Книги Українською Мовою » 💛 Короткий любовний роман » Закохатися навесні, Аманда Рід 📚 - Українською

Читати книгу - "Закохатися навесні, Аманда Рід"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Закохатися навесні" автора Аманда Рід. Жанр книги: 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 41
Перейти на сторінку:
16. Неочікуваний дзвінок

Не втримуюсь і знову тягнуся до телефону, вже вкотре за останні кілька хвилин.

Пальці тремтять від бажання написати відповідь, хоча розум наполягає зачекати. Може, варто все-таки відповісти? Просто щось нейтральне й ввічливе — аби не здатися неґречною. Зрештою, це лише звичайна подяка за приємний вечір, нічого більше...

Відкриваю клавіатуру і, після кількох невдалих спроб, нарешті набираю:

"Дякую. Теж було приємно поспілкуватися. До зустрічі на парах".

Палець завмирає над кнопкою "Надіслати", а в голові рояться сумніви.

Перечитую повідомлення знову і знову, аналізуючи кожне слово. Чи не звучить це занадто формально, ніби я навмисно тримаю дистанцію? Чи може навпаки – текст вийшов надто сухим і байдужим?

А що як це можна сприйняти як зайву фамільярність?

І чи варто взагалі згадувати про пари, адже це нагадування про наші професійні стосунки?

Зрештою, я вирішую видалити все написане. Якщо не можу придумати нормальну відповідь одразу, то, мабуть, краще взагалі не відповідати. Принаймні сьогодні.

Кладу телефон на зарядку і йду на кухню. Мені потрібна чашка гарячого чаю, щоб заспокоїтись і привести думки до ладу. Поки чайник закипає, я намагаюся зосередитися на чомусь іншому — наприклад, на тому, що завтра потрібно підготувати презентацію.

Але думки все одно повертаються до Назара. До того, як він дивився на мене в барі, як уважно слухав кожне слово... І до того повідомлення.

Боже, я поводжуся як підліток!

Заварюю ромашковий чай і сідаю біля вікна. За склом місто поступово засинає — все менше машин, все тихіше музика, все рідше пролітають трамваї. Можливо, мені теж варто лягти спати. Ранок завжди мудріший за вечір.

Але навіть під теплою ковдрою, з ароматним чаєм на тумбочці, сон не йде. Я постійно перевертаюся з боку на бік, а в голові крутяться різні варіанти відповіді на те повідомлення.

Може, він вже й спить? — думаю я, дивлячись на годинник. — І чому мене це так хвилює?

Раптом телефон знову блимає. Серце підстрибує, але це лише сповіщення про оновлення якогось додатка.

— Досить, — кажу я вголос сама до себе. — Треба виспатися перед завтрашнім днем.

Телефон починає тихенько вібрувати. Я здригаюся від несподіванки і, взявши його до рук, завмираю. На екрані світиться ім'я "Назар Ярощук". Серце пропускає удар, а потім починає шалено битися.

Чому він телефонує? Зараз? О такій годині?

Руки тремтять настільки сильно, що телефон вислизає з пальців. У паніці намагаюся його зловити, але він перевертається в повітрі, і коли нарешті мені вдається його схопити, з жахом помічаю, що випадково прийняла виклик.

Завмираю, дивлячись на екран, де вже почали відраховуватися секунди розмови. В кімнаті раптом стає надто тихо, і я чую власне серцебиття. А потім з динаміка лунає його голос – він трохи хрипкий…

О, боже!!!

— Привіт...

Це просте слово звучить якось особливо інтимно в нічній тиші. Я відчуваю, як щоки починають палати.

Що робити? Що сказати? Може, прикинутися, що це випадково? Але ж він знає, що я побачила його дзвінок...

— П-привіт, — ледве чутно відповідаю я, проклинаючи тремтіння в голосі.

Тиша. Секунди тягнуться як години. Я чую його дихання в слухавці і розумію, що він, мабуть, теж не знає, що сказати далі. Ця ситуація здається настільки сюрреалістичною – ми, двоє дорослих людей, мовчимо в телефон посеред ночі, наче підлітки під час першого побачення.

— Я... – починаємо ми одночасно і обоє замовкаємо.

— Вибач, — швидко каже він. — Я розумію, що вже пізно. Просто... хотів почути твій голос.

Ці слова звучать так щиро і просто, що я завмираю, не в змозі вимовити ані звуку. У грудях розливається тепло, а на губах мимоволі з'являється усмішка. Я міцніше притискаю телефон до вуха, намагаючись зібратися з думками.

Намагаюся придумати щось розумне у відповідь, але всі заготовлені фрази здаються недоречними.

Але Назар не дає мені часу на роздуми. Його голос стає глухішим, ніби він відвернувся від слухавки або прикрив її рукою.

— Знаєш... мене дещо бентежить, — він на мить замовкає, і я чую, як важко він дихає. — Це не дає мені спокою. Воно наче... випалене під кіркою.

Моє серце починає битися ще швидше. Я відчуваю, як долоні стають вологими, а в горлі пересихає.

— Що... що саме? — ледь чутно питаю я, затамувавши подих.

Тиша. Довга, напружена тиша, під час якої я чую лише власне серцебиття і його дихання в слухавці. А потім...

— Не можу забути твої вологі губи, — голос стає хрипким, інтимним, від чого по моєму тілу пробігають мурашки. — Які так жадібно притискались до моїх...

Ці слова ніби електричним розрядом проходять крізь мене. Я відчуваю, як палають мої щоки, як тремтять пальці, як перехоплює подих. Спогади про той поцілунок раптом стають такими яскравими, ніби це було щойно – його теплі губи, його руки, його запах...

У кімнаті стає нестерпно душно. Я намагаюся щось сказати, але голос не слухається. В голові – суцільний туман, а серце, здається, от-от вистрибне з грудей.

Раптом усвідомлення ситуації накриває мене з головою. Що я роблю? Він же мій студент! Це неприпустимо, це проти всіх правил. Я ж викладачка, я маю бути прикладом, я...

В голові проносяться картинки можливих наслідків: осудливі погляди колег, розмова з деканом, звільнення... Я різко підводжусь на ліжку, притискаючи руку до палаючої щоки.

Ні-ні-ні, — шепочу я сама до себе. — Це має припинитися. Негайно.

Але його слова все ще звучать у вухах, і від спогаду про поцілунок серце знову починає шалено битися. Як же складно думати раціонально, коли все тіло наче наелектризоване від його голосу...

— Сабріно? — лунає в слухавці.

Торкаюся губами слухавки, розуміючи, що маю щось сказати, але емоції переповнюють мене. Не знайшовши кращих слів, я скидаю виклик і вимикаю телефон.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 23 24 25 ... 41
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Закохатися навесні, Аманда Рід», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Закохатися навесні, Аманда Рід» жанру - 💛 Короткий любовний роман:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Закохатися навесні, Аманда Рід"