Читати книгу - "Врятуй себе, Mary Uanni"

— А тобі подобається, коли вона — твоя учениця — не хоче тебе бачити, але кричить за м’ячем, який ти не віддаєш. Любов — це ж коли ти крадеш, правда?

Кайро невимушено посміхнувся.

— Я не крав. Я просто зловив. Серце… маю на увазі, м’яч.

— Ага, випадково, зі сцени, коли ще навіть не був поряд. — Імлір хмикнув. — Чарівне збігоболюбство.

Кайро кивнув з філософською серйозністю.

— Усі великі любові починаються з падіння. Деякі — з м’яча, деякі — з даху, деякі — з гідності.

— А твоя з чого почалась?

Кайро поглянув уперед, на Сояну, яка саме пояснювала щось Трояш і Нірі з виразом змовника.

— Я думаю… з її сміливості.

— Це що, кодова назва для «все-вийшло-з-під-контролю»?

— Це кодова назва для «я в ній щось знаю, чого вона сама ще не знає». Любов з амнезією, так би мовити.

Тут Хару, що досі ішов мовчки, з руками в кишенях і поглядом у ліхтарі, раптом різко розвернувся до них обох.

— А мені подобається Ніра, уявляєте?! — не витримав хлопець.

Грім серед ясного неба. Музика стихла. Ліхтар зупинився на півдорозі в небо. Всі, хто гуляв вулицею, обернулися. Включно з Нірою.

Ніра обернулась з виразом: "Мамо, що це було?"
Сояна витріщилась, як риба на повітрі.
Трояш зробила ковток повітря і… вдавилася.

Хару, тепер вже червоний, як варений буряк, додав:

— Вибачте. Просто ви двоє тут метафорами обмінюєтесь, філософію про любов читаєте, а я вже не витримав. Я — простий хлопець. Мені подобається — кажу. Отака любов.

Секунда мовчання.

А потім — регіт.

Сояна похитала головою.

— Нарешті хоч хтось нормальний серед вас!

Кайро задумливо кивнув.

— Цікаво. Можливо, саме так виглядає справжня хоробрість. Ні метафор, ні таємниць… лише чиста правда.

— І крик на всю вулицю, як на базарі, — додала Трояш.

Вони звернули за ріг і нарешті побачили вивіску "Нічна Зоря", м’яко освітлену сріблястими лампами.

Примітка автора: «Нічна Зоря» — заклад настільки старий, що його перший пиріжок із трояндовим джемом був спечений ще до того, як придумали слово "джем". Кажуть, якщо попросити про кохання, стоячи біля вітрини з вишневими тістечками — воно точно прийде. Але, можливо, з тістечком… і  бонус у вигляді емоційного хаосу.

— Тобі що брати? — спитав Імлір у Кайро, коли підійшли до вітрини.

— Щось із перцем… — буркнув той. — Із натяком на фатальне кохання.

— Чудово, в них якраз залишився останній «пекельний серпантин». Назва говорить сама за себе.

— Це теж код?

— Це десерт. Але може й бути натяком. Як і все сьогодні.

Теплий присмерк поволі затягував вулиці синім серпанком. У затишній альтанці, захованій у саду за "Нічною Зорею", шестеро друзів сиділи за великим різьбленим дерев’яним столом, вкритим вишитою скатертиною. Ліхтарики з кришталевими журавликами мерехтіли над головами, ніби хтось ненароком розсипав зорі в гіллі.

Кухарка — повна жінка з бровами, що жили власним життям, — приносила страву за стравою: тушковані персики з гвоздикою, булгур із пелюстками троянд, запечену качку в малиновому соусі й хрусткі кошики з сиром і вишнями.

— Ну от скажіть мені, — почала Сояна, злегка схилившись над столом, поки Кайро їй налив компоту з винної груші, — ви взагалі помітили, як Ніра на нього дивиться?

— Хей! — Хару одразу зчервонів. — Я все чую.

— Ти маєш чути! Це ж любов, — додала Трояш із повним ротом. — Ну… або початок. Або середина. Чи той момент, коли хтось ще не в курсі, що це взагалі любов. Але вже якось дивно тепло.

Ніра опустила погляд у тарілку. Навіть її ложка, здавалося, знітилася.

Імлір підняв келих.

— Я вважаю, пора оформити цю прекрасну любов у щось… формальне. Наприклад, союз!

— Ооооо! — витягли всі дружно.

Кайро підморгнув Сояні.

— А у нас, здається, є один знайомий майстер-ювелір. Виготовляє каблучки з нічного срібла просто на око…

— У мене є! В кишені! — вигукнула Трояш раптом, дістаючи два крихітні обручки з срібним візерунком. — Для майбутніх сцен у виставі. Але якщо вже так пішло — чом би не використати?

— Жарти жартами… — Хару намагався протестувати, але в цей момент Імлір встав, серйозний і урочистий, з тим самим лицем, яким він одного разу вигнав демона з навчального двору.

— Ніра, Хару — ви готові зв’язати ваші долі, хоча б на цю вечерю, в уявному, але щирому союзі?

— Е-е-е… — почала Ніра.

— Так! — вигукнув Хару, схопивши її за руку.

І тут — пум!

Обручки, які Трояш тримала на долоні, раптом засяяли м’яким світлом… і перескочили самі на пальці Ніри й Хару. Дівчина видихнула. Хлопець сів, як підкошений.

Всі зависли.

— Я... не знала, що вони... справжні, — прошепотіла Трояш.

— Вони не були, — прошепотала Сояна. — До цієї миті.

Настала пауза. І потім... усі як один почали аплодувати.

— Ура новому союзу! Любов — це коли каблучка сама тебе знаходить! — вигукнув Кайро, піднявши келих.

— В такому разі, я хочу бути наступною! — засміялась Сояна і глянула на нього висунуіши язика. Вона казала не поправді. Кайро ковтнув компоту й раптово закашлявся.

Ніра, все ще розгублена, подивилася на Хару, а той… лише широко усміхнувся.

— Тепер доведеться запросити тебе на танець. І... можливо, на пиріжок.

Всі засміялися.