Читати книгу - "Книга перша. У пошуках Дивли, LesykLab"

- Не працює?- А є інший вхід?

- Подивлюсь, може, зламалася. – Єва підійшла до голоекрану з центром управління та спробувала увійти до меню Притулку, але Притулок не відповідав. – Дуже дивно. У мене нікуди немає доступу, - промовила вона, а потім подивилася вгору і ясним голосом промовила: - Це Єва Дев'ять. Притулок, ти тут?

Знайомий спокійний голос відгукнувся, хоч через перешкоди лунав невиразно й наче здалеку.

– Земна Штучна Альфа Дев'ять, щоб знову увійти до Притулку, потрібно запровадити код авторизації.

- Який ще код? - Єва ошелешено витріщалася в стельову камеру, очі Притулку. - Я не знаю ніякого коду.

- Повторний вхід у підземний об'єкт ПВЧ п'ять-сім-три без авторизації суворо заборонено, - заявило Притулок крізь перешкоди.

– Як заборонено? Я живу тут. І ти це знаєш, - сказала Єва, оглядаючи решту екранів. – Будь ласка, впусти мене. Мені треба знайти Матр.

- Багатозадачний асистуючий тьютор-робот нуль-шість не відповідає. Її місцезнаходження невідоме. Цілісність цього Притулку порушена. Будь ласка, повернися на поверхню і відправь через омніпід сигнал лиха в підземний об'єкт ПВЧ п'ятдесят-один, – відзвітував Притулок.

- Та я вже відправила, - відповіла Єва різко і помахала перед камерою омніподом. – Але там немає людей. Зате всяких чудовиськ хоч греблю гати – різні піщані монстри та дерева, готові тебе зжерти. Мені потрібна допомога Матр. Будь ласка, впусти, я її знайду.

– Багатозадачний асистуючий тьютор-робот нуль-шість не може залишати межі Притулку, Єва Дев'ять.

- Я ж сказала: все вже зроблено! - У розпачі повторила Єва. - Впусти мене!

- Завершую сеанс зв'язку. До побачення, - сказав Притулок і вимкнув голокомп'ютер.

– Ні! Ні! НІ! - Закричала Єва і в сказі заметушилася по кімнаті.

Ровендер стояв, спираючись на палицю.

- Ніколи не довіряю машинам, що говорять.

Єва шмякнулася на сходинки, тримаючи омніпід обома руками. Він висвітлив її похмуре обличчя.

- Здається мені, - Ровендер обвів очима занурену в темряву кімнату, - що тобі задали загадку, Єва Дев'ять.

– Загадку? - Не зрозуміла вона і підняла очі на нового друга.

– Так. – Ровендер вивчав невелику клавіатуру біля дверей. – Ребус, який треба розгадати. Дивись, є кілька способів. Можеш вчинити, як Бестіїл, і вирішити питання силою, тобто виламати ці двері. — Ровендер вказав на обпалені вм'ятини і продовжив: — Можеш ввічливо попросити, що ти вже спробувала, — на жаль, безрезультатно. - Він підійшов до Єви. – Або можеш спробувати дати правильну відповідь на запитання.

– Ти про код авторизації? Але я його не знаю, – застогнала Єва.

– А хто міг би знати? – спитав Ровендер.

- Матр, звичайно, але вона б ніколи... - Єва замовкла, в голові її промайнула думка. Вона згадала вирізаний на ящику комода напис… той самий, який дав їй доступ до секретів Притулку. - Притулок, - сказала Єва, вставши. - Це Ка-Пе-нуль-один.

Якийсь час стояла тиша. "Невже воно не знає, що це все одно я", - не переставала дивуватися Єва.

Вона чекала, колупаючи болячку на великому пальці.

- Ка-Пе-нуль-один, - була нарешті відповідь. – Пароль доступу, будь ласка.

Єва кинула погляд на Ровендера, а потім дивилася в стельову камеру.

– Всезнаючий.

- Чим можу бути корисним, Кадм нуль-один? - Запитав Притулок.

Ровендер подивився на Єву:

– Хто такий Кадм?

Єва знизала плечима і скомандувала:

- Відкрий центр управління і впусти, будь ласка, в основний відсік Єву Дев'ять та Ровендера Кітта.

З тихим скреготом люк від'їхав убік, але тільки наполовину він явно постраждав від нападу Бестіїла.

Не встигла Єва зробити крок, Ровендер поклав руку їй на плече і сказав:

- Питання, яке в першу чергу повинен задати собі кожен, хто зіткнувся із загадкою: «Чи дійсно я хочу її розгадати? Чи дійсно мені потрібно дізнатися відповідь?»

– Мені треба. Я хочу дізнатися відповідь, - сказала Єва і ступила на зруйноване згарище, що раніше було її домом.

Розділ 14. Попелище

Так, Єва Дев'ять бачила голографічні зображення кімнат і знала, що там все розгромлено. Але коли вона увійшла до центрального відсіку свого Притулку, який служив їй будинком протягом дванадцяти років, усередині її все обірвалося. У приміщенні панував морок, і ніяких більше ідилічних краєвидів. Голопроектор, який відповідав за красу на стінах, тепер звисав зі стелі на проводах і періодично випльовував снопи іскор, нагадуючи перерізану артерію, яка поштовхами викидає кров.

Двері, зазвичай приховані за «горами» і «небом», явно зазнали найпотужнішого натиску і несли на собі численні сліди вогню та ударів. Та, що вела в теплицю, відкривалася і зачинялася, голосно брязкаючи об лійку, що застрягла у дверях.

Аудіозаписи зі співом птахів і дзюрчанням гірських річок змінилися злобним шипінням тріснули термотруб і переламаною системою вентиляції і водопостачання, що сочиться водою.