Читати книгу - "Анабазис. Похід 10000 еллінів"

class="book">/21/ Відомо також, що Менон-фессалієць щосили домагався неабияких статків і влади і шани задля чим більшого зиску. Він також прагнув до дружніх стосунків з наймогутнішими особами, аби безкарно робити шкоду. /22/ Найшвидше досягти поставленої мети, на його думку, можна було шляхом порушення складених клятв, брехні та обману, а щирість у поведінці та правдивість вважав рисою, притаманною дурням. /23/ Тож він не любив нікого, а коли й запевняв котрогось у дружбі, то було зрозуміло, з метою нашкодити йому. Він ніколи не глузував із ворогів, а завжди, як говорили, зневажливо відгукувався про тих, хто оточував його. /24/ Відбирати майно у недругів вважав недоцільною справою, вважаючи, що захоплювати статки у людей, які пильнуються, — ризиковано, натомість у друзів, які не надто стережуть свого майна, можна, і причому з неабиякою зручністю. /25/ Усіх, кого вважав порушниками клятви і кривдниками, він остерігався як осіб добре озброєних, а з благочестивими і справедливими він поводився як із людьми слабкодухими. /26/ У той час, як інші пишаються благочестям, щирістю та порядністю, Менон хизувався здатністю обманювати, ошукувати, висміювати друзів, бо ж він завжди мав за дурнів тих, хто не здатен когось паплюжити. /27/ А домагаючись послуху від солдатів, він втягував їх у лихі справи. Він вимагав також поваги до себе і шани, а саме тоді, коли у нього з’являлося бажання накоїти комусь лиха. А якщо хто-небудь покидав його, він вважав зі свого боку неабияким доброчинством, що не знищив цієї людини, коли ще користувався її послугами. /28/ Коли мова йде про його справи, то тут можна просторікувати що завгодно, але ось яка річ була відома всім. В Арістіппа він домігся командування над найманцями ще в юнацькому віці, а з варваром Аріеєм він заприятелював теж у молодому віці. /29/ Коли загинули його товариші стратеги за те, що разом із Кіром узяли участь у поході супроти царя, він, учинивши те ж саме, уцілів. Але згодом він був страчений за наказом царя після смерті інших стратегів і не так, як Клеарх і його товариші, яким повідтинали голови, що вважається найшвидшою смертю; кажуть, він сконав як підла людина, впродовж цілого року піддаваний тортурам.

/30/ Агій-аркадець і Сократ-ахеєць також загинули. Про них ніхто не говорив чогось поганого за боягузтво на війні і ніхто не докоряв за нездатність підтримувати хороші стосунки із друзями. Обом було приблизно 35 років від народження.

Книга III
Розділ 1

/1/ [Про те, що вчинили елліни під час наступу Кіра аж до битви і що сталося після смерті Кіра, коли елліни верталися додому разом із Тіссаферном, уклавши з ним мирну угоду, — про це мовлено вище].

/2/ Коли стратеги були схоплені, а ті лохаги й солдати, які супроводжували їх, загинули, елліни впали у страшенний відчай, усвідомлюючи те, що вони перебувають у внутрішніх землях царя[120], оточені звідусіль ворожими племенами й містами, позбавлені можливості купувати провіант; і що від Еллади вони перебувають на відстані не менше 10000 стадій, а тим часом у них немає жодного провідника[121] і до того ж на шляху додому перед ними постають нездоланні річки, перейти які вбрід неможливо; і що варвари, які здійснювали похід із Кіром, зрадили їх, і вони покинуті напризволяще, без союзницької кінноти, а тому, цілком зрозуміло, у разі перемоги вони нічого не здобудуть, а в разі поразки втратять усе, в тому числі і своє життя. /3/ Стурбовані цим, пригнічені, лише деякі з них увечері перекусили, деякі ж розпалили багаття, і в цю ніч більшість еллінів не повернулася до табору, а розмістилася на відпочинок абиде, не можучи ані заснути від горя і туги за батьківщиною, батьками, дружинами і дітьми, яких вони вже не плекали надії побачити. Ось у такому безрадісному настрої вони проводили ніч.

/4/ У війську, одначе, перебував якийсь Ксенофонт-афінець[122], який супроводжував найманців, хоча й не був ані стратегом, ані лохагом, ані солдатом. Він покинув вітчизну на запрошення Проксена, свого давнього приятеля. Той обіцяв, у разі прибуття Ксенофонта, заприязнити його з Кіром, який, за словами Проксена, дорожчий для нього за вітчизну. /5/ Прочитавши листа, Ксенофонт звернувся за порадою до Сократа-афінця[123]. Побоюючись, що дружба з Кіром може зашкодити Ксенофонтові в очах держави, бо ж вважалося, що Кір ревно допомагав лакедемонцям у війні супроти Афін[124], Сократ порадив йому податися в Дельфи[125] і запитати бога стосовно цієї подорожі. /6/ Прибувши у