Книги Українською Мовою » 💙 Історичний роман » Османськими шляхами, Мак Карсегі 📚 - Українською

Читати книгу - "Османськими шляхами, Мак Карсегі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Османськими шляхами" автора Мак Карсегі. Жанр книги: 💙 Історичний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 65
Перейти на сторінку:
Розділ 11

У невеликого розміру віконце, боязко заглядав місяць. Він то ховався з-за хмарами, то знову боязко визирав. Богдан не знав чи це вплив небесного тіла не дає йому заснути, чи передчуття можливої зустрічі з дружиною. Боже, як же він за нею скучив. Зараз козак лежав на ліжку, погляд його був спрямований у стелю, а перед очами стояло обличчя Мелашки. Великі блакитні очі, повні малинові вуста і світлі кучері. В його думках, вона щаслива, життєрадісна та усміхнена. Така, якою пам’ятав її, або хотів пам’ятати.

«Чи згадує Мелашка мене? – крутилось в голові. – Напевне згадує. Як же інакше?»

Богдан сів, втер обличчя рукою, ще раз глянув на місяць і підвівся. Поверх сорочки накинув на плечі кунтуш, про всяк випадок обперезався бойовим поясом і вийшов з кімнати. Ступав повільно, щоб не натрапити на будь що у темному коридорі і не розбудити поселенців. Хоч дерев’яна підлога все рівно поскрипувала після кожного кроку.

Козак спустився на перший поверх і вийшов на двір. Повітря тут було свіжим. Богдану навіть здалось, що з натяком на морозність. Він глибоко вдихнув і почав походжувати по подвір’ї. А думки його линули до дружини та дітей. Спочатку йому мало віритись, що хоч щось вдасться. Рідко трапляється таке, що люди повертаються з неволі. Хіба пощастить потрапити у потрібне місце, коли наскочать козаки. Багачі та шляхтичі з достатком могли викупляти своїх рідних. Для простого люду це непідйомні суми. Так, як і для Богдана. Хоч він і був далеко не бідний, але усіх зібраних грошей хватить хіба що на те, щоб викупити Мелашку. Про дітей і годі було думати. А, якщо взяти до уваги, що тут, у Криму, мало не кожному потрібно було заплатити, то й це, тепер, здавалось малоймовірним.

Раптом він почув шурхіт за спиною і обернувся. Рука неконтрольовано лягла на Ефес шаблі. Інша міцно стисла рукоять пістоля.

–Христино? – здивувався Богдан, побачивши жінку.

Вона стояла з розпущеним волоссям лиш в одній нічній сорочці.

–Вибачте, пане, – опустила голову жінка. – Побачила, що ви ходите по подвір’ї... вагалася, та все ж вирішила вийти.

–Маєте, що сказати?

–Маю. Не довіряйте Ільязу. Це брехливий та підступний чоловік. Я знаю, що він, після розмови з вами, відправив гінця до Девлета-паші.

–От кнуряка, – зашипів Богдан.

–Девлет-паша людина, якщо можна так його назвати, особливої жорстокості. Життя, не має значення чиє: дитини, дорослого старого, татарина, чи невірного, для нього не вартує нічого. Хіба на цьому можна нажитись, або... – Христина ніяково затнулась.

–Що, або?

–Або, як вийшло з вашою дружиною. Вона йому сподобалась. Девлет-паша був готовий віддати за неї великі гроші. І віддав. Будьте обережні.

Богдан зітхнув і закивав:

–Дякую, що попередила.

–Це ще не все, – заломила руки Христина. – Я краєм вуха чули, як Вахід говорив, що дівчат з його ясиру повели в Кафу, щоб потім відправити до Синопа. А хлопчиків до яничарських шкіл через Гезлев до Варни.

–Ще раз дякую, Христино. Чим я можу вам віддячити? – глянув у блакитні очі жінки козак.

–Мені вже нічого не потрібно, – зітхнула жінка.

–Я б міг спробувати вас викупити.

–Навіщо? – знизала вона плечами. – Я тут не вдома і на Україні тепер чужинка. Я залишилась одна на білому світі. Тож доживу вік, як Бог присудить. А у ваших рідних ще є шанс, ще є надія повернутися додому. І ви вірте. Бо інакше ніяк. Боріться за своє щастя усіма доступними методами. І нехай Господь вам допомагає.

Христина притулила руку до грудей і намацала хрестик, який висів на її шиї. Богдановій здалося, що на її очах блиснули сльози. Але жінка різко розвернулась і пішла до дверей, які вели до кімнати бранок.

Дочекатись ранку виявилось непростим завданням. Богдан намагався заснути, але вдавалось хіба передрімати кілька разів з перебоями. А далі, після сніданку, вічністю здавалось очікування Мурата. Богдан нервово походжував по подвір’ї, поглинутий важкими думками.

–Не все так погано, брате, – наблизився Лаврін. – Те, що нам вдалось знайти Мелашку – це вже з рівні дива. Дай Бог піде так далі, то й діток повернемо.

–З Северином і Орисею, не вийде все так просто, як з Мелашкою, – зітхнув Богдан. – Хоч я з тобою погоджусь. Це диво. Ще б видерти її з лап того паші.

–Бог не без милості, козак не без щастя, – наблизився, накульгуючи, до братів Василь.

–Маю взяти із вас слово, – закусив нижню губу Богдан.

–Яке ще слово? – здивувався Лаврін.

–Що ви заберете Мелашку і повезете її додому. Нехай вона, поки що, у тебе поживе, Лавріне. Або в Дарійки. Доки я шукатиму дітей.

–Залишити тебе самого? – насупив брови старший брат.

–Саме так. У тебе також є дружина, є діти. Я собі не пробачу, якщо через допомогу мені ти, не доведи Господи, загинеш. Та й Мелашку ми не зможемо із собою возити по всій Османській імперії.

–То нехай Гаврилюк її відвезе на Перекоп, а восени, разом з чумаками на Україну, – запропонував Лаврін.

–Так і буде, – погодився Богдан. – Але ти мусиш поїхати з ними. Може трапитись так, що на Перекопі затримуватись буде небезпечно.

–Добре, – поправив вуса Василь, – брата ти відправляєш. Тут твої мотиви зрозумілі. А мені якого біса пхатися з ним?

–Ця подорож ставатиме все небезпечнішою.

–Це ніяким чином не знімає мого запитання. Я – козак, ще й одинак до того ж. Моя дружина – шабля, мої друзі – пістолі, а моє життя – війна. Тож хто-хто, а від мене ти не відсахаєшся просто так. Я життя тобі рятую ще з юності. Як і ти мені, зрештою. Може пригодимося один одному ще. Та й якщо потрібно поміняти моє життя на майбутнє твоїх дітей, то я без вагань готовий на це.

–Дякую, – сумно усміхнувся Богдан і по дружньому поклав руку на плече Немові.

–А... – хотів було щось сказати Лаврін, але молодший брат перебив його.

–А ти повезеш мою дружину додому. Кому я можу більше довіряти, ніж тобі?

Застукотіли кінські копита і на подвір’я увірвались три вершники. Вони зупинились поруч з козаками і спішились.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 23 24 25 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Османськими шляхами, Мак Карсегі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Османськими шляхами, Мак Карсегі"