Читати книгу - "Гармонія , Анна Стоун"

Коли він повернувся до своєї кімнати була глибока ніч. 

«Який же я дурень» — подумав хлопець, залізши під ковдру.

Він докоряв собі за те, що сліпо чекав. Що повірив їй.

Колись вони могли сидіти до ночі, балакаючи про дрібниці. Тоді їй не було з ким говорити, крім нього. А тепер? Вана ж сама сказала, що він для неї особливий.

У голові роїлися похмурі думки. Насунувши ковдру до підборіддя, він довго дивився у стелю, не маючи сил заснути.

Йому згадувалися ті місяці що вони провели подорожуючи. За такий короткий час вони стали близькими. Але коли все змінилося? Після Філанти? Рамура? Віджио?

— Кохав, страждав, просив, прощав. Збрехав, кричав, спитав, сказав. Молив, шукав, чекав… — стомлено прошепотів він.

Ці слова раптово з’явилися в його голові.

— Втомився. — прошепотів хлопець, хоч рима й не складалась. Усе цим і закінчилося.

Він повернувся на бік, сподіваючись хоч трохи поспати.