Читати книгу - "В’ячеслав Чорновіл"

Голову районної адміністрації – голову райвиконкому – мав би призначати голова області й узгоджувати з головою обласного виконавчого комітету та членом палати представників від цієї територіально-адміністративної одиниці.

Місцеве самоврядування мало б діяти на рівні міст і сіл. До компетенції органів місцевого самоврядування належали організація та виконання місцевого бюджету, забезпечення функціонування комунальних служб населеного пункту. Відповідно до кількості жителів населеного пункту для охоплення цих функцій мав би бути створений відповідний виконавчий орган. Голова органу місцевого самоврядування обирався б жителями населеного пункту.

У містах обласного підпорядкування головою органу місцевого самоврядування мав бути мер, який обирався б на альтернативній основі прямим таємним голосуванням усіх виборців міста. Для виконання функцій самоврядування мер за погодженням із представницьким органом – лавою радних – формував би виконавчий орган. Представницькі функції виконувала б мерія, яка складалася б з радних, що обиралися б у міських округах.

Для фінансового забезпечення нової структури, за задумом В’ячеслава Чорновола, треба було закласти три опорні величини: територіально-майновий фонд та прибутки від його експлуатації, місцеве держзамовлення і місцевий податок. Основу місцевого самоврядування становила б комунальна власність. Загалом це був достатній економічний фундамент для повноцінного функціонування нової владної структури.

На думку В’ячеслава Чорновола, переваги структури, що пропонувалася, були передусім у встановленні чіткої дисциплінованої вертикалі виконавчої влади за умов розширення демократизації функцій влади на місцях, можливості гнучкої координації інтересів окремих населених пунктів, територіально-адміністративних одиниць і області як прообразу майбутнього регіону, що самоуправляється. Важливо, що запропонована структура знімала протиріччя між державною владою, загальнодержавними інтересами та інтересами регіональними, встановлюючи президентську вертикаль і водночас чітко фіксуючи по горизонталі права, власність та інтереси областей і регіону[236].

Пропонована концепція реформування органів державної влади і місцевого самоврядування стосувалася адміністративної децентралізації. Регіони мали набути значних повноважень у соціально-економічній діяльності. Передбачалося також, що нова структура влади мала діяти лише впродовж перехідного періоду, після завершення якого трансформувалася б у широке регіональне самоврядування у формі федерації.

У своїй риториці під час президентської кампанії В’ячеслав Чорновіл не заперечував проти можливості введення інституту президентських намісників, однак на короткий період, не довше року[237]. Приклад введення представників президента в Російській Федерації змусив його дещо скорегувати власну позицію. Чорновіл не підтримав президентський проект щодо запровадження посади президентських представників – через надмірну концентрацію влади в їхніх руках, адже після позбавлення місцевих рад виконавчих повноважень до них фактично мав перейти контроль за всіма справами в областях. Представники Президента були залежні від центру, ставали виконавцями його рішень, а місцеві ради та парламент не мали на них жодного впливу. Як зауважив В’ячеслав Чорновіл, не створювалося противаг авторитаризації суспільства[238]. У нього небезпідставно виникало запитання, у якому напрямку відбувається реформування органів влади: «Чи в бік чіткої структуралізації, розмежування функцій місцевого самоврядування та регіонального управління і демократизації, чи в бік авторитаризму?»[239] На думку Чорновола, здійснювалася спроба знищити недосконалу, початкову самоврядність і ввести цілковитий централізм, торпедувати будь-яку місцеву ініціативу.

В’ячеслав Чорновіл наголошував: «…Потрібна не тільки незалежна Україна, але й Україна демократична. А шлях до демократії у сфері адміністративно-управлінській якраз і полягає в децентралізації влади, передачі значного обсягу її зверху вниз»[240]. Якщо дотримуватися гасла «Спочатку держава – потім демократія», можна втратити і те, і друге або скотитися до авторитаризму. Тому необхідно було, на переконання Чорновола, здійснити політико-адміністративну реформу, оскільки регіональне самоврядування в межах спільного в рамках держави правового забезпечення – єдиний спосіб порятунку від глибоких соціальних конфліктів і політичних путчів, а також внутрішньообласного вузькогрупового протистояння ділових кіл і неспроможності влади на місцях[241].

В’ячеслав Чорновіл пропонував не поспішати й знайти розумний компроміс між виконавчою вертикаллю і народним представництвом, який став би гарантією неповернення до тоталітаризму. Адже на той час спостерігалося шарахання з однієї крайності в іншу: то ухвалили закон про місцеві ради народних депутатів та місцеве самоврядування, яким узагалі знищили владну вертикаль, то новим законопроектом про президентських представників запропонували ліквідувати, по суті, будь-який вплив представницьких органів.

Парламентські дебати (В. Чорновіл ліворуч). Київ, 1991 р.

На підставі запропонованої В’ячеславом Чорноволом концепції було розроблено проект відповідних законів, які стосувалися реформування місцевої влади. Однак підтримки серед депутатів парламенту і в Президента України вони не знайшли. Тоді Львівська обласна рада звернулася до Верховної Ради України з пропозицією реалізувати проект у Львівській області – в рамках експерименту[242]. Проте законодавча гілка влади відмовилася провести експеримент на Львівщині, назвавши його таким, що потребує доопрацювання і є несвоєчасним в умовах загальної кризи[243].

Натомість було ухвалено закон, підтриманий Президентом Леонідом Кравчуком, у якому наголошувалося на зміцненні влади Президента України, котру на місцях мали здійснювати підлеглі йому й призначені ним керівники держадміністрацій – представники Президента.

Недоліком концепції В’ячеслава Чорновола вважали те, що пропоновані ним параметри децентралізації влади були неприйнятними в період становлення держави, оскільки могли призвести до посилення сепаратистських тенденцій у регіонах, до безконтрольності місцевої влади тощо[244]. Але в проекті містилася низка конструктивних пропозицій щодо розвитку в Україні місцевого самоврядування. Якби він був узятий за основу, відбулися законодавчо закріплені дії в напрямку не лише зміцнення виконавчої вертикалі, а й розширення прав місцевого самоврядування, то це, безумовно, позитивно вплинуло б на процес демократизації України і становлення громадянського суспільства.

Наприкінці 1991-го – на початку 1992 року в державотворчих планах В’ячеслава Чорновола значна роль відводилася «Галицькій асамблеї». Він розглядав її як своєрідний експериментальний майданчик для апробування нових реформ, як прообраз майбутньої адміністративно-територіальної одиниці України після реорганізації її державного устрою. Могла вона також стати засобом тиску на центральну владу для впровадження необхідних політичних та економічних реформ і протидіяти побудові «суверенно-незалежної адміністративно-бюрократичної системи республіканського масштабу з центром у Києві»[245]. Забезпечити подальшу функційну спроможність «Галицької асамблеї» було можливо завдяки підтримці мешканців краю, а також розширенням утворення. До «Галицької асамблеї» виявляли цікавість інші обласні ради (Закарпатська, Волинська, Чернівецька, Рівненська)[246]. Однак на Другому засіданні «Галицької асамблеї» окреслилася тенденція до зміщення центру перетворень зі Львова до Києва. Проти існування регіонального об’єднання виступила низка національно-демократичних партій та організацій, вбачаючи у ньому загрозу цілісності України[247]. Осмисливши негативні наслідки, які могло спричинити існування західноукраїнського об’єднання в часи становлення держави з огляду на загрозу зростання сепаратистських тенденцій у Криму та інших