Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Третя карта 📚 - Українською

Читати книгу - "Третя карта"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Третя карта" автора Юліан Семенов. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 77
Перейти на сторінку:
що до вас звернуться одразу декілька, — попрацювати у них, поїздити по Німеччині та суміжних країнах, написати для них дещо. Це прохання ви зможете виконати?»

Інгрід незабаром поїхала до Гамбурга і там, як їй і порадив Гуго, оселилася не в «Імперіалі» і не в «Кайзергофі», а в маленькому портовому пансіонаті з холодним туалетом у кінці коридора. Це було початком її «легенди». Вона мала — згідно з задумом одного з керівників християнського підпілля, зв'язаного з Москвою, — стати особливо довіреною зв'язковою. Отже, треба було, по-перше, привчити гестапо до того, що графиня Інгрід Боден-Граузе любить їздити по країні і не позбавлена дивацтва (найімовірніше там думатимуть про сексуальну неврівноваженість аристократки, яка під час своїх поїздок живе у закутнях), а по-друге, такі поїздки дозволять Інгрід вийти з рамок касти по-справжньому, не духом — духом вона ніколи не була в касті, — а знанням іншого життя, інтересів і турбот інших людей.

… Інгрід вийшла в сад: великі скляні двері були розчинені, й вітер обережно бавився шторами. Інгрід сіла у велику гойдалку і, заплющивши очі, слухала, як важко, наче бомбовози, гудуть джмелі довкола величезної клумби, обсадженої жовтими трояндами.

… Уперше Гуго вичитав їй за те, що Інгрід наважилася написати про долю двох маленьких дівчаток, які жили з хворою матір'ю — прибиральницею в ресторані. Дівчатка приходили на кухню, і мати оддавала їм свою порцію юшки. Жалісливий кухар підкладав дівчаткам по шматку м'яса. Якось угледів це метрдотель та й сповістив хазяїнові, який негайно звільнив прибиральницю. У сердешної відкрився туберкульоз, і її поклали до лікарні. Інгрід написала про цю трагедію для журналу. Репортаж її, ясна річ, не надрукували, бо втрутилася цензура, але дівчаток узяли до притулку. Редактор відтоді стала дивно поглядати на Інгрід, котра «робить такі скороспішні висновки із окремого випадку».

… По дорозі до редакції Інгрід заїхала до будинку, куди зрідка навідувався Гуго: як відповідальний працівник міністерства авіації, він не був обмежений у часі й звичайно снідав у товаристві друзів, або в якомусь маленькому ресторанчику, чи в тихих особняках на Ванзеє. Зустрічі з Інгрід у цих аристократичних домах були зрозумілі й ні в кого не могли викликати підозри.

Одного разу Гуго приїхав сюди з офіцером СС із почту Гейдріха; пін не попередив друзів, що привезе есесівця, і пошкодував про це, бо Інгрід, Курт і Егон, як і двоє інших чоловіків, що зібралися за столом, не змогли приховати страху.

Гуго згодом порадив Інгрід: «Якщо есесівець запросить вас до машини, будь-який есесівець, жартома попросіть його показати ордер на арешт; вони люблять, коли їх бояться, і в тому, як вів вам відповість, ви прочитаєте людину, її суть».

Сьогодні Гуго в особняку був сам. Він неуважно запропонував Інгрід кави.

Не дослухавши навіть її відмови, налив собі, двічі капнув на скатертину, що аж похрускувала від крохмалю, й промовив:

— Через декілька днів почнеться війна з Росією.

— Цього не може бути…

— Вам треба завтра виїхати до Кракова. Вас попросять про це в редакції. Тема: піклування націонал-соціалізму про дітей — жертв війни; у Кракові відкрито притулок для осиротілих українських дітей. Зустрінетесь там з одним чоловіком. Вищий від середнього зросту, в сірому костюмі, із значком члена НСДАП у петлиці. — І Гуго розгорнув альбом з фотографіями Кракова, тицьнувши пальцем у міст через річку. — Тут. О восьмій годині вечора, біля першої лави праворуч. Цебто отут. — І він знову тицьнув пальцем у ледь помітну на фото лаву. — Чоловіка ви не знаєте. За легендою, ви Магда, учителька з Ростока. Домовитеся з ним про форми зв'язку.

— На вас лиця немає, Гуго…

— А ви гадаєте, на вас воно є? — відповів Гуго жорстоко, навіть сердито, як здавалося жінці. —На кому зараз є лице? На кому?! Ми були стрижені під один гребінець з тридцять третього року, але то хоч були маски життя, блазнівські, нікчемні, які сміялись, а все-таки життя! Зараз на кожному з нас маска смерті! Пробачте, — урвав він себе. — Пробачте, Інгрід. Прошу, будьте обережні в Кракові: це прифронтова зона. І ще: скористайтеся з поради Герінга — «гнівайтесь, зберігаючи усмішку». Я не знаю людини, до якої ви їдете. Я не знаю, хто це. Розумієте? І через це дуже за вас хвилююся… Та перефарбуйте своє чорне волосся на біле — для провінції ви не еталон арійки… Зв'яжіться з Куртом Штраммом, він бував у Кракові до війни, ходив на лижах у Закопане…

— Я не можу з ним зв'язатися уже третій день, — відповіла Інгрід.

Гуго встав із стільця і, немов переламавшись, потягнувся до Інгрід:

— Він не дзвонив од вівторка?

— Так.

— Ви шукали його, і він не відповідав?

— Так. Що-небудь сталося?

Гуго не розуміючи глянув на Інгрід, закурив, стиснув між пальцями ложечку, зігнув її і тільки аж тоді відповів:

— Ні. Нічого не сталося… Після того, як візьмете квитка на Краків, повертайтеся сюди — я сам одвезу вас, але не на вокзал, а на одну з приміських станцій.

— Ви хочете побачити, чи не стежать?

— Так, — неквапно мовив Гуго. — Невже ви мали рацію, коли не радили залучати Курта? Справді, адже він іще дитина… У мене в ванній є фарба для волосся, зможете зробити щось самі чи потрібен перукар?

МИКОЛА, СИН СТЕПАНА

Сюди, в Нойхаузен, під Бреслау, взимку сорок першого до фільварку, в якому давно не жили, з його особливим, німецьким, хоча й селянським запахом, у критих вантажних автомобілях, на бортах яких свіжою олійною фарбою було жирно понаписувано «Обст унд гемюзе», з Кракова, Варшави й Любліна привозили оті «овочі й фрукти» — куркульських синків, одібраних бандерівськими вербувальниками, пропагандистами та громилами із служби безпеки на землях генерал-губернаторства. Привозили їх сюди, розселяли на другому поверсі, подалі од вікон, вище од чужих поглядів, заводили до кабінету з шибками, позамащуваними зубним порошком, на розмову з Романом Шухевичсм та з гером Теодором Оберлендером, який хоч і не розмовляв українською, а на москальському наріччі, однак зрозуміти його можна було, бо слова він промовляв співучо, повільно та й дивився добрим поглядом, із щирою, а не з гордовито-зневажливою симпатією.

Потім хлопцям видавали німецьку форму, але не військову, а «трудового фронту», вручали кожному тупорилого автомата, запас патронів і везли в «овочевих» критих машинах на стрільбище. Там інструктори, які розмовляли хто українською, хто чеською, російською чи хорватською мовами, навчали хлопців стріляти від живота, з ходу, падаючи на коліно, з-за прикриття; бити ножем розчепірене, тужаве, мов людина, опудало; навчали стинатися

1 ... 23 24 25 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Третя карта», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Третя карта"