Читати книгу - "Кохати або помститися"

кінної прогулянки», — запросив він її. Одягаючи спеціальний шолом, Тася запитала: «А якщо мені стане погано від катання на коні? Чи спина не витримає, або закачає?». «То нічого! Хай це тебе не турбує!» — відповів чоловік. Я дуже хочу зробити тобі сюрприз. Пам'ятаєш, я тобі про це казав ще у лікарні?» — сказав Олександр. «Он як, мабуть це і є твій сюрприз?» — промовила Тася та посміхнулась. «Так! Таєчко, а тобі хтось вже казав, що в тебе дуже приємна усмішка?» — промовив Олександр. Тоді усмішка Тасі раптом зникла. Вона згадала, що саме так їй колись казав Ігор. Але зараз він, немов в літо канув. Вже більше місяця від нього не було ні слуху, ні духу. Олександр це помітив та повів Таїсію до коней. Дивлячись на цих гарних та благородних тварин, посмішка знов заграла на дівочому обличчі. До них підійшов інструктор, та почав розповідати про коней. «Це чиста арабська порода — арабський кохелайн, а ось це ахалтекінська порода, а це — орловський рисак», — казав він. Тасі вони здавались усі на одне обличчя. Коні тягнули до Тасі свої морди, намагалися понюхати її чи торкнутися до її рук. «Обережно, вони кусаються!» — попередив чоловік. Тася відійшла від загону трохи подалі. «Які вони усі красиві!» — захоплено казала дівчина, — «Немає некрасивих. Усі просто казкові!». Олександр її підвів до останнього коня та вже представив його сам: «А це французький англо-араб. Дуже спортивний кінь. Та з тихим норовом. Звати його Лорд. Це саме на ньому ти сьогодні будеш вчитися кататися. Я сам його обирав, тому, що він тихий та спокійний. Він такий тут один. Хоча спокійних порід не існує взагалі!». «А раптом в мене не вийде?!» — злякалась Тася. «Таєнька, все буває в житті перший раз. Чи не так?» — підбадьорював Олександр Таїсію. Каталася Тася зовсім не довго. Вже на третьому колі у неї заболіла спина, та боки. Важко стало дихати. Від підскакування на коні тіло не витримало й Тася попросилася на землю: «Ой зніміть мене з нього, хто-небудь! Сашко, допоможи мені з нього злізти. Сил моїх вже нема!». Він витяг її з сідла, допоміг злізти. «Вибач! Ти мабуть очікував більшого від нашої прогулянки?» — сказала Тася. Він кивнув, але сказав, що все розуміє та не сердиться. Поки Олександр ще катався на своєму коні по колу, Тася бавилася із Лордом. Їй розповіли, що він любить, показали, як його треба чистити. Бо коней треба чистити й чесати тричі на день.

Й вона то годувала його яблуками, то чесала спеціальною щіткою. Або просто гралася із його смішною конячою мордою. «Ой, в кого це вуха трикутничком? А в кого морда волохата? А чиї це гарні очі?» — промовляла вона до коня. Відчуття суцільного щастя блукало в її голові. «З цим конем я, мабуть, була би щаслива?» — проносилося в думках. Коли Олександр накатався досхочу, він підійшов до дівчини та почув, як вона розмовляє з конем. Він посміхнувся, бо це було дуже кумедно. «Тая, я бачу, ви знайшли спільну мову?» — сказав він, підходячи до Таїсії. «Як чудово! Дякую тобі, Сашко, за цей гарний день! Я майже щаслива.». «Майже?» — сказав Олександр з запитальним тоном. «Так. Бо більше не побачу цього милого коника. Чи буде в мене знов такий приємний день? От якби…», — відповіла Тася та не доказала, сама засоромилася свого бажання. «Чого ж ти?» — відповів чоловік, — «Я напевно знаю, як тобі допомогти. Пішли!». Вони вийшли з конюшні та пішли до стоянки. Підішли до його авто. Він відчинив двері машини, заліз всередину та дістав якусь папку й дав Таїсії зі словами: «Потримай!». Вона узяла ту папку із думкою, що просто допомагає потримати якісь документи. Він знову сказав: «Дивись, що там написано?». Тася відкрила папку, почала читати. Та було видно, що вона нічого не розуміє. «Тепер це твій кінь. Був мій, а став твій. Оце і є мій сюрприз та мій подарунок. Я хотів якось загладити провину й зробити тебе знову живою та щасливою, як до цього випадку», — розповів Олександр про свої наміри. «Мама рідна!» — відповіла Тася та аж присіла. «А він же коштує!» — тільки й промовила вона. «Ну так, майже Феррарі. Але не думай про це. Я й надалі буду дбати про цього коня. Бо його утримання ще більше коштує. А ти будеш приїжджати до нього, коли побажаєш й їздити верхи досхочу», — сказав чоловік їй на її таку репліку. Очі в Тасі зробилися великі й круглі, руки стали спітнілими. Вона й не думала, що колись стане господаркою коня. Цей чудовий день, й чудово закінчився. Олександр повіз її до дому, у місто. По дорозі вони заїхали поїсти у невеличкий заміський ресторан. А ввечері їй зателефонував Ігор. Вона так довго вже не чула його голос. Взяла слухавку та почула:

— Привіт! Як ти там?

— Привіт. Я вже живу на Печерську. Як я давно не чула тебе.

— Та я знаю, Тасю. Я все знаю. Бо Саня, він же мені все розповідає: де ти, що ти.

Усмішка Тасі, яка з'явилась тільки вона почула його голос, зникла. «Він все знає та зовсім не цікавиться її життям», — промайнуло у її голові. Вона знов запитала:

— Знаєш?

— Так.

— Тоді, що мені розповідати. Краще ти розкажи, як твої справи, як здоров'я? Чим займаєшся зараз?

— Дякую. Здоров'я ще є. Не дочекаються! Займаюсь різними справами. Тасю, ти ж новини дивишся, я сподіваюсь? От що в новинах, то в житті — суди, адвокати. Іноді, здається, що я, немов той загнаний кінь.

При цих словах Тася згадала, що сьогодні стала власницею коня. Вона знов почала посміхатися й думками полинула до свого коня, такого красивого й теплого. Відразу поспішила про це повідомити Ігорю:

— Знаєш, а мені сьогодні коня подарували.

— Якого ще коня?

— Справжнього, живого. Він такий великий — один метр п'ятдесят три сантиметри. А ще рудий-рудий та теплий. Порода — французький англо-араб. Звати його Лорд.

— Ти була на кінному заводі?

— Не зовсім. Це кінний клуб. Там тренують коней. Та вершників.

— А ось про це я