Читати книгу - "Покохай мене, Юлія Ройс"

Дещо хвилююсь, поки спускаюсь сходами до парковки. Сподіваюсь, що Марка в салоні немає, але як тільки наближаюся, двері зі сторони водія відкриваються і він виходить на вулицю. 

– Ти довго, – говорить, сховавши руки в кишені штанів. 

– Завтра перший день турніру. Я планую вийти в фінал, – кажу. – А що ти тут робиш? 

– Хотів привітати тебе з покупкою автівки, – киває на мою машину. 

– Тому їхав аж сюди? – дивуюсь. 

– Я був неподалік, – відповідає, а я щось зовсім йому не вірю. Марк поводить себе дивно. Він сам собі суперечить. Можливо річ у тім, що він розчарувався в Златі? Хоча хто його знає. 

– Дякую за привітання. Я поїду вже. Втомилась, – кажу. Йду до своєї машини, кидаю сумку на заднє сидіння, а сама сідаю за кермо. Сподіваюсь, що зараз Марк поїде, але він не робить цього. Стоїть і спостерігає за мною. 

Доводиться докласти багато зусиль, щоб правильно виїхати з парковки, але в мене все чудово виходить. 

Поки їду додому, все ніяк не можу викинути з голови Марка. В якийсь момент дивлюсь в дзеркало заднього виду перед черговим маневром – і очам своїм повірити не можу. Я бачу його Mustang позаду своєї машини. 

Він зібрався переслідувати мене до самого дому? Це якось дивно. Чомусь Тім не переймається тим, як я буду їхати вечірнім містом, а тоді й трасою. 

То що виходить? Марк хвилюється за мене? 

Ловлю себе на тому, що радісно усміхаюсь. Мені приємна увага Марка, і я готова заплющити очі на те, що він так часто показує себе козлом. 

Коли зупиняюсь на подвір’ї, дивлюсь в дзеркало заднього виду і  бачу, що автівка Марка зупинилася на дорозі. Залишаю салон, забираю з заднього сидіння сумку, і саме в цей час Марк наближається до мене. 

– Ти молодець, – він усміхається.

– Дякую, – кажу. – Чому ти їхав за мною? 

– Я згадав, що маю поговорити з Тімом, – пояснює. – Заодно перевірив твої навички водіння. 

– Думаю, що тепер ти можеш спати спокійно, – хмикаю. 

– Однозначно.

Ми разом заходимо в будинок, і я хочу піти у свою кімнату, але біля сходів зупиняюсь. З вітальні лунає музика, і я вирішую перевірити, що там. 

– Мам… — розгублено дивлюсь на маму, котра сидить на дивані та п’є вино з келиха. На столику стоїть відкоркована пляшка, наполовину порожня.  – Щось сталося? 

– Все прекрасно! – вона усміхається якось напружено, і я їй не вірю. – Привіт, Марку!

– Добрий вечір! – вітається хлопець. 

– Тім у своїй кімнаті. Можеш піти до нього, – мама знову п’є, а я не можу на це дивитися. 

Марк йде на другий поверх, а я заходжу у вітальню і сідаю навпроти неї. 

– Мамо, що відбувається? – питаю. 

– Все чудово! Я щаслива, – відповідає, а голос тремтить. Зітхаю, тому що розумію – вона не скаже нічого. Єдине припущення, яке в мене є – це все через проблеми з татом. 

Може мені варто поговорити з ним? Тільки його автомобіля немає, отже, сьогодні поговорити не вийде. 

Я настільки втомлена після тренування, що не маю сил запитувати в неї щось. Думаю, мама сама розкаже, коли буде готовою. 

Йду в кімнату, переодягаюсь в піжаму, змиваю макіяж і лягаю під ковдру. 

Цікаво, Марк вже пішов? Згадую, як його автівка їхала за моєю – й усміхаюсь. 

А потім згадую про маму – і сміятися більше не хочеться. 

Як би там не було, завтра в мене важливий день і я маю зібратися. З проблемами розберусь потім. Марія має рацію – моя голова має бути вільною, інакше я не зможу зібратися. 

Наступного ранку на кухні зустрічаю тільки брата. Дещо дивно, що він прокинувся так рано, але це не погано. Нам треба поговорити.

– Що відбувається з мамою? – питаю тихо. – Вчора вона пила.

– Мабуть, депресія, – брат стенає плечима. – Я давно говорив, що їй треба чимось зайнятися. Мама постійно вдома одна. Так і збожеволіти можна.

Маю погодитися з Тімом. Це дійсно так. Мамі треба щось змінювати, але вона цього не хоче. 

– Ти приїдеш на турнір? – питаю. – І маму візьми. Заодно розвіється.

– Обов’язково, – хмикає Тім. – Я думаю, що тато теж буде. Як він може пропустити такий важливий для тебе день?

І то правда. Я була б рада, якби прийшли всі дорогі мені люди. Буду сподіватися, що так і буде. 

В мене обмаль часу, тому спочатку їду в салон краси, де мене готують до турніру. Спочатку зачіска, щоб жодна волосина не вибивалася, а тоді яскравий макіяж. 

Турнір має проходити в нашому місцевому палаці спорту, і там на мене вже чекає Марія з сукнею. Вадим вже переодягнувся, і тепер його сорочка виблискує у світлі ламп. Тут дуже багато людей і сильно шумно. Нам вдається знайти одну роздягальню, щоб я змогла переодягнутися. 

Сукня сідає ідеально, і я відчуваю себе готовою розривати це місце. Руки тремтять від передчуття веселощів, а не страху. В мене все вийде. Танці – це те, що я люблю так само сильно, як Марка.