Читати книгу - "Граф Дракула"

4 серпня.

Усе в тумані, крізь який сонце, що сходить, не може проникнути. Я дізнаюся про світанок тільки інстинктивно, як будь-який моряк. Я не наважився зійти вниз — не ризикнув залишити стерно; так і залишався тут цілу ніч — і в мороці ночі побачив Його!.. Прости мені, Боже! Помічник мав рацію, стрибнувши за борт. Краще померти, як годиться чоловікові, кинувшись у синє море. Але я — капітан і не маю права залишити свій корабель. Але я зможу перемогти цього ворога чи чудовиська, бо прив'яжу свої руки до стерна. Коли сили почнуть мене залишати, то разом із руками я прив'яжу те, чого Він — або Воно — не посміє торкнутися; і тим врятую свою душу і свою честь. Я слабшаю, а ніч наближається. Якщо Він знову подивиться мені в очі, у мене може не вистачити сили діяти… Якщо ми загинемо, то, можливо, хто-небудь знайде цю пляшку і зрозуміє… якщо ж ні… чудово, хай тоді весь світ знає, що я був вірний обов'язку. Хай допоможуть Бог і Свята Євгенія, і всі Святі бідолашній, безневинній душі, що прагнула виконати свій обов'язок…»

Звичайно, рішення суду залишилося відкритим. Нічого певного не з'ясовано, і не відомо, яка людина вчинила ці. вбивства. Тут майже весь народ вважає капітана за героя, і йому влаштують урочистий похорон. Усе вже підготовлено, і вирішено, що його тіло повезуть у супроводі цілої флотилії човнів, спочатку вгору річкою, потім назад до Тет Хілл Пір і, нарешті, піднімуть сходами абатства, і поховають на цвинтарній кручі.

Так і не знайшлося жодних слідів величезного собаки, що викликало масу незадоволень; на думку всіх жителів, це великий недогляд із боку місцевої влади.

Щоденник Міни Мюррей

8 серпня.

Люсі поводилася дуже неспокійно, і цієї ночі я також не могла заснути. Шторм був жахливий, і при кожному завиванні вітру в димарі я здригалася. Іноді були такі різкі удари, що здавалося, ніби десь далеко стріляють із гармат. Досить дивно: Люсі не прокидалася, але вона двічі вставала і починала одягатися; на щастя, я щоразу вчасно прокидалася і вкладала її назад у ліжко.

Ми обидві встали рано-вранці і вирушили до гавані. Там виявилося дуже мало народу і, незважаючи на те, що сонце було ясне, а повітря чисте і свіже, великі суворі хвилі, що здавалися чорними порівняно з білою як сніг піною, що вкривала їхні гребені, протискалися крізь вузький прохід до гавані, нагадуючи людину, що проштовхується крізь натовп. Я була щаслива від думки, що Джонатан учора перебував не на морі, а на суші. Але чи на суші він? Може, він на морі? Де він і як йому? Я продовжую страшенно хвилюватися за нього. Якби я тільки знала, що зробити, я б усе зробила!

10 серпня.

Похорони бідолашного капітана влаштовували дуже зворушливі. Здається, всі човни порту були присутні, а капітани несли домовину всю дорогу від Тет Хілл Пір до самого цвинтаря. Ми разом із Люсі рано вирушили до нашого старого місця в той час, як процесія човнів підіймалася вгору річкою. Звідси було чудово видно, тому ми могли спостерігати всю процесію. Бідолашного капітана опустили в могилу дуже близько від нас. Люсі виглядала страшенно схвильованою. Вона весь час неспокійна, і підозрюю, що це сон минулої ночі так на неї впливає. Але вона ні за що не хоче зізнатися, що є причиною її тривог… У тому, що містер Свелз був знайдений сьогодні вранці на нашій лаві мертвим із зламаною шиєю, криється щось дивне. Він, мабуть, як говорив лікар, з переляку впав із лави навзнак; на обличчі завмер вираз страху і жаху, люди, побачивши його, казали, що в них мурашки пробігають по тілу. Бідолашний славний дідусь! Можливо, він побачив перед собою смерть! Люсі така чутлива, що все відбивається на ній набагато сильніше, ніж на інших. Вона щойно схвилювалася через дрібницю, на яку я абсолютно не звернула уваги, хоча й сама дуже люблю собак: прийшов якийсь пан, який і раніше часто приходив сюди по човен, у супроводі свого собаки. Вони обидва дуже спокійні істоти: мені ніколи не доводилося бачити цього. чоловіка сердитим і чути гавкіт цього собаки. Під час панахиди собака ні за що не хотів підійти до свого господаря, який стояв разом із нами на лаві, а зупинився за кілька ярдів від нас і вив. Господар його говорив до нього спочатку лагідно, потім різко і, нарешті, сердито; але він усе не підходив і не переставав гарчати. Він шаленів: очі його дико виблискували, шерсть настовбурчилась. Нарешті господар його розсердився, зіскочив униз і вдарив собаку ногою, потім, схопивши його за шкірку, потягнув і жбурнув на надгробну плиту, на якій стояла наша лава. Але ледве бідолашна тварина торкнулася каменя, як негайно ж принишкла і почала тремтіти. Вона і не намагалася зійти, а якось сіла, тремтячи і щулячись, і перебувала в такому жахливому стані, що я всіляко прагнула заспокоїти пса, але безуспішно. Всі ці сцени так схвилювали Люсі, що я змусила її перед сном якомога довше погуляти, щоб вона міцно заснула.

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

Щоденник Міни Мюррей

Того ж дня.

Одинадцята година вечора — ну й втомилася ж я! Якби я твердо не вирішила щодня вести щоденник, то сьогодні вночі не розкрила б його. Ми чудово прогулялися. Люсі страшенно втомилася, і ми погодилися якнайшвидше лягти спати. У цей час прийшов молодий вікарій, і місіс Вестенр запросила його залишитися на вечерю, тому нам із Люсі довелося боротися зі сном до нестями: я знаю, для мене боротьба ця була жахливою — я відчуваю себе героїнею… Люсі заснула і дихає спокійно, у неї щоки пашіють сильніше від звичайного, вона дуже красива. Якщо містер Холмвуд закохався в неї у вітальні, то уявляю, що б він сказав, якби побачив її тепер. Я сьогодні дуже щаслива — Люсі, здається, вже краще. Я переконана, що вона видужує і що тривожні сни