Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Міжконтинентальний вузол 📚 - Українською

Читати книгу - "Міжконтинентальний вузол"

208
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Міжконтинентальний вузол" автора Юліан Семенов. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 83
Перейти на сторінку:
Примаков… Женя тоді не знімав «сталінки», розмовляв, наслідуючи вождя, дуже повільно, з важким грузинським акцентом, хоч сам росіянин; а втім, тбіліські росіяни, вони особливі; якщо Пушкін, Грибоєдов, Маяковський і Пастернак відчули на собі вплив цього народу, то чи міг від нього втекти Женя, та й чи потрібно? Дивне слово — вплив… Чого в ньому більше, доброго чи поганого? Про дітей кажуть: «На нього погано впливає вулиця». А може, й через це треба пройти? Як жити, не відчуваючи на собі впливу Шекспіра й Рахманінова? Чи «Розгрому» Фадєєва? Остання фраза його повісті подібна до рядка з «Екклезіаста» від революції: «Треба було далі жити й виконувати свої обов'язки». Ось вона, магія слова: кожне окремо несе в собі дуже відносну інформацію, навіть якась казенщина відчувається, а коли Фадєєв поставив їх у тому порядку, котрий відчув тільки він один, і ніхто інший, то вони злилися в безсмертну фразу надії, яка так потрібна людині. Розгром — поняття не тільки воєнне, воно — насамперед — людське, дуже особисте, затаєне, як той Хемінгуеївський кіт під дощем…

… Юджин радий мене бачити тому, що наші долі схожі; обидва самітні, віддали себе роботі й дітям; я — Лису і Бембі, він — Стівену; тільки я з Надею розлучився, а дружина, яку він кохав безмірно, померла, коли хлопчикові було три роки. Юджин намагається виражати себе в кіно по-своєму, і я намагаюсь робити те саме; йому за це перепадає, та й зі мною не дуже носяться. Тільки спринтер на біговій доріжці не встигає зненавидіти тих, хто біжить поряд: одинадцять секунд, повна самовіддача, а потім — у разі невдачі — розбирайся з тренером на моніторі, вину звалювати ні на кого, переможець — він і є переможець; а спробуй розберись у кіночестолюбстві, кожен тягне ковдру на себе, критеріїв немає, суцільні власні уподобання і тут, і там…

— Випити хочеш? — спитав Юджин.

— Боюсь.

— Тут про це ніхто не дізнається, — сказав Кузані, — загниваючий Захід, усі сидять із склянкою, тільки п'яних немає, п'яних тут з роботи виганяють.

Степанов усміхнувся:

— У нас немає сухого закону… Не вір базіканню… Просто я дуже боюся, що завтра розвалюватиметься потилиця…

Кузані зітхнув, похитав кудлатою, вже сивуватою головою; викапаний італійський актор Раф Валлоне; що значить кров: американець у четвертому коліні, а все одно вгадується породистий римлянин.

— Я боюся того самого. Тільки я ще й глухнути почав. І це дуже погано, Дім.

— А я сліпну. Можна посперечатися, що гірше.

— Сперечатися не треба: глухота — гірше. Коли тобі п'ятдесят три, і ти нічого не чуєш, це дратує твого сина, який звик говорити дуже тихо, а ти злишся на себе, що не можеш зрозуміти, про що він говорить, і тоді хлопець починає люто кричати, і стає так страшно й порожньо, старик, так самотньо, що у відчаї хочеться утнути щось неймовірне, таке, що зробить тебе новим Гете, і в тебе закохається прекрасна дівчина — закохуються ж не тільки в торс, закохуються і в розум?!

Звичайно, ні, подумав Степанов, але заперечувати не став, кивнув; Кузані все зрозумів, досадливо махнув рукою, попросив офіціанта принести хайбол.

— Ти як хочеш, а я все-таки вип'ю… Знаєш чому? Я поясню тобі, Дім… Старію і втрачаю сина… А це все одно, що втратити самого себе. Намагаюся заново знайти силу в роботі, та коли роблю перерву, хоч на тиждень, думки розривають голову, а це погано, в цьому щось від жіночого клімаксу, нав'язливість якась, постійна дурість і безлад…

Степанов закурив, тяжко затягся, знизав плечима.

— В тобі сидять батьківські ревнощі, Юджин. Соромно. Скільки зараз Стівену? Двадцять шість?

— Через півроку буде двадцять чотири.

— От бачиш. А він і досі з тобою. Зрозумій же хлопця… Згадай себе в його роки…

Кузані знову похитав головою:

— Знаєш лекції доктора Спока? Його перші лекції: «Доброта, з дитиною можлива тільки доброта, тільки надмірна доброта сприяє народженню мужньої і чесної людини». А чим Спок закінчив? Не знаєш? «Строгість. Конче потрібна строгість. Авторитет батьків подібний до авторитету тренера з гірських лиж. А той кричить і б'є палицею по сідниці, якщо учень не робить так, як треба. І тренера поважають». Батьки повинні стати подібними до тренерів: не треба всього себе віддавати дітям, потрібна вимогливість, постійна демонстрація власного розуму, досвіду й сили. Тільки тоді з'явиться авторитет. І тільки після того, як він з'явиться, калькульована доля доброти… Стівен виконує всі доручення свого професора, бо знає: не зробить, як треба, — вилетить к бісовій матері з докторантури. Я ніколи нічого йому не забороняв, не карав, не вимагав, а просив… Я його тільки гладив… Ось він і приходить до мене лише в ті дні, коли в його подруги починаються місячні: вона в цей час скаженіє, ну, а він лащиться до мене… А мине чотири дні — і знову до неї… А я сам… В обіймах з диктофоном. І друкарською машинкою. Та ще й глухий. Як тобі це, га?

— Немає нічого негіднішого за ревнощі, — сказав Степанов. — Ти його ревнуєш. Ти вважаєш його власністю, п він особистість, він відгалузився. А те, що дітям не можна показувати вікових недугів — тут твоя правда; роздратованість — небезпечна штука в стосунках між поколіннями.

— Я не ревную його, — чомусь сердячись, мовив Кузані, й до дна випив хайбол. — Просто страшенно жаль, що так швидко промайнуло життя, і ніколи вже, ніколи, ніколи, ніколи не стати мені Гете. Я Кузані, цим і треба бути вдоволеним… Отож нема чого тішити себе ілюзіями: лишилася самотність. Що ти робитимеш сьогодні ввечері?

— Диктуюсь. Дзвонитиме Москва.

— А потім?

— Вони виходять на зв'язок о першій ночі.

— Ну то й що? Давай після цього походимо разом?

Я його ніколи не бачив таким, подумав Степанов, він підупав за ці три роки; багато набрав у мистецтві, вирвався вперед, порвав фінішну стрічку роздертими до крові грудьми і здав. Мабуть, і мене чекає такий фінал, а прикро.

— Приходь в «Епсом», знаєш цей готель?

— Знайду. Я розповім тобі про те, що зараз хочу робити, ти розповіси мені про своє, а потім підемо гуляти на озеро… Там світанки такі, що перестаєш відчувати страх перед останнім днем… Кожний світанок на озері — як молитва надії… Я прийду годині об одинадцятій, можна? Я не заважатиму тобі, обіцяю…

— Заважай на здоров'я, — всміхнувся Степанов. — Мені краще працюється, коли заважають…

— Знаєш, я навигадував усякої всячини для нового фільму, а тут раптом зрозумів, що записував не якусь нісенітницю,

1 ... 23 24 25 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Міжконтинентальний вузол», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Міжконтинентальний вузол"