Читати книгу - "Сяйво світів, Алюшина Полина"

Тронний зал сяяв від чистоти та блиску коштовностей. З лівого боку були величезні вікна, що вражали розум коваля своїми розмірами. Стільки світла у приміщенні йому ще бачити не вдавалося. З правого боку на стінах розташовувалися картини великих полководців, генералів та героїв. Попереду на величному троні сидів король людей. Він був одягнений у синій камзол, білі штани та чорні, шкіряні чоботи. Його волосся було чорним і розсипалося локонами по плечах. Де-не-де на обличчі вже виднілися зморшки, що всіляко намагалися сховатися за густою чорною бородою і пишними бровами. Побачивши Асилію, король прогнав із зали радника, що приніс королю папери на підпис і вставши з трону вклонився. Асилія та Конодар відповіли тим самим.

- Яка потреба привела ельфа до цих країв? - Пролунав луною по залі низький голос короля.

- Та сама необхідність, яка змусила Вас залишити Ваші, Ваша Величність. Я, та мій супутник принесли вам листа від моєї королеви. – Сказала Асілія, зібравши всю свою серйозність.

- Якщо ми в чомусь схожі, то я, безумовно, прийму листа від королеви ельфів. - Шанобливо промовив король і спустився з трьох сходинок до дівчини.

- Але, Асіліє. - Занепокоївся Конодар. - Листа немає. – Прошепотів коваль на вухо ельфійці.

         Король запитливо глянув на Асилію. А вона зняла з себе плащ, вивернула його навиворіт, вийняла горловий шнурок. В руках у неї виявився великий шматок матерії, що нагадував величезний лист. Вона струснула його двічі і сказала - Ось воно.

- Ви жартуєте з мене?... У цей момент на плащі почали з'являтися слова. Вони горіли зеленим полум'ям. Плащ зменшився до розміру невеликого сувою. Асілія передала його королю. Той, хоч і був здивований тим, що відбувається, але виду не подав. Взяв магічний сувій із рук ельфійки і почав читати. На його обличчі одна за одною змінювалися емоції. Дочитавши послання, король підвів очі на відвідувачів і, не роздумуючи, сказав:

- Готуємось до війни. Ви обидва будете мені тут потрібні. Тебе, Асилиноріянімі, ваша королева надіслала нам на допомогу, щоб навчити бійців. - Обережно сказав ім'я дівчини король, намагаючись якнайправильніше його вимовити. – Тому, що ти маєш особливий дар в організації стратегії та маневрування. Такий талант не можна упускати. Асілія зашарілася від таких слів. А король тим часом продовжував:

- А тебе, Конодаре - син коваля, так-так, я знаю, хто ти, не дивуйся. Ми з твоїм батьком давні друзі, і ти так на нього схожий! А тебе я прошу допомогти у виготовленні зброї. Слава про тебе далеко йде. Хоч справу ковальську ти не дуже любиш, але знаєш нестандартні технології, тож доведеться нам допомогти. Ця війна стосується всіх нас. Можете зупинитися у моїй мисливській резиденції на західному боці лісу. Там нашій гості буде затишніше та спокійніше. Правда? - Кивнув у бік Асілії король і продовжив: - Але готуватись ми почнемо тільки завтра, сьогодні відпочивайте, у нас свято. Король уже хотів повернутися до своїх справ, як Асилія зупинила його.

- Ваша Величність, я хочу вас попередити, але це потрібно зробити на місці без сторонніх очей. – Король схвально хитнув головою і запросив Асілію та Конодара до своїх покоїв. Це були дві великі кімнати, перша з яких була вітальнею. У ній розташовувалися камін, кушетка, два крісла та низький стіл. У шафах стояли вікові книги, а крізь вікно можна було спостерігати за тим, що відбувається у місті. Король сів на кушетка, поклавши листа на стіл і запросив гостей сісти навпроти.

- І про що ви хотіли мене попередити? - Запитав владика людей, склавши руки замком.

- Ваша Величність, серед ваших баронів завівся зрадник. Хтось дуже не хоче, щоб ви об'єднувалися з нами. - Сказала Асілія закинувши ногу на ногу, Конодар з цікавістю спостерігав за нею. Такий він ще дівчини не бачив.

 - З чого така впевненість, пані Асілінорі…

- Можна просто Асілія - Сказала ельфійка, король усміхнувся.

- З чого така впевненість, пані Асілія? Ви вважаєте хтось планує допомогти чаклунам заволодіти моїми землями?

- Не просто вважаю, а впевнена у цьому, Ваша Величність. Сьогодні рано-вранці на нас з Конодаром напали чаклуни.

- Що?! - Схопився король. - Чаклуни вже тут?!

- Так, усю мою дорогу вони переслідували мене і я навіть мало не втратила життя біля підніжжя міста. Врятувало те, що чаклуни не знали, що плащ є лист. - Король сів назад, поставивши лікті на свої коліна і поклавши голову в шорсткі долоні.

- Я втекла б, але їм допоміг вершник у чорних обладунках і з золотим левом на грудях. - Тут король різко підняв голову, його брови насупилися і все обличчя було схоже на оскал дракона. Чоловік прошипів низьким голосом:

- Брате... Я мусив здогадатися. - Чоловік відкинувся на спинку дивана.

- Ваша Величність, невже ваш брат на волі? - Несподівано запитав Конодар, Асілія запитливо подивилася на хлопця, а потім на короля.

         - Вибачте, пані Асіліє, ви напевно не знаєте. Мій молодший брат убив нашого батька, намагаючись заволодіти троном. Але його ув'язнили, я думав, що з глибокої в'язниці цей монстр не вибереться. Як видно, варто було знехтувати народною мудрістю і для початку вбити його, а вже після думати про думку баронів. – Сказав король трохи розслабивши обличчя. – Дякую вам за допомогу, тепер у мене точно з'явився шанс відплатити братові за його злочини. – Король простяг руку Асилії, а після Конодару потиснувши їм долоні на знак подяки.