Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Зашморг 📚 - Українською

Читати книгу - "Зашморг"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зашморг" автора Аркадій Григорович Адамов. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 55
Перейти на сторінку:
впираються у сіре небо високо над його дахом. Катрина квартира на другому поверсі, туди ведуть рипучі напівтемні сходи з розхитаними поручнями.

Я дзвоню, як написано на табличці, чотири рази і терпляче чекаю. З кожною секундою надія, що Катря вдома, тане. І справді, зараз якраз полудень. Почекавши хвилини дві, я дзвоню знову, вже тільки для годиться. Я вирішив, що коли не відчинять і зараз, то подзвоню до сусідів, послідовно за списком аж до семи дзвінків сімейству з дивовижним прізвищем Холобабови. Хто-небудь із сусідів повинен зрештою знати, коли Катря буде вдома.

Раптом я чую за дверима швидкий тупіт каблучків, клацає замок, двері рвучко розчиняються навстіж; і на порозі з'являється висока, тоненька дівчина у потертих джинсах, з накрученим на голові рушником.

Побачивши мене, дівчина скрикує:

— Ой, пробачте! Голову мила і ваші дзвінки відразу не почула! Ви до мене?

— Напевне, — посміхаюся я. — Ви Катря Стрілецька? Мені необхідно з вами порозмовляти.

— Ага. Заходьте. Он, треті двері ліворуч. Я зараз.

Вона, повернувшись, миттю зникає у глибині коридора, а я ще секунду стою, озираючись і міркуючи, які саме двері мені показано.

Темний і довгий коридор захаращений речами, якісь столи, коляски, чемодани, корзини громадяться уздовж стін, мало не до стелі. І все-таки зрештою я добираюсь до Катриної кімнати. Вона виявляється несподівано великою, світлою і просторою.

Я обережно сідаю на диван, розстібаю пальто, скидаю шапку й, оглядаючись навколо, чекаю господиню.

Через хвилину вона з'являється усе з тим же білим тюрбаном з рушника на голові, але вже в якійсь іншій, як мені здається, кофтинці, енергійна, жвава і трохи засоромлена.

— За вигляд мій прошу пробачити, — оголошує вона навіть з деяким викликом. — Гостей не чекала. Тільки вранці повернулася з відрядження. Отже, яка у вас до мене справа, кажіть. І не забудьте сказати, звідки ви самі.

Вона влаштовується у кутку дивана: дівчина виглядає якоюсь довгою, з прямими плечима, тонкою шиєю, незграбною і водночас по-своєму граціозною.

— Щоб не забути, скажу відразу, що я з міліції.

— Ого! — вигукує Катря. — Це вже цікаво.

— Ви, здається, подруга Міри Топіліної?

— Не здається, а справді.

Вона рвучко повертається до мене, і в її ледь розкосих темних очах спалахує тривога.

— Що трапилося?

— Віра загинула, — кажу я неголосно.

Ох, як же мені тяжко щоразу повідомляти про загибель Віри. Просто як вісник нещастя з'являюсь я до людей.

— Справді?! Ну от!.. — з відчаєм кидає Катря і б'є себе кулачком по коліну. — Що вона з собою зробила?

— Швидше за все з нею зробили.

— Ой!.. — Катря кусає губи. Вона відвертається від мене і глухо запитує: — Ну, а все-таки, як це сталося?

Я в загальних рисах розповідаю їй, де і коли знайшли Віру і що ми з цього приводу думаємо.

— Але вона прийшла туди з якоюсь людиною, — кажу я.

— Звичайно, не сама! — роздратовано вигукує Катря.

— Ми просимо вас допомогти нам розібратися в одному питанні, — веду я далі, намагаючись не помічати її зверхнього тону, адже кожний сприймає горе по-своєму. — Так от. Був у Віри хлопець, який міг її ревнувати, переслідувати, загалом, котрий любив її?

— Був, — як і раніше, дивлячись убік, уривчасто каже Катря. — Що з цього?

— Хто він такий?

— Не знаю…

— А Віра його любила?

— Так.

— Ну й чому ж вони…

— Не знаю, — усе так само роздратовано цідить крізь зуби Катря. — Не хотіла виходити за нього — і край. Нісенітниця, якась!

— Але ви можете що-небудь припустити?

— Цікаво, що це я можу, по-вашому, припустити? Ну, нездужала вона. Можливо, не хотіла його зв'язувати. Вірка була до нестями благородною.

Я хитаю головою.

— Відпадає. Перевіряв. У неї була виразка шлунка. Не така вже й страшна хвороба.

— Ну, тоді не знаю! Треба ж!.. — Вона знову зло стукає кулачком по коліну. — У голову не вберу. Тільки-но дзвонити їй зібралася.

— Це з ним Віра не хотіла зустрітися влітку у Тепловодську?

— Цілком можливо.

— А де вони познайомились?!

— Там і познайомилися… Хоча не впевнена. У цієї дурепи все треба було витягувати. Ну, що я тепер без леї робитиму?!

— Ви ніколи не бачили цієї людини?

— Уявіть собі, один раз бачила. Зустрілися. Він не москвич. Я від неї йшла, а він з'явився. Приїхав, Віра вельми зніяковіла, і я поспішила ретируватися.

— А якщо ви його зустрінете, то, зможете впізнати?

— Звичайно. Зорова пам'ять, у мене чудова. Тільки тепер мені зустрічатися з ним уже ні до чого.

— Хто зна…. Ось, погляньте.

Я витягаю з піджака фотографію, яку взяв у Ніни, і, слово честі, не без хвилювання простягаю її Катрі. Фотографію зроблено десь неподалік від Тепловодська. Знято групу відпочиваючих. Серед них і Віра. Звичайна екскурсія. Осіб двадцять. Дуже мальовничо розташувалися серед скель. Біля Віри, зніяковіло, немов їй незручно фотографуватися тут, стоїть молода жінка. Вона обійняла Віру. А поруч — троє чоловіків, молоді, темноволосі, у білих сорочках. У одного комір розстебнуто, двоє інших з краватками. Уся ця група тримається якось окремо від інших екскурсантів.

Катря уважно дивиться на фотографію, потім рішуче показує на одного з чоловіків.

— Ось він… — І, несподівано випустивши фотографію з рук, прикладає обидві долоні до скронь. — Може мій, боже мій, що ж з нею сталося, з моєю Віркою?..

— Катре, згадайте, — прошу я. — Можливо, Віра називала вам його ім'я?

— Ні, ні, не називала…

— Тоді ще що-небудь про нього. Постарайтесь згадати. Нам треба його знайти. Адже скоріше за все то він був з Вірою того вечора. Ну, з ким би ще вона могла піти пізно ввечері в таке глухе місце, правда?

— Так, — сумно киває Катря. — Тільки з ним. Але я… ну, вбийте, нічого про нього більше не пам'ятаю.

Я повертаюсь до себе у відділ і дорогою намагаюся систематизувати та обміркувати все, що пощастило довідатися від Катрі. Отже, одержано перше вірогідне свідоцтво, що у Віри була кохана людина. Але взаємини дивні. Чому Віра не хотіла вийти за нього заміж? Ну, тут справа, звичайно, не в її хворобі. Скоріше за все, справа в цій людині. Можливо, він одружений, у нього сім'я і Віра не хотіла її розбивати? Я вже добре знаю Віру, знаю її шляхетність, її совісність, її загострену, просто хворобливу чесність та безкомпромісність. Еге ж, напевно, так воно й було. А той хлопець наполягав, умовляв, вимагав, переслідував її. І серце рвалося до нього, ось що головне. Бідолашна дівчинка! У такій важкій, навіть, як могло їй здатися, безвихідній ситуації недовго і покінчити з собою. Так, наявність цієї людини і всього заплутаного

1 ... 23 24 25 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зашморг», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зашморг"