Читати книгу - "Становлення Бойового Мага, Andrii Noshchenko"

Глава двадцять перша. Девʼятихвостий. 

Ще знаходячись перед виходом з проходу, я приготував більше двох тисяч крапель і відправив їх широкою сіттю у небо, лише зробивши перший крок назовні. За секунду високо над моєю головою розлилося море вогню, перетворюючи тамтешніх комах на дрібний попіл, котрий почав висипатись на землю сірим борошном. Не чекаючи і не гаючи часу, я визначив місцезнаходження усіх монстрів у радіусі десяти кілометрів і розпочав свою атаку. Тисячі їх полягли за лічені хвилини, інші ж розбіглися поміж високих скель, що вкривали майже увесь цей рівень. Більшість монстрів тут були шостого класу, але зустрілося і кілька особин сьомого, з якими я не став вступати у ближній бій, де б вони могли мати перевагу у силі, а спалив їх здалеку. Поки комахи нагорі оговтувались після мого нищівного удару і потроху заповнювали велику чорну пляму у небі, я зібрав ядра зі вбитих монстрів. Мій план добре спрацював, зазначив я, роздивляючись велике, з мою голову, ядро монстра сьомого класу. Неймовірний фіолетовий колір, що був аж чорним на чисельних гранях. 
Я застосував техніку послідовних кроків і щодуху помчав вперед, на ходу готуючи наступні тисячі крапель, котрі мов жовті іскри кружляли навколо мене. Подолавши кількадесят кілометрів я завдав повторного удару по небесам, знов знищивши мільйони комах, доки вони мене не засікли та не спрямували монстрів у мою сторону. 
У такий спосіб я за кілька місяців занурив двадцять перший рівень підземелля у пітьму, знищивши при цьому абсолютно усіх монстрів. Вже у переході на нижчий рівень я відновив витрачену мною ману, на що вистачило лише одного ядра сьомого класу. Неймовірний коефіцієнт корисної дії. 
Двадцять другий рівень підземелля був майже абсолютно чорний, лише зрідка на поверхні скель можна було побачити жовті плями рідкого моху. Але було дещо, що здивувало мене. Місцями, крізь тонкі шпарини у камені, назовні витікала рідким жовтим туманом мана монстрів. Так, та сама мана, коту я поглинав, щоб стати сильнішим. Вона тут була дуже рідка, щоб отримати з неї кількість сили рівної ядру першого класу, потрібно було б збирати багато днів з однієї шпарини. Але монстри, що тут знаходились, кормилися саме з таких місць. Свою тактику полювання я лишив незмінною - знищивши комах у небі, починав вбивство монстрів шостого та сьомого класів. 
Двадцять третій рівень відрізнявся від попереднього більшою кількістю мани, котра витікала на поверхню, і майже повною відсутністю монстрів шостого класу. Після його зачистки, у процесі відновлення мани я помітив, що моя периферійна нервова система почала змінюватись. Вона так само, як і мій скелет, а до того система кровообігу, почала поглинати ману, замінюючи нею нервову тканину. Це було приємне відкриття, адже на протязі останніх місяців я міг лише поповнювати витрачений її обʼєм. Ну, раз так, то ось тобі! Я висипав кілька тисяч ядер шостого класу, після чого мана з них почала проникати у моє тіло не лише через долоні, як то було раніше, а через усю поверхню шкіри. Я спостерігав, як почали відбуватися зміни одразу у всіх чутливих, рухових і змішаних нервах. Чутливі нерви, котрі складались з доцентрових волокон, почали зміну першими, що викликало біль по усьому тілу, наче я згораю у вогнищі. Одразу за цим зміни почались і рухових  відцентрових волокнах, від чого кожен мʼяз мого тіла охопили судоми, адже синхронізації з мозком було втрачено, тож нервовою системою блукали якісь несформовані чи розрізнені команди. Та найбільші неприємності почалися зі змінами змішаних нервів, у яких були обидва види нервових волокон. Моє серце почало невгамовно калатати без жодного ритму, а легені стислись так, що я ніяк не міг вдихнути повітря. Вже втрачаючи свідомість, після того як багато нервів та їхніх розгалужень на периферії завершили зміни, сердечний ритм почав вирівнюватись і я жадібно вхопив ротом повітря. Ну ні чорта собі! Та я ледь коні тут не двинув! Я одночасно був і наляканим і задоволеним. Хоча, якби мені ще раз запропонували пройти таке оновлення, то я б не зважився. Раптово я відчув, що ось-ось станеться прорив до середнього ступеня Бойового Предка. 
Я знову сів і заплющив очі. Хвилі сили зароджувались десь в глибині мене і виривались назовні, розтрощуючи усе навколо в цілковитій пітьмі. Коли гуркіт стих, лишивши за собою лише далеке відлуння, вгору товстою білою блискавкою вдарив широкий білий промінь, миттєво випаривши чорні скелі неба, лишивши за собою вже відому мені фіолетову ляпку на небі. 
На двадцять четвертому рівні були лише монстри сьомого класу. Тепер, коли я став Бойовим Предком середнього ступеня, мені навіть напружувати відчуття не було потрібно, я це знав, лише ступивши на рівень. Мої нові нерви працювали відмінно, здавалося, що моя реакція на будь який подразник ззовні була миттєвою, тобто час реакції дорівнював нулю. Це викликало деякий дискомфорт та біль у мʼязах, котрі були не пристосовані до настільки швидкої реакції, та я був певен, що зможу виправити це до наступного прориву на вищу ступінь. 
Мани монстрів, що витікала з землі, тут було вже настільки багато у повітрі, що я буквально вдихав її легенями, звідки її одразу ж забирала система кровообігу. Це на протязі тривалого часу навіть створювало відчуття легкого спʼяніння. 
Я методично винищував монстрів та збирав ядра, коли відчув, як з переходу з двадцять пʼятого рівня хтось вийшов. Аура схожа на людську, але не зовсім. Скоріш всього це був звіролюд. Це мене не сильно збентежило, хоча мій гість був точно не слабший за мене, адже прийшов сюди знизу. І зараз він не кваплячись йшов у мою сторону. 
    ⁃    Так ось хто нищить рівні у підземеллі…
Я придивився. У сотні метрів від мене стояв звіролюд. Молодий, худорлява статура, високий, біле довге волосся. На маківці два високих білих вуха. Позаду можна було розгледіти купу білих пухнастих хвостів. 
    ⁃    Девʼятихвостий! - я прибрав кинджал, котрим вирізав ядра з туш, і озброївся списом - Ти тут потеревенити прийшов, чи тобі щось треба? 
    ⁃    Ооо, ти навіть знаєш хто я? 
    ⁃    Чув за ваше племʼя, і не скажу, що позитивні речі. 
Я згадав байки, що розповідала за них Мія. Сильні своїми техніками зваблення та ілюзії. Девʼятихвостий почав повільно наближатися до мене. 
    ⁃    Пусте, більшість плиток за нас має суттєве перебільшення, - він дружньо посміхався - я точно прийшов не як ворог, просто стало цікаво, хто ж настільки сильний спускається підземеллям. Мене Луі звати. 
    ⁃    Аней. Вибач Луі, та в мене немає часу на порожні теревені, мені треба впоратись з ділом, поки комахи не очуняли і не викликали навалу монстрів. 
Будь якої ворожості від нього я не відчував, тож сховав спис і знову витягнув кинджал і повернувся до збору ядер. 
    ⁃    Не переймайся за мене, я тобі не заважатиму, просто хочеться перекинутись парою слів з кимось. Ти давно у підземеллі?
    ⁃    Гадаю, точно менше за тебе, адже я не відчув, щоб ти  випереджав мене, коли я спускався з рівня на рівень. 
    ⁃    Хахаха, так, маєш рацію, я тут вже багато років, вивчаю життя та поведінку монстрів високих класів. 
Він дивився як я спритно розтинаю грудні клітини та дістаю ядра. 
    ⁃    Вважаю, що краще бачити мертвого монстра, ніж поведінку живого. Добре, мені вже час. 
Я витягнув ядро з останнього монстра і огорнув себе тисячами крапель крові, після чого зник з його очей, застосувавши техніку послідовних кроків. Ще я помітив цікавість в його очах, коли він побачив мою кров. 
Луі наздогнав мене, коли я вже зачистив нову зону і знов збирав ядра. 
    ⁃    А ти швидкий. Я ще не бачив настільки швидких Бойових Предків. 
    ⁃    Багато їх бачив? 
Девʼятихвостий на мить замислився, наче пригадував. 
    ⁃    Десятки. Можливо, сотню…
Я мовчки працював далі. Луі деякий час спостерігав, а потім запитав:
    ⁃    А ти чудово вправляєшся з вогнем. Невже ти ще й маг вогню? 
    ⁃    Та так, само виходить якось. 
Я зовсім не хотів розкривати свої карти перед ним. 
    ⁃    Вперше за життя бачу воїна, котрий володіє магією. Яке коло? Пʼяте? Шосте? 
    ⁃    Сам навіть не знаю. 
    ⁃    Добре, кожен має свої таємниці. Не хочеш у мене щось запитати? 
Я на мить зупинився. Якщо чесно, до було у мене пару запитань, та я все ще його остерігався. 
    ⁃    Та ні, звик сам з усим по ходу розбиратись. 
Девʼятихвостий дзвінко розсміявся. 
    ⁃    Розумію, все-таки репутація мого племені дається взнаки. Та я не злюсь, усе розумію. Ех, давно людей не бачив. Ти ж не проти, якщо я ще деякий час з тобою поспілкуюсь?
Я мовчки знизнув плечима, продовжуючи збір ядер. 
    ⁃    Заборонити я тобі того не можу, це не моє особисте підземелля, тож доки від тебе нема ворожості…
Я закінчив з монстрами у цій зоні, тож знову приготувавши краплі пішов далі. 
    ⁃    А нащо ти знищуєш комах? 
    ⁃    Вони наказують усім монстрам рівня одночасно атакувати мене. 
    ⁃    Справді? Уперше таке чую. А я тут вже більше десяти років. 
Нічого собі. За десять років і я б схотів хоч з кимось потеревенити. 
Наступні кілька тижнів так все і було - я полював, а девʼятихвостий ходив за мною та щось розпитував чи сам розповідав. Але то були порожні теревені загалом. Так настав день, коли рівень був зачищений. Я сів перепочити та обміркувати, чи не варто було б вже повертатись. Я вважав, що вчитель не занадто буде проти, якщо я повернусь будучи на ступінь нижче від обіцяної. До того ж, у сховищах в мене лежало майже два мільйони ядер шостого та сьомого класів, чого більш як достатньо для прориву. Я подивився у сторону проходу проходу на двадцять третій рівень. 
    ⁃    Не підеш далі? - девʼятихвостий був тут як тут. 
    ⁃    Ні мабуть. Своєї цілі я вже досяг. 
    ⁃    Жаль, я думав підемо далі разом. Я б тебе провів і пішов далі, в мене ще страви на двадцять восьмому рівні. 
От мені точно не жаль, набрид вже хвостатий. 
    ⁃    На двадцять пʼятому зустрічаються монстри восьмого класу іноді. Вони і правда занадто сильні для тебе, так що, ймовірно, ти правильно вирішив. 
    ⁃    Восьмого? Вони існують у цьому підземеллі? 
    ⁃    Та звичайно. І восьмий, і девʼятий. А от вище девʼятого я не чув. 
А от це вже стало мені цікаво. 
    ⁃    Слухай, - запитав я його - а як ти взагалі ходиш так глибоко один? Ти не схожий на Бога Війни, щоб розібратися з настільки сильними монстрами. 
Луі розсміявся. 
    ⁃    Звичайно, я далеко не Бог Війни, але ти не забув бува мої здібності? Вони мене навіть не бачать. 
Я не мав чого сказати. Тож, девʼятихвості не лише людям вміють голову морочити, але й монстрам? 
    ⁃    Хочеш вполювати монстра восьмого класу, вірно? 
Я мовчав. Луі уважно дивився на мене. 
    ⁃    Пропоную обʼєднатися, - продовжив він - я приховую нашу присутність, а ти вбиваєш монстрів восьмого класу. Якщо ти будеш робити це несподівано, то маєш дуже високий шанс зробити це. Здобич ділимо наступним чином - ядра порівну кожному, але туші забираю я. 
    ⁃    Та якось нерівномірно виходить…
    ⁃    Ну, без мене тобі взагалі нічого не світить. Я і сам можу довести монстра восьмого класу до смерті, просто на це потрібно багато часу, а от ти, скоріш за все, сам з таким не впораєшся. 
Девʼятихвостий був правий. Я досить довго сумнівався, та врешті решт погодився. 
    ⁃    Згода! Ядра порівну, туші твої. 
Клятий здирник!
Ми потиснули руки і рушили до проходу на двадцять пʼятий рівень. 
    ⁃    Слухай, Аней, полювати будемо по моєму, тихо. Ніяких спалених комах, чи інших необдуманих дій. Моєї сили вистачить, щоб приховати нас від будь кого. Але якщо ти почнеш гамселити усе навкруги, я не зможу нічого вдіяти. Згоден? 
Я кивнув головою. 
    ⁃    Добре, роблю все як ти скажеш. 
Ми вийшли на рівень. Як і сказав Луі, жоден з монстрів не звернув на нас увагу, навіть комахи нагорі. 
    ⁃    Відчуваєш монстрів восьмого класу?
    ⁃    Так, - відповів я - їх сорок два на цьому рівні. Але якщо восьмий клас захоче бути непомітним, я його не знайду. 
    ⁃    За це не переживай, монстри високих класів себе не приховують. Веди до найближчого. 
Я повів його навпростець. Дорогою Луі старанно обходив усі витоки мани монстрів з землі, я ж йшов не звертаючи на них уваги. 
    ⁃    Тобі то не болить? - він показав на золотистий туман, що огортав мої ноги. 
    ⁃    Та ні, вже звик. 
От же ж я дурень. Так проколовся. Та вже запізно щось вигадувати. Через те, що девʼятихвостий був набагато повільніший за мене, дійти до монстра нам знадобилося декілька годин. 
    ⁃    Це пліткач, - сказав Луі. 
Він почав перераховувати слабкі сторони монстра та його вразливості, що я й так знав зі своєї енциклопедії монстрів. Я уважно слухав і кивав, щоб не викликати ще більше підозр. 
Пліткач. Довгий червʼякоподібний монстр, довжиною тридцять метрів і великою кількістю довгих мотузко подібних щупалець, якими він хапав свою жертву та тягнув до пащі зі здоровенними іклами. І хоча пліткач не мав очей, та його щупальця моментально відчували найменшу вібрацію за сотні метрів від тіла. Навіть пірʼїну, що впала на камінь. Серйозний противник. 
    ⁃    Зможеш приховати нас за триста метрів від нього?
    ⁃    Так, за триста зможу. Навіть за двісті пʼятдесят, якщо треба. 
    ⁃    Не варто, триста вже непогано. 
Я витягнув списа і сконцентрував на його вістрі стиснуту до неможливості ауру. На рівні Бойового Предка це мало вигляд, наче на вістрі запалало маленьке чорно-біле сонце. Луі поруч злякано зашипів. Не звертаючи на це уваги, я зробив ще кілька дисків з аури та розташував їх рівномірно у напрямку до монстра на висоті приблизно метра над землею. Потім підняв з землі камінця і кинув у сторону морди пліткача. Ми атакували одночасно - я бік монстра, а він камінь. Пліткач мене аж ніяк не чув, бо я ступав по дискам аури над землею, тож мій удар аурою був для нього цілковитою несподіванкою.  І, хоча він і спробував зупинити розповсюдження моєї аури у своїй туші, та було вже запізно. Я розполовинив його надвоє саме за місцем, де було його ядро. Памʼятаючи про його неймовірно регенерацію, я вирвав рукою ядро, поки він не зліпив себе докупи з двох половинок. Пліткач здох. За хвилину підійшов Луі. 
    ⁃    Твою ж! Та хто ти такий? Звідки у тебе така техніка? Та я трохи в штани не наклав! Але ти добряче споганив тушу, вона чи не чверть ціни тепер втратить. 
Я простягнув йому ядро. 
    ⁃    Пішли, поруч ще три монстри восьмого класу, скоріше за все теж пліткачі. Працюємо так само. І вибач за туші, але, зважаючи на його регенерацію, у мене є лише один удар. Якщо не впораюсь - здохну сам замість нього. 
На обличчі девʼятихвостого ще якусь мить можна було бачити роздратування, та згодом він посміхнувся, змирившись, забрав ядро і поклав до сховища разом з тушею монстра. 
    ⁃    Добре, ти правий, все ж на твоєму рівні завалити монстра восьмого класу ще та задачка. Без образ. 
    ⁃    Ага. 
Ми пішли далі. 
    ⁃    Слухай, так а що то за техніка така? Мене досі дрижки бʼють, як згадую!
    ⁃    Не варто про те, техніка як техніка, мені її вчитель передав. Я не можу про неї розповісти. 
    ⁃    А серйозний в тебе вчитель!
    ⁃    Взагалі, він ще якось казав, щоб я її не показував, чи, принаймі, не лишав свідків. 
Девʼятихвостий цибнув у сторону і витягнув кинджал. 
    ⁃    Та не бійся, ця умова діяла до того, як я став Бойовим Предком. Зараз можу не турбуватися за свідків. 
    ⁃    Та ну тебе! 
    ⁃    Пішли вже, поки монстр на місті, не хочу за ним ганятись. 
Наступні три монстра дійсно були пліткачами, ми діяли тою ж схемою, тож за кілька годин Луі мав два ядра і чотири туші, а я лише два райдужних ядра восьмого класу. Та усе одно це неабияка здобич для мене. 
    ⁃    Ну що? - запитав Луі - Продовжуємо полювання, чи тобі вже досить? 
    ⁃    Якщо ти не проти, то я б продовжив, на рівні ще тридцять вісім монстрів восьмого класу. Я не проти вбити їх усіх, якщо ти маєш час, звичайно. 
Я бачив, що він чомусь вагається, та причину не розумів. 
    ⁃    Гаразд. Можеш сказати, що за монстри. 
    ⁃    Ні, але це вже не пліткачі точно. 
    ⁃    Добре, веди до найближчого. 
Ми знову рушили у путь. 
Полювання наше зайняло близько двох тижнів. Коли все скінчилося, ми сіли на великий плаский камінь, думаючи кожен про своє. 
    ⁃    Ну що ж, - Луі встав - приємно було з тобою працювати, бувай!
І девʼятихвостий просто розтанув у повітрі. 
    ⁃    Ах ти вилупок! - закричав я. 
Ця тварина не провела мене до виходу і зняла з мене маскування. Я не встиг нічого зробити, як усі монстри на цьому рівні побачили мене і, керовані упавшими згори жуками, кинулися на мене в атаку. Було вже запізно їх палити. Більше мільйона потвор…
    ⁃    Сраний вилупок! - повторив я, дістаючи спис.