Читати книгу - "Спадок на трьох, Ілона Волошин"

— Не те, не те! Чекай, тут усе не те. Емелін, потрібно щось особливе!

— Ханно, годі! Припини.

— Це воно! — подруга дістає із шафи мою темно-синю сукню нижче колін.

— До неї потрібен пояс, а я не знаю де він. — кажу я подрузі, а вона дивакувато дивиться на мене.

— Ось він! — дівчина виймає поясок із шафки — ти підеш у цьому!

—  А якщо це занадто офіційно чи витончено? Я не знаю куди мене повезуть. — намагаюся відмовитися від упертості Ханни.

— Запам’ятай, подруго, якщо за тобою приїжджає таксі або водій, це явно не для прогулянки в парку з морозивом. Діставай свою косметику, перетворимо тебе на справжню принцесу.

Час минув непомітно і ось, через кілька годин я вже сиджу у таксі. Ми їдемо не надто швидко, минаючи вулиці одна за одною. Світло з вулиць розмивалося у вікні коли я відзначаю як змінюється пейзаж. Відчувається легке хвилювання перед подією дня. Я у передчутті нових вражень і роздуми про те, що чекає мене попереду заполонили мої думки.

І от таксі зупиняється біля пристані. Я відчиняю двері і ступаю на тротуар. Уже вечоріє, сонце сідає за обрій, залишаючи по собі тіні від будинків.

— Емелін! — кличе мене Вільям, з’являючись несподівано і підходить ближче — радий бачити! Маєш чудовий вигляд!

— Дякую! — відповідаю я зніяковіло, досить невпевнено почуваю себе на підборах.

— Прогуляємось? — пропонує він, а я киваю.

—  Авжеж.

Ми неквапливо йдемо вздовж Рибацької пристні, де аромати свіжозвареного крабового супу наповнюють прохолодне повітря. Попереду видніється причал 39, один із найжвавіших куточків Сан-Франциско. Тут безліч кафе та крамничок з сувенірами. Чоловік обрав столик на відкритій терасі ресторану, де видно як хвилі б’ються об причал, а сонце поступово ховається за горизонт.

— Сьогодні дивовижний вечір! — почав розмову першим, а я не можу не погодитись.

Перебуваючи навпроти чоловіка, у такій спокійній і дружній обстановці я маю змогу роздивитися його краще. Його світлі очі, темні брови і пригладжене волосся, що так і відбиває світло вуличних ліхтарів, здаються неймовірним поєднанням чоловічої вроди.

— Я радий що ви погодилася сьогодні зустрітися.

— Та хіба у мене був вибір? Мені потрібно ж повернути книги назад у бібліотеку — я зауважила як чоловік усміхнувся і відвів погляд.

— У мене є пропозиція. Чому б нам не забути про формальності? Давайте перейдемо на «ти» — я мовчки киваю, даючи згоду — тоді чудово. Радий, що ми порозумілися.

— Ти часто тут буваєш? — питаю я, намагаючись порушити незручну тишу.

— Майже постійно! Я б навіть сказав, що це мій другий дім. А так, то мені дуже подобається риболовля. Що може бути краще ніж посидіти кілька годин в тиші, на одинці сам з собою? А чим ти займаєшся?

— Я — створюю історію на полотні.

— Малюєш? — перепитує чоловік.

— Так. За місяць у мене перша виставка, це так хвилююче.

— Отакої! Та це… Це ж прекрасно!

— Так, але ще потрібно багато чого встигнути зробити до того часу. Остання картина ще не закінчена.

— Я впевнений, що ти упораєшся. Емелін, а твій хлопець не буде проти нашої зустрічі?

— Хлопець? Який хлопець? У мене нікого немає.

— Немає? Як таке узагалі можливо? Мені здається, що у такої красуні стопудово є друга половинка.

— Немає. Хоча, буду відвертою, є один, який мені постійно дошкуляє та я із ним владнаю.

— Тоді, ми можемо бачитися частіше?

— Частіше? Хоч би встигнути картини допрацювати, доки є ще час.

— Хм… Ти все зможеш.

— Я не проти. — з вуличних динаміків почала лунати тиха і спокійна мелодія, додаючи атмосфери цій миті і затишку цьому місцю.

— Емелін, я хочу бути відвертим з тобою. — почав вести чоловік і я змогла зауважити як змінився його погляд, він став суровим і стриманим — Це може змінити все, що ти про мене думала, але мені важливо щоб ти знала правду і я сподіваюся, що ми зможемо поговорити про це відкрито і чесно. Я не хочу, щоб те, що я зараз скажу ставало перешкодою між нами і я цілком готовий вислухати тебе з цього приводу. Ти мені дуже подобаєшся. Мені подобається проводити з тобою час і здається, я починаю відчувати до тебе щось більше,аніж просто дружні почуття.

— Вільяме… — наважуюся врешті-решт заговорити, зауваживши як його слова красиво вписуються під тутешню мелодію.

— Вислухай! — перебиває чоловік і мені здається що він неабияк почав хвилюватися. Витримавши паузу він наче зібрав думки до купи і вже готовий продовжувати розмову. — Ем, я одружений…

Його слова задзвеніли у вухах, змусивши мене завмерти і наступних кілька митей сидіти нерухомо. Трохи оговтавшись від почутого, я відводжу погляд в сторону пристані. Його слова справді привели мене в шок і я відчуваю легку дратівливість, почуваю себе обманутою.

— Ем, що скажеш? — продовжив чоловік, кидаючи на мене свій погляд.

— Я зрозуміла... — ледь видушую я, відчуваючи як змінився мій голос. — Дякую що поділився і зміг бути відвертим зі мною, я ціную твою чесність і розумію що не все в житті дається легко — кажу я і відчуваю як до очей підбігають сльози — мені потрібно трохи часу, щоб обдумати це все. Мені важливо щоб ми обоє були впевнені у тому що робимо… Пробач.

Я підіймаюся з-за столу, забираю книжки і прямую до виходу з пристані, відчуваючи як чоловік проводжає мене пекучим поглядом. У голові просто тисячі запитань на які ще потрібно знайти відповіді.

Уже добряче звечоріло. Легкий вітерець погойдує моє каштанове волосся, ніжно торкаючись мого обличчя. І вмить я відчуваю як напруга зростає.

— Емелін Стрінд! Дочка начальника цеху?! — звучить позаду. Я здогадуюся хто це.

Повернувшись я бачу як до мене наближається Раян. Вигляд у нього змушує бажати кращого. Пом’ята сорочка, на якій розчіплені два ґудзики зверху, темна краватка та чорні штани з ременем. Я повертаюся і пришвидшеною ходою йду в сторону виходу. Аж раптом я чую позаду себе Раянові кроки. Добряче наблизившись, він бере мене за руку і змушує зупинитися. Я чую на собі його подих і запах алкоголю який просочується в повітря навколо нас. Його присутність в такому стані важко ігнорувати.