Читати книгу - "Фаустина, Сергій Фішер"

Єва хотіла заперечити. Сказати, що вона все ще карає за реальні образи. Але слова застрягли в горлі. Бо він мав рацію. Вона не просто прагнула справедливості. Вона насолоджувалась стражданнями інших.

Олексій відпустив її обличчя і відступив на крок.

— Отже, що ти плануєш робити з цим... Антоном?

Єва зібралася з думками. План вже сформувався в голові — чіткий, жорстокий, ефективний.

— Я знаю, що в нього є залежність, — сказала вона холодно. — Він ненавидить свою вагу, але не може перестати їсти. Особливо коли нервує або засмучений. Я змушу його побачити себе справжнього — огидного, нікчемного. А потім спостерігатиму, як він знищує себе сам.

Олексій замислено кивнув.

— Цікаво. Але як конкретно ти змусиш його "побачити себе"?

— Він часто влаштовує вечірки у себе вдома, коли батьки їдуть на вихідні на дачу, — пояснила Єва. — Зазвичай це просто пиятика, де він намагається справити враження на дівчат і похвалитися неіснуючими досягненнями. Я піду туди... і влаштую йому незабутній вечір.

— Цікаво, — повторив Олексій. — Але є одна проблема. Він знає тебе. Як ти потрапиш на його вечірку?

Єва посміхнулася.

— Мене ніхто не впізнає. Я вже не та скромна дівчинка, якою була. Я зміню зачіску, одяг, поведінку. Представлюся новенькою з іншого факультету. Це буде просто.

Вона підійшла до вікна і подивилася на нічне місто.

— До речі, — сказала вона, не повертаючись. — Ти знаєш, що відбувається навколо мене? З Вікторією, з сім'єю Максима, з матір'ю?

— Звісно, — відповів Олексій, і в його голосі прозвучали дивні нотки. — Я завжди спостерігаю за тобою.

— І що там?

— Ти справді хочеш знати?

Єва завагалася. Чи хотіла вона знати? Чи хотіла чути про горе матері Максима, про зруйноване життя Вікторії, про своїх колишніх друзів?

— Так, — твердо сказала вона. — Хочу.

— Ну що ж, — Олексій підійшов ближче. — Мати Максима в глибокій депресії. Друзі не можуть витягнути її з дому вже тижнями. Його батько почав пити. Вікторія покинула університет і виїхала з міста — її репутація в модних колах знищена повністю. Твій вітчим сидить у СІЗО, його бізнес конфіскований. Твоя мати...

— Досить, — різко перервала його Єва, відчуваючи, як щось стискається в грудях. Але це не був жаль чи співчуття. Це було... задоволення? Так, задоволення від того, що її вороги страждають. Що вони заплатили.

Олексій тонко посміхнувся.

— Ти стаєш все цікавішою, Єво, — сказав він. — Колись запитання про наслідки для інших були б першими, що ти поставила б. Але зараз... зараз тебе більше цікавить наступна помста, ніж результати попередньої. Це... захоплює.

Єва відчула дивне роздратування.

— Ти говориш так, ніби я якийсь експеримент.

— О ні, — заперечив Олексій. — Зовсім ні. Ти — витвір мистецтва, що розвивається. І я просто захоплююсь цим розвитком.

Він нахилився ближче і прошепотів їй на вухо:

— До речі, є дещо, про що ти маєш знати. За тобою спостерігають.

Єва різко повернулася до нього.

— Що? Хто?

— Одна з твоїх колишніх однокурсниць, — відповів Олексій. — Здається, її звуть Наталія. Вона помітила твою присутність на лекції Кравченка і той факт, що ти заходила до його кабінету в день, коли він покінчив з собою. І їй здалося це... підозрілим.

Єва напружилася. Наталія Коваль. Тиха, уважна дівчина з проникливими очима. Вони ніколи не дружили, але й не конфліктували. Наталія просто існувала на периферії її життя — спостерігала, аналізувала, робила висновки.

— Наскільки серйозно вона підозрює мене? — запитала Єва.

— Досить серйозно, щоб почати збирати інформацію, — відповів Олексій. — Вона зв'язала твою появу зі смертю Кравченка. А тепер намагається знайти зв'язки з іншими... подіями.

Єва відчула, як її серце прискорює ритм — не від страху, але від збудження. Несподівана перешкода. Загроза. І потреба її усунути.

— Я розберуся з нею, — сказала вона твердо. — Після Антона.

— Не забувай, що вона може стежити за тобою, — попередив Олексій. — Будь обережна у своїх діях.

— Буду, — кивнула Єва. — Але це не зупинить мене. Ніщо не зупинить.

Олексій посміхнувся, і на мить його очі спалахнули дивним, нелюдським світлом.

— Саме це я і хотів почути.