Читати книгу - "Останній дракон, Ана-Марія Еріш"

Після того, що я побачила у лісі, я не могла викинути з голови те, що чорний дракон був прямо переді мною. Якщо раніше я могла все списати на якусь дивну магію чи просте та банальне "здалося". Але в Лісі Сновидінь не діє магія чаклунів. Значить це все було більш ніж реально. І я справді намагалася знайти хоч якусь інформацію, проте виходило в мене не дуже добре. Чорний дракон це така ж загадка, як і смерть моїх батьків. Можна було б якось це все пов'язати, але я не думаю, що це потрібно в такому випадку.                                                                                                                                                          

В той день я сиділа у своїй кімнаті, намагаючись зробити домашнє завдання. От навіщо його було задавати на останньому курсі Академії? Ще й моя звичка лишати все на останній момент. Тому зараз всі вже давно спали, а от я ні. Якось дуже раптово в мені виникло дивне відчуття. З того часу як я стала драконом я звикла довіряти йому. І воно мене кликало в Ліс Сновидінь. Молодець Каталіно, ти маєш піти туди, де зникають метаморфи. Але я не відчувала небезпеку. Та й артефакт не нагрівався. А це значить, що там щось інше. І я просто маю перевірити. Хоча навіщо? Я ж не влаштовувалася санітаром лісу. Але якесь почуття боргу прокинулося в мені. Тому, взявши зброю, я вислизнула з кімнати та попрямувала до виходу з Академії. І коли я вже майже опинилася на дворі, мені зупинив голос.                                                                                                                                                                  

- І далеко ти зібралася? - обернувшись, я побачила Адама. - Тільки не розказуй мені, що ти сновида або просто вирішила подихати свіжим повітрям. Я в таке точно не повірю.                                      

Чудово просто, його мені ще тут не вистачало. Я не дуже хотіла його зараз тут бачити, адже доведеться щось вигадати. Та й чомусь після тої нашої відвертої розмови я намагалася уникати хлопця. Він викликав в мені якісь незрозумілі емоції. Я розумію, що Адам дракон, і саме тому зараз не спить. Однак краще він би провів цю ніч в іншому місці. І бажано не з якоюсь дівчиною. Я б могла сказати, що йду до Дрейка, проте його кімната в іншій стороні. Треба вигадати щось інше. Може ми просто домовилися зустрітися? В голову взагалі нічого не йшло, але Адам мене перервав.              

- Так, Каталіно, кажи мені правду. По очах бачу, що ти щось задумала. - посміхнувся хлопець. - Тому я чекаю на справжнє пояснення.                                                                                                             

І от як він це зрозумів? Невже він мене настільки добре знає мене? Але ж ми не так вже й добре знайомі. Чому тоді він здогадався? Але виходу не було. Доведеться йому розповісти про все. Головне, аби він не вирішив піти разом зі мною.                                                                                                            

- В мене є передчуття стосовно Лісу Сновидінь. І я маю перевірити там все. - просто відповіла я. - Все, заспокоїв совість? Тепер я піду.                                                                                                            

- Я не пущу тебе туди саму. - посміхнувся він. - Я просто піду з тобою. І мені байдуже, якщо ти проти. Це занадто небезпечно.                                                                                                                           

А хіба в мене був вибір? Тому довелося терпіти його компанію. Хоча маю визнати, що все ж мені стало легше від його присутності. Але я ж пам'ятаю, що Адам навряд чи буде корисним при реальній небезпеці. Він скоріш тікатиме якомога далі, або кликатиме на допомогу. Проте останнім часом хлопець став більш сміливим. Це можна було помітити навіть в його погляді. Навіть зараз він просто слідував за мною, хвилюючись. А я ж досі не уявляла, що саме мною керувало. Я йшла вперед, а якесь відчуття вабило мене до себе. Це було не схоже абсолютно ні на що. Хоча дещо схоже було тоді, коли я знайшла артефакт. Однак те тепло було таким рідним, а зараз я відчувала лише суцільний холод. Щось таки сталося.                                                                                                                      

Я навіть не помітила, як ми таки увійшли в Ліс Сновидінь. Адам поруч зі мною напружився, а тоді витягнув меч, готовий оборонятися. Для мене дивною була така зміна в ньому, адже я звикла, що хлопець боїться реальних ворогів, якщо не знає, чого очікувати, чи коли перевага не нашому боці. Невже це хвилювання за мене настільки сильне? Ні, потрібно викинути ці думки з голови. Я продовжувала слідувати за передчуттям. А потім все різко припинилося. Значить саме тут щось знаходилося. Я обережно присіла, проте нічого не було.                                                                         

- Каталіно, що таке? - не втримався Адам. - Ти в порядку?                                                                   

- Тут щось є, але я не впевнена, що зможу дістати. - сказала я. - Вода тут безсильна.                           

- А вогонь?                                                                                                                                                   

Не впевнена, адже це все може лише стати гірше. Стиснувши кулон в одній руці, я піднесла іншу над цим клаптиком землі, та сконцентрувала усю енергію. Якусь мить нічого не відбувалося, а потім все навколо ніби на якусь мить завмерло. І за хвилину в моїх руках опинився якийсь незрозумілий браслет. Він ніби випромінював якусь свою дивну магію. Я не розуміла, що це таке, однак якесь відчуття підказувало мені, що саме це стане в пригоді при розслідуванні зникнень. Я обережно тримала браслет в руках. Але коли Адам намагався доторкнутися до нього, то одразу ж відсахнувся.  

- Ця штука пече. Але ж я дракон вогню. Що це таке взагалі? - він дивився на мене.