Читати книгу - "Гаррі Поттер і в'язень Азкабану"

Геґрід чекав учнів біля дверей своєї хижі. Він нетерпляче завмер у своєму плащі з кротячого хутра, а до ніг йому тулився пес Іклань.

- Рухайтеси! Рухайтеси! - підганяв він учнів. - Я маю для вас правдиву втіху! Буде файний урок! Усі вже тут? Тоді за мною!

На якусь мить Гаррі насторожено подумав, що Геґрід веде їх у Заборонений ліс. Гаррі на все життя вистачить тих жахіть, які там з ним сталися. Але Геґрід проминув дерева і за кілька хвилин вивів їх на якесь пасовисько. Там нікого не було.

- Прошу всіх стати довкола огорожі! - гукнув він. - Отак... аби всі всьо бачили. А тепер прошу розгорнути свої книжки...

- Книжки?! Це, тіпа, як? - пролунав холодно-лінивий голос Драко Мелфоя.

- Га? - перепитав Геґрід.

- Як ми маємо їх розгортати? - повторив Мелфой. Він витягнув свій примірник «Жахливої книги жахіть», міцно перев'язаний довгою мотузкою. Решта учнів теж повитягали книжки. Дехто, як і Гаррі, перетягли їх пасками, а інші запхали книжки в надійні торби або затисли їх величезними скріпками.

- Невже... невже ніхто з вас не може відкрити свою книгу? - зажурився Геґрід.

Учні похитали головами.

- Треба було їх погладити, - сказав Геґрід таким тоном, ніби це було цілком очевидно. - Дивіться...

Він узяв Герміонину книжку і здер з неї чароскоч. Книжка намірилася його вкусити, але Геґрід провів по корінцю своїм велетенським пальцем, і книжка, затремтівши, розгорнулася й завмерла на його долоні.

- Ох! Які ми всі були тупі! - почав глузувати Мелфой. - Карочє, їх треба було погладити! І як це ми не додумалися!

- А я... я си гадав, що вони такі кумедні, - невпевнено проказав Геґрід до Герміони.

- Ну так, неймовірно кумедні, блін! - кривлявся Мелфой. - Дуже дотепно - дати нам книжки, що намагаються відгризти руки!

- Заткнися, Мелфою, - тихенько сказав Гаррі.

Геґрід здавався дуже засмученим, а Гаррі хотів, щоб його перший урок пройшов успішно.

- Ну, файно, - розгублено проказав Геґрід, - отож... отож ви маєте свої книжки і... і... тепер вам потрібні магічні істоти. Так... То я піду по них. Зачекайте хвильку..

Він попрошкував до Забороненого лісу і зник з очей.

- Боже мій, на які пси тут усе зійшло! - вголос обурився Мелфой. - Цей телепень буде нас учити! Та мій старий здуріє, коли довідається...

- Мелфою, заткнися, - повторив Гаррі.

- Поттер, обережно! У тебе за спиною демен...

- О-о-о-о-о-ой! - запищала Лаванда Браун, показуючи на протилежний бік галявини.

До них стрімко наближалися з десяток химерних істот. Таких у своєму житті Гаррі ще не бачив. Їхні тулуби, хвости і задні ноги були, як у коней, а велетенські крила, передні лапи й голови зі страхітливими дзьобами сталевого кольору й великими яскравими, як помаранчі, очима нагадували орлів. На передніх лапах були жахливі пазурі завдовжки по десять-п'ятнадцять сантиметрів. Усі істоти мали шкіряні нашийники з довгими ланцюгами, які тримав Геґрід, що підтюпцем біг слідом за ними.

- Вйо, сюди! - ревів він, трясучи ланцюгами й підганяючи «магічних істот» до загороди, за якою стояли учні. Геґрід причвалав до них і поприпинав істот до огорожі. Учні відсахнулися.

- Осьо вам гіпогрифи! - радісно вигукнув Геґрід, показуючи на них рукою. - Файнющі, га?

Гаррі розумів, що мав на увазі Геґрід. Адже перший шок від напівконей-напівптахів швидко змінювався захопленням: розкішне оперення гіпогрифів плавно переходило в лискучий торс. До того ж, усі вони були різні: сірі, гніді, чалі, бурі та вороні.

- Го-го-о! - сказав Геґрід, потираючи руки й сяючи усмішкою. - Якщо хочете, можете підійти ближче...

Проте підходити ніхто не поспішав. Гаррі, Рон і Герміона обережно підступили до огорожі.

- Найперше, мусите знати, що гіпогрифи є дуже горді, - пояснив Геґрід. - Їх легко можна образити. Ніколи не кривдіть гіпогрифа, бо вельми пошкодуєте.

Мелфой, Креб і Ґойл Геґріда не слухали. Вони про щось тихцем перемовлялися.

«Мабуть, готуються зірвати урок», - подумав Гаррі.

- Завжди чекайте, щоб перший рух зробив гіпогриф, - вів далі Геґрід. - Це є чемно, розумієте? Підійдіть до нього, вклоніться, і - чекайте. Якщо він си вклонив у відповідь, можете його погладити. Коли ж ні - хутко від нього тікайте, бо ті пазурі гострі, як сталь. Ну, файно... хто піде перший?

У відповідь учні відступили ще на крок. Навіть Гаррі, Рон і Герміона не поспішали знайомитись. Гіпогрифи люто смикали головами і змахували могутніми крильми. Їм, вочевидь, не подобалося сидіти на прив'язі.

- Що, ніхто не хоче? - жалібно перепитав Геґрід.

- Я хочу, - сказав Гаррі.

Ззаду хтось перелякано охнув.

- Ой, ні, Гаррі! Згадай чаїнки! - прошепотіли Парваті й Лаванда.

Але Гаррі мовби й не чув. Він переліз через загороду на пасовисько.

- Молодець, Гаррі! - заревів Геґрід. - Гадаю, ти си впораєш з Бакбиком.

Він відв'язав сірого гіпогрифа і зняв з нього нашийника. Учні затамували подих. Мелфой зловісно примружився.

- Тепер не квапся, Гаррі, - спокійно мовив Геґрід. - Дивися йому в очі, але не кліпай - гіпогрифи не довіряють тим, хто забагато кліпає...

Гарріні очі відразу засльозилися, але він не кліпав. Бакбик повернув свою велику гостродзьобу голову і втупився в Гаррі лютим оранжевим оком.

- Файно, - похвалив Геґрід. - Файно, Гаррі... а тепер уклонися...

Гаррі не горів бажанням наставляти Бакбикові свою потилицю, проте швиденько вклонився.

Гіпогриф і далі пихато на нього поглядав. Він не ворушився.

- Йой! - стривожився Геґрід. - Гаррі... відходь, але помалу..

Але тут, на превеликий подив Гаррі, гіпогриф раптом зігнув лускаті передні лапи і, поза всякими сумнівами, теж уклонився.

- Дуже файно, Гаррі! - несамовито вигукнув Геґрід. - Добре... Тепер можеш його помацати!.. Ану, погладь йому дзьобика, давай!

Гаррі, який волів би радше відійти якнайдалі, повільно наблизився до гіпогрифа і кілька разів погладив йому дзьоба. Гіпогриф млосно заплющився від задоволення.

Усі заплескали. Усі, крім Мелфоя, Креба і Ґойла, що мали вельми розчарований вигляд.

- Файно, Гаррі! - тішився Геґрід. - Тепер, гадаю, він дозволить