найтоншу соломинку схопиться. До речі, якщо ти вже намірився до лікаря (терпіти не можу, коли через мене клопочуться!), я тут подумав, чи не зайти тобі до нотаріуса? Однаково минатимеш його оселю. Мені так було б зручніше, бо в житті бувають моменти (і мабуть, я не помилюся, сказавши, що зараз і є такий момент), коли доводиться займатися речами не вельми приємними, байдуже, чого це коштує змученій душі!

— Нотаріус!? Йому, мабуть, і справді непереливки! — сказав сам собі наляканий Ондатр, кулею вилітаючи з кімнати та, втім, не забувши замкнути за собою двері.

Вийшовши з дому, він зупинився і задумався. Кріт із Борсуком далеко, радитися нема з ким.

— Краще перестрахуватися, — поміркувавши, вирішив він. — Я знаю, що й раніше Жабс уже вважав себе невиліковно хворим, не маючи на те ніяких підстав. Але наскільки я пригадую, про нотаріуса він іще не говорив! Якщо нічого страшного в нього не виявиться, лікар просто скаже, що він старий осел, а це його підбадьорить. Отже, яка-не-яка, а користь. То краще підіграти Жабсові й піти по лікаря, це недовго.

І він поспішив у село по лікаря.

Тим часом Жабс відразу, як тільки у дверях провернувся ключ, легенько зіскочив з ліжка і, пританцьовуючи від нетерплячки, стежив через вікно за Ондатром, поки той не зник з алейки. Потім, від душі розсміявшись, він спритно вдягнувся в найкраще з того, що трапилося під руку, витяг із туалетного столика гроші, напхав ними кишені, тоді зв’язав докупи кілька простирадел, один кінець цього “канату” прив’язав до центрального середника вишуканого тюдорівського вікна — окраси спальні, легенько спустився вниз і, насвистуючи веселу мелодію, безтурботно почимчикував у протилежний бік.

Обід Ондатру було зіпсовано: авжеж, прийшли Борсук і Кріт, і довелось розповідати їм таку неприємну й не вельми переконливу історію. Можна уявити собі їдкі Борсукові зауваження, тож наводити тут ми їх не будемо. А найприкріше його вразило, що навіть Кріт, який завжди щосили вигороджував свого друга, не стримався і сказав:

— Ондатрику, цього разу ти повівся не дуже розумно! А Жабс… оце так Жабс!..

— Таж він розіграв усе, як по нотах, — жалюгідно виправдовувався Ондатр.

— Це він тебе розіграв, як по нотах! — з жаром заперечив Борсук. — Втім, балачками тут не допоможеш. Жабс накивав п’ятами — це зрозуміло. Але найгірше не це: він так запишається своєю винахідливістю, що легко викине якогось коника. Єдина втіха — нас ніщо не стримує і не треба марнувати дорогоцінного часу на сторожу. Та варто ще трохи поночувати у Жабс- холі. Будь-якої миті Жабса можуть припровадити назад — на ношах чи в компанії двох полісменів.

Отак казав Борсук, ще не знаючи, що готує їм доля і скільки води — води каламутної — протече під мостами, поки Жабсова нога знову ступить до цього родового маєтку.

Тим часом Жабс, веселий та безпечний Жабс, бадьоро крокував битим шляхом і вже віддалився від Жабс-холу на кілька миль. Спершу він ішов манівцями, перетнув багато полів, кілька разів повертав в інший бік — на випадок погоні, але тепер, почувшись

1 ... 23 24 25 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вітер у вербах, Кеннет Грем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вітер у вербах, Кеннет Грем"