Читати книгу - "Тінь перемоги"

І добре, якщо ваш аеродром далеко від кордону, за 12-15 кілометрів, тоді у вас 2-3 хвилини часу від моменту перельоту противником повітряного кордону до падіння першої бомби на злітну смугу. За 2-3 хвилини можна щось зробити. Але не всі ж аеродроми знаходилися так далеко від кордонів. Генерал-полковник Л. М. Сандалов свідчить: «Штурмовий полк перебазувався на польовий аеродром за 8 км від кордону.» («ВИЖ», 1971, № 7, стор 21) Це - 74-й штурмовий авіаційний полк 10-ї авіаційної дивізії 4-ї армії Західного фронту. Перебазування - 20 червня 1941 року за наказом начальника Генерального штабу РСЧА генерала армії Г. К. Жукова.

Не позаздримо командиру цього полку. Якби він, бідолаха, всі ночі безперервно сидів з телефонною трубкою біля вуха і якби в момент порушення повітряного кордону сигнал бойової тривоги був негайно переданий на аеродром, то в командира полку було б у запасі трохи більше хвилини часу в разі, якщо летять тихохідні німецькі Ю-87. А якщо удар наносили швидкісні Ю-88, то часу в командира залишалося менше хвилини. Якщо ж ударить з того боку німецька артилерія, то часу взагалі ніякого не залишається: в один момент снаряди переорють злітну смугу, рознесуть на шматки бойові літаки, і будуть довго рватися бомби на складах і довго буде смородом застилати небо палаючий бензин. Саме це і сталося вранці 22 червня.

Бувало й гірше: на радянський аеродром в Оранах (Литва) 22 червня 1941 року вдерлися німецькі танки. Теж картина не для слабкодухих: на аеродромі - льотчики, їх озброєння - пістолет «ТТ». Проти танка це не найкраща зброя. В охорони - гвинтівки. У мотористів - гайкові ключі. Добре нашим залізничникам: біля кордонів за наказом Жукова були зосереджені десять залізничних бригад чисельністю в 70 тисяч осіб для перешивання німецької колії на широкий радянський стандарт. Так от бійці залізничних бригад пробували від німецьких автоматників відбиватися ковадлами, лопатами, кирками, розвідними ключами. А в авіації ковадло не в кожного. Як без ковадла від танків відбиватися?

Зовсім не один аеродром в Оранах першого дня війни потрапив під танкові гусениці, багато їх було...

Кажуть, Сталін у всьому винен. Проте в даному випадку думка про сталінську вину не підтверджується. Напередодні війни Сталін вирішив заслухати своїх стратегів. Стенограма наради вищого командного складу РСЧА свідчить: Сталін у роботу наради не втручався, своєї думки не нав'язував і не висловлював. Кожен маршал і генерал казав те, що вважав за потрібне сказати, те, що думав.

Сталін мав намір заслухати думку своїх стратегів. Але у стратега Жукова не виявилося часу на підготовку до наради. Жуков не міг висловити того, що думав, не тому, що йому заважали говорити, а тому, що він нічого не думав.

Але я стверджую: Жукова за розгром 1941 року лаяти не можна. Яка з Жукова відповідальність? За Жукова думав інший дядько. Ось він у всьому і винен.

Величезне значення для успіху має застосування нових засобів боротьби і прийомів нападу. Перш ніж противник знайде спосіб протидії, наступаючий може скористатися всіма вигодами, які дає в цих випадках елемент раптовості.

23 грудня 1940 року в Москві відкрилася нарада вищого командного складу РСЧА. Вона тривала 9 днів без вихідних і завершилася ввечері 31 грудня.

На нараді були присутні керівники Наркомату оборони і Генерального штабу, начальники Центральних і Головних управлінь, командувачі та начальники штабів військових округів і армій, генерал-інспектори родів військ, начальники всіх військових академій, командири деяких корпусів і дивізій. Всього 276 маршалів, генералів і адміралів.

Як і передбачалося, на нараді був присутній Сталін і весь склад Політбюро.

Нарада була зібрана в обстановці суворої секретності. Генерали прибували в Москву в закритих вагонах або на військових літаках. Їх зустрічали в потаємних місцях і в закритих машинах доставляли у внутрішній двір готелю «Москва». Генералам, які прибули до Москви з інших місць, вихід на вулиці столиці був заборонений. Газети Далекосхідного фронту і військових округів продовжували друкувати портрети своїх командувачів і репортажі про їх повсякденну діяльність, створюючи враження, що вони знаходяться не в Москві, а на своїх бойових постах. Перед початком засідань у внутрішньому дворі готелю генералів саджали в закриті автобуси і доставляли в Генеральний штаб. Таким же порядком після завершення засідань повертали в готель. Зрозуміло, сам готель був «очищений від стороннього елементу» і перебував під особливою охороною і наглядом.

Поки існував Радянський Союз, матеріали наради були закриті грифом «Абсолютно Таємно». Якби Радянський Союз не зігнив і не впав, то зараз про цю нараду ми б знали тільки те, що розповів Жуков.

Чомусь ні наших офіційних істориків, ні наших численних підгодованих друзів за рубежами ця таємність не дивує. Адже ситуація неймовірна! За шість місяців до німецького вторгнення відбулася нарада, на якій 9 днів сидів Сталін, весь склад Політбюро і все вище керівництво Червоної Армії. Вони про щось говорили, щось обговорювали, про щось сперечалися. Вони готувалися до святої оборонної війни, до відбиття ворожої навали. І ось війна почалася, відгриміла і завершилася. Минуло десять років після її початку, двадцять, тридцять і п'ятдесят років, але не можна розповідати про те, як керівництво Радянського Союзу і Червоної Армії готувалося до відбиття агресії!

Так чому ж!?