Читати книгу - "Містичні історії, Вподобайка"

У невеликому містечку, відомому своєю тишею та спокоєм, відкрився новий секонд-хенд. Він був невеликий, непримітний, і на перший погляд не відрізнявся від інших. Але той, хто заходив до нього хоча б раз, помічав, що з цим місцем щось було не так. Магазин мав затишне освітлення, старі дерев’яні полиці та килими, які, здавалося, пам’ятали ще початок минулого століття. Власником був старий на ім’я містер Вайс, який завжди зустрічав відвідувачів з посмішкою, але ця посмішка була якоюсь холодною і відстороненою.

Серед місцевих ходили чутки, що у цьому секонд-хенді продавалися речі, які мали власну історію — темну й моторошну. Багато хто казав, що речі з цього магазину інколи ніби оживали. Та більшість не звертала на ці чутки уваги, думаючи, що це просто вигадки.

Одного дня студентка на ім'я Оля, яка жила у місті тимчасово, вирішила зазирнути до цього магазину. Вона щойно переїхала, і їй потрібно було знайти кілька меблів та дрібниць для свого нового житла. Магазин відразу вразив її своїм атмосферним виглядом. Всюди були старі, вінтажні речі: люстри, дзеркала з позолоченими рамами, старі годинники і меблі. Оля підійшла до стелажа з одягом і побачила там пальто, яке відразу привернуло її увагу. Воно було виготовлене з м’якої тканини, з цікавими вишивками на комірі. Оля, не думаючи довго, приміряла його і відчула, як її пронизав дивний холод. Але пальто сиділо ідеально, немов було створене саме для неї.

Вона купила пальто і повернулася додому, не підозрюючи, що цей простий вибір стане початком низки жахливих подій.

Уже першої ночі вона помітила дивне: її кімната, здавалося, стала холоднішою, хоч опалення було ввімкнене. Оля подумала, що це просто через осінній холод, але наступного дня відчуття тільки посилилося. Вдень вона носила це пальто до університету і помічала, що люди на вулицях дивляться на неї якось дивно, ніби її не впізнають або навіть бояться.

З кожним днем щось змінювалося. Спочатку це були дрібниці — дзеркала у квартирі почали відбивати її не так, як раніше. Вона помітила, що коли одягала пальто, її відображення виглядало трохи спотвореним. Риси обличчя ставали незнайомими, а очі здавалися глибшими і темнішими. Але коли вона знімала пальто, все поверталося до норми.

Одного вечора, коли Оля готувалася до сну, вона почула дивний звук у квартирі — ніби хтось тихо ступав дерев’яною підлогою. Її серце забилося швидше. Вона оглянула всі кімнати, але нікого не знайшла. Однак відчуття присутності залишилося. Вона перевірила двері й вікна — все було зачинене. Але, коли поверталася до спальні, погляд мимоволі впав на пальто, яке висіло на стільці.

Її охопив раптовий страх. Пальто виглядало якось неправильно — здавалося, що воно рухається, ніби під ним щось є. Наблизившись, вона побачила, як тканина ледь помітно дрижала, наче хтось або щось дихало під нею. Оля з переляком відскочила назад і вирішила викинути це пальто назавжди. Але навіть торкнутися його вона більше не змогла — її руки паралізувало від жаху.

Наступного дня вона повернулася до секонд-хенду, вирішивши повернути цю річ. Коли вона увійшла до магазину, містер Вайс, здавалося, вже знав, чому вона прийшла.

«Це пальто... воно не твоє», — промовив він з тихим, але твердим голосом. Його очі блищали чимось дивним, наче він знав більше, ніж хотів сказати.

«Що ви маєте на увазі?» — запитала Оля.

«Речі тут... не завжди належать цьому світу. Деякі з них несуть з собою історії, які краще не розкривати».

Оля почала панікувати: «Що це за пальто?»

Містер Вайс на мить замовк, а потім розповів їй про дівчину, яка носила це пальто багато років тому. Вона загинула при загадкових обставинах, і її тіло ніколи не знайшли. Але кожен, хто приміряв її пальто, відчував на собі її присутність. Її дух був прив’язаний до цієї речі. Пальто стало її тимчасовим тілом, яке вона використовувала для того, щоб повертатися у світ живих.

Містер Вайс попередив, що пальто тепер прив’язане до Олі, і повернення його до магазину не допоможе. Єдиний спосіб позбутися його — це повернути його туди, звідки воно прийшло — до старого покинутого будинку, де дівчина жила останні дні свого життя.

Оля, зібравши все свою сміливість, вирушила до того будинку, який стояв на краю міста, забутий і занедбаний. Вона знала, що ризикує, але не могла жити далі з таким тягарем. Коли вона наблизилася до будинку, пальто стало важчим, холоднішим, і вона відчула, як щось невидиме притягує її до себе.

Зайшовши всередину, вона побачила, що будинок був у руїнах: павутина висіла з усіх кутів, підлога була зламана, а в повітрі витав запах вологості й гниття. Але найгірше було не це. В самому центрі кімнати стояв старий стілець, на якому колись сиділа та дівчина. Як тільки Оля підійшла ближче, вона відчула, як пальто почало сильно стискати її тіло, мовби бажаючи залишитися назавжди.

З останніх сил вона зняла пальто і кинула його на стілець. У ту ж мить вона почула шепіт, що лунав зі стін: «Дякую… тепер я можу піти». Тінь пролетіла повз неї і зникла у темряві будинку.

Оля вибігла на вулицю, задихана, але полегшена. Вона більше ніколи не поверталася до того секонд-хенду, а містер Вайс незабаром зник безслідно. Магазин зачинили, і ніхто не знає, куди поділися всі речі, що зберігалися там.

Та кожного разу, коли вона бачить пальто у вітрині якогось магазину, їй здається, що воно живе своїм життям і чекає на нову жертву.