Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Чарівниця з острова Гроз 📚 - Українською

Читати книгу - "Чарівниця з острова Гроз"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чарівниця з острова Гроз" автора Тамара Крюкова. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 64
Перейти на сторінку:
class="book">Ніколи ще Маріку так не тішила його поява. Поглинута своїми прикрощами, вона забула про нього, а тим часом Прошко єдиний лишився їй відданий. У неї виникло відчуття, що вона вже переживала щось подібне. Одного разу її звинуватили за злим наклепом. Проти неї ополчився весь світ, але з'явився Прошко

і приніс надію на порятунок. Можливо, й сьогодні його прислало небо, щоб указати їй путь?

Маріці не хотілося, щоб хто-небудь бачив її гостя, тому вона звісилася через підвіконня й пошепки покликала:

— Залазь у вікно. Тільки обережно, тут дуже слизько.

Через хвилину Прошко мокрий до нитки стояв перед нею.

— Ненормальний. Ти ж увесь промок, — похитала головою Маріка.

— Нічого, висохну. Адже ж не зима, — усміхнувся хлопчина.

Турбота в голосі дівчини змусила його серце радісно підстрибнути. Йому хотілося засипати Маріку подарунками, допомогти забути про печалі. Він дістав із-за пазухи майстерно вирізану з дерева фігурку коня і  зніяковіло простягнув дівчині.

— Я тут тобі гостинець приніс.

У дерев'яній фігурці було стільки життя, наче кінь ось-ось зірветься вскач.

— Звідки це? — запитала Маріка, в захопленні розглядаючи несподіваний подарунок.

— Вирізаю, коли час є. Мене ще в дитинстві дід навчив. Ми з ним завжди, як до лісу ходили, різні химерні корчі видивлялися. Тобі справді подобається? — запитав хлопчина.

Замість відповіді Маріка цмокнула його в щоку. Прошко зашарівся. Останнім часом він уже втретє удостоювався такої честі. Заради цього він готовий був мокнути під дощем хоч щодня.

— Знімай куртку, нехай просохне. Хочеш, розпалимо камін? — запропонувала дівчина.

Прошко згадав свою ганебну спробу запалити вогонь у кухонній пічці. Як було б добре, коли б він опанував мистецтво магії. Тоді б він показав свою майстерність, та ба! Запалювати вогонь за допомогою кресала не так романтично, зате в цьому він був мастак.

Незабаром у каміні весело затріскотіли дрова. По стінах кімнати затанцювали поблиски. Маріка піднеслася духом. До неї поверталася жага життя. Самотність відступила. Було добре сидіти біля вогню й розмовляти з другом.

— Чого так виходить? Ти також тут чужак. Сам із простих, але тебе всі люблять. Ти і на кухні, й у хоромах свій, а я чужа. Мене цураються, ніби чумної. Агнеса каже, що я лякаю людей. Що в мені не так? Чому я не можу бути як усі? — висловила Маріка те, що давно не давало їй спокою.

— Тому що ти особлива.

— У чому? Хіба я не навчилася говорити й поводитись, як інші? — спересердя сказала Маріка.

— Не в цьому річ. Ти така, як є, і ти найкраща, — щиро випалив Прошко.

— Я з тобою як із людиною говорю, а ти смієшся, — образилася Маріка.

— Аж ніяк. Ти подивися на інших. Усі живуть з оглядкою, що скажуть люди. А ти нічого не боїшся. Тобі однаково, що подумають інші. Ти можеш сама виступити проти цілого світу й ні за що не скоришся. Нібито орел у курнику. Мабуть, люди відчувають це й побоюються.

— Скажеш теж мені, орел. Скоріше, біла ворона, — сумно посміхнулася дівчина.

— Ти сильна.

— Доводиться бути сильною! Думаєш, мені хочеться, щоб на мене постійно звалювалися всякі нещастя? — з викликом запитала Маріка.

Хлопчина здвигнув плечима:

— Думаю, рано чи пізно в ситості та спокої ти занудишся й тобі захочеться втекти.

Маріка поглянула на Прошка з цікавістю. Проте він має рацію. Якраз сьогодні вона думала про втечу. Що кликало її в дорогу? Навряд чи за стінами замку її очікувало благополучне, помірковане життя. Інша на її місці раділа б достатку, красивому вбранню та забезпеченому майбутньому. А її тягло на нові подвиги. Значить, вона сама винна в тому, що в неї немає уподобань і її, мов перекотиполе, носить по світу?

— А я і справді думала втекти. Дощ завадив, — зізналася Маріка.

— Значить, якби не дощ, тебе б тут уже не було? А як же я? — вирвалось у Прошка.

Його щирість розчулила Маріку. Вона міцно стиснула в долонях дерев'яну фігурку коня. Скоро їх із Прошком шляхи розійдуться, та вона була рада, що з нею назавжди залишиться пам'ять про вірного друга. Дівчині захотілося що-небудь подарувати у відповідь, аби скрасити гіркоту розставання. Але що? Й тут вона згадала про покинутий замок. Там у пилюці шафи лежали книжки з магії, а для Прошка вони були б ліпшим подарунком.

— Хочеш отримати магічні книги? — запитала вона.

— Звідки в тебе? — здивувався Прошко.

— Не в мене. В Агнеси.

— А раптом вона почне шукати їх?

— Не думаю. Ти коли-небудь чув про чорний замок? — запитала Маріка, переходячи на шепіт.

— Казки, чи що? — так само пошепки перепитав Прошко.

— Ніякі не казки. Я сама там була. Якби не злива, я б тебе зараз туди повела, — сказала Маріка й раптом зауважила, що не чує розміреного постукування крапель об скло.

На вулиці стояла тиша. Дощ, який лив із самого ранку, припинився. Хмари поступово розсіювались, оголяючи линяле небо. У дворі через величезну калюжу перекинули кладки. Намоклі гілки хилилися до землі. Не найбільш вдалий час продиратися крізь зарості. Та з іншого боку, почуття вдячності так переповнювало Маріку,

1 ... 23 24 25 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівниця з острова Гроз», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чарівниця з острова Гроз"