Читати книгу - "Венді. Факультет світлих., Людмила Черниш"

  Більше заснути так і не змогла. Довго ворочалася і прислухалася до кожного шереху. Думала про те, що трапилося, і ніяк не могла зрозуміти, чи це був просто сон через пережитий кошмар. Чи все ж таки Ларіон якось зумів пробратися до мене в голову? Раз він зміг якось вплинути на Ріну, значить, і на мене зможе? Але як цього уникнути?

   Я прийшла зі світу, де мене абсолютно не навчали магії. Для мене в новинку все, і часом це лякає. Потрібно хоч із кимось порадитися, щоб не накоїти дурниць і не загрузнути в проблемах ще більше. Тож щойно мої сусідки по кімнаті почали прокидатися, я вирішила з ними поговорити. Але щойно зібралася це зробити, у коридорі почувся дивний шум.

  Сунра визирнула назовні й одразу ж повернулася назад, з переляканим обличчям і округленими очима. Судячи з неї, вона побачила те, чого явно не очікувала побачити. Але це щось хороше чи погане? У коридорі почулися крики, і я тут же підскочила до неї.

- Що там відбувається? - але мене туди не пустили.

- Там темрява, - лише відповіла дівчина.

- Темрява? Що ще за темрява? - я спробувала відчинити двері, але Сунра виявилася сильнішою.

- Якщо туман білого кольору, тоді те, що знаходиться за дверима, чорного і непроглядного. Ми недавно щось проходили на лекції про це. І повір, краще туди не виходити, - бачу, як Вімла зблідла. А от Ріна чомусь не розгубилася.

- То може, тільки Венді й зможе розрулити всю цю ситуацію? Ларіон явно розуміє, що робить, і підводить до того, що вигідно саме йому. Що більше ховатися, то страшнішими будуть методи досягнення мети. Послухайте, найголовніше в бійці, це атака. Якщо показати, що нам не страшно, тоді...

- Це мені не страшно стикатися з цією магією. Точніше, мені страшно, і навіть дуже, але мені то вона шкоди не заподіє. А ось вам може нашкодити і навіть дуже, - крики зовні тривали, і я зважилася зробити те, на що натякала рудоволоса подруга.

  Відчинила двері й вийшла в коридор, стоячи в студентській формі й майже готова до навчання. Я не встигла нафарбуватися і зачесатися, але зараз це хвилювало найменше. Хтось кричав, щоб я відійшла, що ця темрява мене погубить. Але я продовжувала стояти, витягнувши руку вперед.

   І перед тим, як доторкнутися до чорного серпанку, побачила в ньому пару очей, що світяться. Подальше сталося так швидко, що я навіть отямитися не встигла. Хтось схопив мене за руку і потягнув до себе. А вже за мить я змогла розплющити очі. І те, що побачила, шокувало мене.

   Я стояла посередині великої і просторої спальні, і за руку мене тримав саме Ларіон. Тут більше нікого не було, і це наганяло невимовний страх. Я спробувала вивільнитися, але куди там.

- Зовсім з глузду з'їхав? - не витримала і знову спробувала вирватися. Тільки його хватка виявилася сильнішою.

- Що тут відбувається? - в кімнату увійшла Кіра. І побачивши нас, та ще й таких, що майже тримаються за руки, навіть в обличчі змінилася. - Як вона сюди потрапила?

- З цього дня, шкодити цій дівчині заборонено під страхом власного життя. Попереджаю тільки один раз, і не пробачу того, хто зашкодить Венді. Чому? Що змінилося? Як так вийшло? Залиш усі ці питання при собі. Її тріо подруг теж не чіпай, хоча будь-якої миті все може змінитися. А от решту сірих мишок можете трохи поганяти, а то вони щось надто вже розслабилися. І обов'язково передай це іншим, - і усміхнувся, подивившись на мене.

- У тебе що, з головою не все нормально? - тут же припустила я.

- Адже я тобі сьогодні вже сказав, що буде, якщо почнеш чинити опір. І ранковий туман, це, так би мовити, прямий натяк, що я не жартую. А то раптом ти подумала, що це був усього лише сон, - посміхнувся і нахилився до мене так, що я відчула на собі його холодний подих.

- Якщо зачепиш хоч одного студента факультету світлих... - спробувала пригрозити.

- Тоді що ти зробиш? - і запитально підняв брову. - Щоб протистояти мені, тобі знадобляться карти мого факультету. А щоб навчитися ними правильно користуватися, потрібно бути частиною темних. А щоб стати його частиною... - я перервала його ляпасом, бо цей нахаба виявився надто близько.

- Не хвилюйся, я вже багато зрозуміла й вивчила. От тільки ти, напевно, не розумієш основного... - але цього разу перервали мене. Ларіон схопив мене за горло і підняв. Довелося стати навшпиньки, щоб хоч якось відчувати землю під ногами.

- На перший раз я прощаю тобі цю помилку. І повір, коли прийде час і ти дізнаєшся правду, яку від тебе приховували все життя, то заговориш зовсім інакше. Думаєш, нас із тобою нічого не пов'язує? Помиляєшся! А зараз можеш повертатися, поки я ще можу тримати себе в руках, - і відпустив, створивши за півметра від мене чорний портал. - Що швидше ти все усвідомиш і з'явишся до мене сама, то буде краще для тебе ж, - і я тут же пішла.

  Опинилася в коридорі свого ж крила. Точно там же, де мене ця темрява і затягнула. Обернулася, і чорнота почала розчинятися, а студенти в білій формі дивилися на мене з таким подивом і страхом, що навіть не по собі стало.

  Ріна відчинила двері, і я тут же сховалася в нашій кімнаті. Спочатку ні про що не розповідала, мовчала. А потім випалила на одному диханні і про сон, який зовсім був не сном. І про те, як опинилася в крилі ворожого факультету. Загалом, повністю все.

  Мене уважно слухали, не перебивали, а потім ще деякий час мовчали, вибудовуючи свої здогадки. Адже відповідь і так була очевидною, просто я її не хотіла приймати. Не хочу ставати іграшкою в руках цієї жорстокої людини. Буду до останнього боротися і відстоювати свою честь. Але чи є в цьому хоч якийсь сенс?

  Гаразд, Ларіон пробачив мені першу витівку, повернув Ріні життя, і навіть не прибив мене, коли я його вдарила. Але які проблеми і випробування чекають на нас усіх попереду? Питання залишалося без відповіді. Але ж вони скоро самі зваляться на нашу голову, як сніг серед ясної погоди.

  Хтось закричав, і ми одразу ж виглянули в коридор. Одна зі студенток нашого факультету лежала на підлозі, а над нею кружляла чорна сфера. Потім увірвалася в її груди, викликаючи несамовитий крик нещасної. Ми тут же повернулися в кімнату. Я так і осіла на підлозі, тремтячи від страху і бліднучи.