Читати книгу - "Хроніка вбивства, про яке всі знали заздалегідь"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Святий боже! — вигукнула вона. — Як ти мене налякав.
Крісто Бедойя теж злякався. Тепер він побачив її при світлі у халаті з золотими жайворонками, з розпатланим волоссям, і чари розвіялись. Він пояснив їй трохи збентежено, що зайшов подивитися, чи немає вдома Сантьяго Насара.
— Він пішов зустрічати єпископа, — сказала Пласіда Лінеро.
— Єпископ проїхав не зійшовши на берег, — мовив Крісто Бедойя.
— Так я й думала, — сказала вона. — Ото син вражої матері!
І замовкла, бо раптом помітила, що Крісто Бедойя якось дивно відвертається від неї, ніби хоче щось сховати. «Нехай простить мені бог, — розповіла Пласіда Лінеро в розмові зі мною, — але я побачила його таким збентеженим, що подумала, чи не прийшов він красти». Вона спитала, що з ним таке. Крісто Бедойя розумів, що поведінка його має здаватися підозрілою, але в нього не стало духу сказати їй правду.
— Я ж бо не спав ні хвилини, — пояснив він.
І пішов без дальших слів. «Так чи так, — розповів мені Крісто Бедойя, — а вона завжди уявляла, що її грабують». На майдані він зустрів отця Амадора, той повертався до церкви з усіма регаліями для відправи, яка так і не відбулася, але священик сказав, що він не може зробити для Сантьяго Насара чогось іншого, крім помолитися за спасіння його душі. Крісто Бедойя знову звернув до пристані, коли почув, як його кличуть від крамниці Клотільди Арменти. У дверях стояв Педро Вікаріо, розкуйовджений, мертвотно-блідий, в розхристаній сорочці, з закасаними до ліктів рукавами. У руці він тримав ножа з грубим лезом, якого сам зробив собі з пилки. Це уже не вперше він отак хизувався в ці останні хвилини, досі вірячи, що хтось перешкодить йому вчинити злочин, і Крісто Бедойя збагнув, що за його зухвалою поведінкою ховається якесь розпачливе, хоч, може, і неусвідомлене бажання.
— Крістобаль, — крикнув Педро, — скажи Сантьяго Насарові, шо ми тут чекаємо на нього і збираємось його вбити!
Крісто Бедойя зробив би йому велику послугу, якби перешкодив виконати свою погрозу. «Коли б я тоді вистрелив з револьвера, Сантьяго Насар лишився б живий», — сказав він у розмові зі мною. Та Крісто Бедойя похолов від страху на саму думку про це, а надто після того, як стільки наслухався про страшну руйнівну силу бронебійної кулі.
— Я тебе попереджаю, що Сантьяго озброєний револьвером, який прострілює наскрізь автомобіль! — крикнув він у відповідь.
Педро Вікаріо знав, що то неправда. «Сантьяго ніколи не мав при собі зброї, коли виходив не в костюмі для верхової їзди», — сказав він у розмові зі мною. Та в усякому разі він був готовий зустріти його й озброєним, якщо вже прийняв рішення змити ганьбу своєї сестри.
— Мертві не стріляють! — крикнув Педро.
Пабло Вікаріо теж з'явився в дверях, такий самий блідий, як і брат. Він мав на собі піджак від свого святкового костюма, а в руці тримав загорнутий у газету ніж. «Якби не різниця в одежі, — розповів мені Крісто Бедойя, — я нізащо не збагнув би хто з них хто». З-за спини Пабло Вікаріо виглянула Клотільда Армента і крикнула Крісто Бедойї, щоб поквапився, бо в цьому містечку боягузів, мабуть, тільки він здатен перешкодити душогубству.
Усе, що сталось, починаючи від тієї миті, відбувалося в усіх на очах. Збуджені криками люди, які поверталися від пристані, спинялися на майдані, щоб подивитись на вбивство. Крісто Бедойя запитав у кількох знайомих про Сантьяго Насара, але ніхто не бачив його. У дверях клубу він зіткнувся з полковником Ласаро Апонте і розповів йому про те, що відбулося перед крамницею Клотільди Арменти.
— Цього не може бути, — сказав полковник Апонте, — бо я звелів їм іти спати.
— Я щойно бачив їх обох з різницькими ножами, — сказав Крісто Бедойя.
— Такого не може бути, бо я забрав у них ножі, перед тим як наказав їм іти спати, — мовив алькальд. — Певне, ти їх бачив ще до цього.
— Я бачив їх дві хвилини тому, і кожного з різницьким ножем, — сказав Крісто Бедойя.
— А чорт! — вилаявся алькальд. — То виходить, вони повернулися з іншими ножами.
Він пообіцяв негайно вжити заходів, але спершу зайшов до клубу замовити на вечір столик для гри в доміно, а коли вийшов, злочин уже стався. Після розмови з полковником Крісто Бедойя припустився єдиної серйозної помилки, яка виявилася фатальною: він подумав, що в останню мить Сантьяго Насар вирішив поснідати в нас, не перевдягаючись, і пішов шукати його до нашого дому. Він швидко рушив берегом річки, запитуючи в кожного зустрічного, чи не бачили, щоб тут проходив Сантьяго Насар, але ніхто не міг сказати йому чогось певного. Крісто Бедойя не стривожився, бо до нашого будинку вели й інші дороги. Проспера Аранго, сільська чепуруха, стала благати його, щоб він допоміг її батькові, який конав на порозі свого дому, нечутливий до
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніка вбивства, про яке всі знали заздалегідь», після закриття браузера.