Читати книгу - "Терези Мистецтва, Сергій Кузнєцов"

У цій главі надаю тлумачення термінів, які стосуються комедійних жанрів.

Французький комедійний актор Луї де Фюнес (1914 – 1983)

Комедія – драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири викриваються негативні суспільні та побутові явища, розкривається смішне в навколишній дійсності. Саме слово «комедія» походить від двох коренів: «kommos» – «ряджені натовпи напідпитку» і «ode» – «пісня». Іноді слово «комедія» ще й тлумачать як «сільська пісня».

За принципом організації сценічної дії розрізняють два види комедій. Комедія ситуацій заснована на хитромудрій інтризі, на несподіваному збігу обставин. Комедія характерів або вдач – на осміянні гіпертрофованих людських вдач та ідей.

Теоретичні ос­нови комедії як жанру розробив грецький філософ Арістотель (384 – 322 до н.е.). У трактаті «Ποιητιϰῆς» («Поетика») він зазначав, що комедія – відтворення гірших людей, але не у всій їхній розбещеності, а в кумедному вигляді, що нікому не завдає страждання, ні для кого не згубне. Ця, друга, частина трактату, де викладено теорію комедії, не збереглася.

До числа видів комедії відносяться наступні жанри: фарс, водевіль, інтермедія, скетч, оперета, пародія.

Фарс (фр. Farce) – комедія легкого змісту із зовнішніми комічними прийомами.

Водевіль (фр. vaudeville) – комедійна п'єса з піснями-куплетами та танцями, а також жанр драматичного мистецтва.

Інтермедія (від лат. intermedius «перебуває посередині») – невелика п'єса або сцена, зазвичай комічного характеру, що розігрується між діями основної п'єси (драми або опери), «міждія». У сучасному театрі інтермедія збереглася як вставна комічна чи музична сцена у спектаклі.

Скетч (англ. sketch «ескіз, нарис, замальовка») – коротка одноактна п'єса комедійного змісту з невеликою кількістю дійових осіб.

Оперета (італ. operetta зменшувальне від «опера») – музично-театральний жанр, сценічний твір та вистава, заснована на синтезі слова, сценічної дії, музики та хореографії.

Пародія – вид комічної стилізації, метою якої є висміювання об'єкта, що імітується, яким може бути й витвір мистецтва, і творчість якогось автора, і жанр, а також манера виконання та характерні зовнішні ознаки виконавця (якщо йдеться про актора або естрадного артиста).

Стендап-комедія (стендап) (англ. stand-up comedy) – комедійне мистецтво, в якому комік виступає перед живою аудиторією, зазвичай прямо кажучи глядачам. Очікувано, що глядачі у залі відповідають артистові.

Карикатура (італ. caricatura, від caricare – перевантажувати, перебільшувати) – викривлене зображення людини, типажу чи дії, зазвичай створене з розважальною метою. Комічного ефекту в карикатурі досягають за допомогою перебільшення найхарактерніших рис, проведенням аналогії чи уподібненням до іншої істоти або об'єкта.

Шарж (фр. la charge) – різновид карикатури, в якому зберігається подібність з об'єктом зображення, сатиричні тенденції поступаються перед м'яким, доброзичливим гумором.

Епіграма (від грец. Επίγραμμα – «напис») – жанр сатиричної поезії дошкульного змісту, викривального змісту з несподіваною, градаційно завершеною кінцівкою (пуантом).

Байка (від баяти – «розповідати», лат. Fabula – оповідь) – жанр епічного роду, стисла вигадана розповідь у прозі чи віршах, яка будується на алегорії, має інакомовний зміст, який втілюється в образах людей, тварин, рослин, предметів і явищ навколишнього світу, а їхні вчинки ілюструють або ведуть до певного морального уроку, що у кінці може бути явно доданий як стислий вислів. Фабула байки стисла, драматична, дія розвивається швидко.

Гумореска – невеликий віршований, прозовий чи драматичний твір з комічним сюжетом, відмінний від сатиричного твору легкою, жартівливою тональністю. Тут сміх постає у вигляді доброзичливої, емоційно забарвленої естетичної критики у дотепній, парадоксальній, подеколи оксюморонній формі, в аспекті морально-етичних критеріїв, що унеможливлюють цинізм.