Читати книгу - "На краю Ойкумени"

— Гей, екуеше, сюди! Екуеше! — почув Пандіон поклик хазяїна. Молодий еллін не помітив, що бенкет закінчився.

Скульптор фараона помітно сп'янів. Спираючись на руку Пандіона і підтримуваний з другого боку своїм рабом, народженим у неволі, начальник майстерень відмовився лягти на носилки і побажав піти додому пішки.

На півдорозі, зрідка спотикаючись на вибоях колії, він раптом заходився вихваляти Пандіона, пророкуючи йому велике майбутнє. Пандіон ішов, перебуваючи під враженням пісні, і майже не слухав начальника. Так вони дійшли до кольорового портика будинку єгиптянина. В дверях з'явилась його дружина з двома рабинями, які тримали світильники. Царський скульптор, похитуючись, піднявся східцями і поплескав Пандіона по плечу. Той спустився вниз — раби майстерні не мали права заходити в будинок.

— Зачекай, екуеше? — весело сказав начальник, намагаючись зобразити на обличчі хитру посмішку. — Дай сюди! — він майже вирвав з рук рабині світильник і щось сказав їй пошепки. Рабиня зникла в темряві.

Єгиптянин вштовхнув Пандіона у двері і ввів його до приймальні. Ліворуч біля простінка стояла велика красива ваза з тонким темночервоним малюнком. Такі вази Пандіон бачив на Кріті, і знову серце юнака стиснулося від болю.

— Звелів його величність, життя, здоров'я, сила, — урочисто промовив царський скульптор, — виготовити мені сім ваз за зразком цієї, з країн твого моря. Ми тільки замінимо варварські фарби на улюблені в Та-Кемті сині барви… Коли ти відзначишся на цій роботі, я скажу про тебе Великому Домові… А тепер… — підвищив голос начальник і повернувся до двох темних постатей, що поспішно наближалися.

Це була рабиня, що кудись ходила, і якась інша дівчина, загорнута в довгий строкатий плащ.

— Підійди ближче, — нетерпляче наказав єгиптянин і підніс світильник до обличчя закутаної дівчини.

Великі опуклі чорні очі боязко глянули на Пандіона, пухлі дитячі уста розкрилися в трепетному зітханні. Пандіон побачив кучеряве волосся, що вибивалося з-під покривала, тонкий ніс з горбочком, — рабиня була, очевидно, азіаткою, із східних племен.

— І дивись, екуеше, — сказав єгиптянин, невпевненим, але сильним рухом зриваючи з дівчини плащ. Вона тихо скрикнула і затулила обличчя долонями, зоставшись голою.

— Бери її за жінку, — царський скульптор штовхнув дівчину до Пандіона, і вона, вся затремтівши, притиснулася до грудей молодого елліна.

Пандіон злегка відсторонився і погладив сплутане волосся молодої бранки, піддаючись змішаному почуттю ніжності й жалю до милої зляканої істоти.

Царський скульптор, посміхаючись, схвально клацнув пальцями.

— Вона буде твоєю жінкою, екуеше, і у вас будуть хороші діти, яких я залишу своїм дітям у спадщину…

Наче сталева пружина раптом розкрутилася в Пандіоні. Душевне збентеження, що давно наростало в ньому, розбуджене сьогоднішньою піснею, скипіло. Червоний туман застелив очі.

Пандіон відступив від дівчини, озирнувся і підняв руку. Єгиптянин, тверезіючи, побіг у будинок, голосно скликаючи всіх слуг на допомогу. Пандіон, навіть не глянувши на боягуза, з презирливим сміхом штовхнув ногою коштовну крітську вазу, і глиняні черепки з глухим дзенькотом розлетілися по кам'яній підлозі.

Будинок наповнився криками і тупотінням ніг. Через кілька хвилин Пандіон лежав біля ніг начальника майстерні, а той, нагнувшись, плював на нього, викрикуючи прокльони і погрози.

— Негідник заслуговує смерті. Розбита ваза дорожча за його мерзенне життя, але він може зробити багато гарних речей… і я не хочу втрачати хорошого робітника, — говорив через годину заспокоєний скульптор своїй дружині. — Я залишу його живим і не відправлю до тюрми, бо звідти він потрапить на золоті рудники і загине. Я поверну його в шене, нехай одумається, а в час майбутньої сівби заберу назад…

Так. Пандіон, побитий, але не приборканий, повернувся в шене і, на свою превелику радість, зустрівся з друзями-етрусками. Весь будівельний загін, коли було розібрано храм, поливав сади Аммона.

Надвечір наступного дня внутрішні двері шене відчинилися із звичайним скрипом і пропустили під привітальні вигуки рабів Кідого, який широко усміхався… Спина негра спухла від ударів бича, але зуби блищали в посмішці і очі весело сяяли.

— Я довідався, що тебе послали назад, — повідомив він здивованого Пандіона, — і почав качатися по май стерні, галасуючи і ламаючи все, що попадеться. Побили і теж відправили — мені тільки цього й треба, — закінчив Кідого.

— А ти ж хотів стати майстром? — глузливо спитав Пандіон.

Негр безтурботно махнув рукою і, страшно витріщивши очі, плюнув у тому напрямі, де знаходилась велика столиця Айгюптосу.

Розділ четвертий

БОРОТЬБА ЗА ВОЛЮ

Каміння, розпікаючись на сонці, обпалювало плечі і руки людей. Легенький вітерець не давав прохолоди, а здував з гладенької поверхні кам'яних брил найдрібніший вапняковий пил, що роз'їдав очі.

Тридцять рабів, вибиваючись із сил, тягли жорсткі канати, піднімаючи на стіну важку плиту з якимсь складним барельєфом. Її треба було вставити в приготоване гніздо на висоті восьми ліктів. Четверо досвідчених і кмітливих рабів направляли плиту знизу. Серед них був і Пандіон, який стояв поруч з рабом-єгиптянином—єдиним із жителів Айгюптосу, що перебував у шене серед чужоземних бранців. Цей єгиптянин, засуджений на довічне рабство за невідомий страшний злочин, займав крайню хижку в південно-східному, привілейованому кутку шене. Два лілових тавра у вигляді схрещених широких смуг перетинали йому груди й спину, на щоці була зображена червона змія. Завжди похмурий, він ніколи не усміхався, ні з ким не знався і, незважаючи на весь тягар свого становища, ставився з презирством до іноплемінних рабів, як і його вільні земляки.

І зараз, не звертаючи ні на кого уваги, понуривши голену голову, єгиптянин упирався руками в край товстої плити, щоб не давати каменю розхитуватися.

Мокра від поту чорна шкіра Кідого блищала, різко виділяючись поряд з білим полірованим мармуром.

Раптом Пандіон помітив, що на вірьовці почали рватися волокна, і застережливо скрикнув. Два інших раби відскочили вбік, а єгиптянин, не звернувши уваги на Пандіона і не помітивши того, що робилося вгорі залишився під плитою.

Молодий еллін, далеко метнувши правою рукою, раптовим поштовхом у груди відкинув єгиптянина назад. Ледве встиг Пандіон відскочити, як плита впала, злегка зачепивши його і обдерши йому шкіру з руки. Жовта блідість покрила обличчя єгиптянина. Плита вдарилася об підніжжя стіни, великий шматок барельєфа відколовся.

З обурливим криком до Пандіона підбіг наглядач і хльоснув елліна бичем. Чотиригранний ремінь в