Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Чужинець в Олондрії (ЛП) 📚 - Українською

Читати книгу - "Чужинець в Олондрії (ЛП)"

293
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чужинець в Олондрії (ЛП)" автора Софія Саматар. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 120
Перейти на сторінку:
що тінь Авалеї найчастіше сходить в моменти кризи; в мене склалося враження, що вона має бути схожою на острівних рослинних богів, німотна й глуха до будь-яких благань. І все-таки в її великий святковий день не приписувалося складати жертви чи сумувати. Кав'ярні були переповнені студентськими ватагами, які самозабутньо співали, відбиваючи ритм кулаками по столах, а Сливовий Сад заполонив галасливий натовп селян, зодягнених у всі відтінки блакитного і пропахлих вугільним гаром.

Коли почалася процесія, музиканти зіскочили зі своїх імпровізованих сцен, і натовп жваво посунув у бік Великої Набережної. Я зробив так само, проштовхуючись поміж глядачів, що пхалися, аби опинитися навпроти сірого фасаду Осіннього Палацу. Десь гриміли барабани: глибокі, урочисті. В садах палацу, де в минулому столітті знаменитий генерал повісився через кохання, люди видиралися на решітки кованої огорожі, щоб кращого бачити, й розмахували прапорами над птахаріумом, наповненим паперовими папугами ара.

— Ти щось бачиш? — гукнув хтось поряд мало не у вухо мені.

— Ні! — гукнув я у відповідь. Барабани били темний марш. Обидва боки вулиці були вщерть заповнені людом, який спостерігав за дійством з-під дерев, а непорушні військові контролювали кордони натовпу.

Процесія показалася на вулиці, і появу її звістив колихкий видих — видих, що вирвався водночас з грудей цілого натовпу, завмерлого в очікуванні; на зміну прийшов шквал музики, що вдарив уздовж всієї вулиці, немов водяний смерч, а слідом покотилася хвиля голосних криків і помахів шалями. Жінки маяли у повітрі своїми шалями, цими повільними прапорами з кольорового шовку; маяли, оголивши руки, маяли навіть з балконів і співали при цьому дивних, збудливих пісень, що здіймалися й пульсували в нагрітому повітрі та скидались на мелодії з самих глибин землі. Тепер з'явилися оті барабани, величезні, прикрашені дзвіночками, зроблені зі шкір священних биків — істот, випещених у храмах, вигодуваних пшеницею й базиліком; істот, що їм повертали голови на захід перед тим, як пустити під жертовний ніж; істот, чиї масивні роги заковували в бронзу. Барабанщики були у масках з фарбованого дерева і кивали головами в такт барабанного бою. За ними йшли молоді євнухи зі срібними кадилами, їхні солодкі моторошні голоси перепліталися з висхідними потоками етеру, змішувалися з темними димами фіміаму, що ширилися довкруг них… Повітря водномить наповнилося сильним запахом, якого я не міг визначити, щось схоже на первісні запахи ладану й горілої кістки, і, сп’янілий від цього аромату, більш потужного, ніж на торговищах прянощами, я побачив, як гордо виступають жерці, одягнені в шкіряні спідниці. Вони були оголені до пояса, з поголеними і розфарбованими охрою грудьми, голови їм вінчали бронзові роги жертовних биків; слідом йшли жриці в накидках з лев’ячої шкіри, в руках несли лілії, голови їм прикрашали вінки з волошок.


«Взимку іду я в Країну Мертвих, Там належу я брату своєму Телдурі; Навесні я належу Толу, Богові Диму і Божевілля; І тільки влітку я буду твоєю, О юначе з рум’янцем на щоках, О музúко, що флейти голубить, О зірко, що спить під деревом тим, що на пагорбі мріє».

Так співали жриці, а слідом за ними й жінки у натовпі. І ось показалася богиня, вона сама чи то її зображення, вирізьблене з великої кам'яної брили, і несли її двадцятеро чоловіків на ношах, цю величезну фігуру, вкриту старою позолотою.


«Де він, той ніж мисливський, Що ним я вбив оленя молочно-білого? Бо не бачу його я: ані поруч з рукою своєю, ані під нею».

Такою була пісня жерців, і разом з ними її співали чоловіки довкола мене, і звуки ці зливалися у пристрасний грім, водночас закличний і грізний, підсилений дзвонами й барабанами. Повітря не було: його витіснили пахощі фіміаму й квітів. Богиня повільно просувалася, це віщось такої нестерпної ваги, такої вагомості, що я ледь чи міг дивитися на неї і геть не міг зрозуміти виразу її обличчя, втіленого в байдужому камені. Вона була місячною істотою: в ній не було нічого тваринного. Ноші були обсипані цілими оберемками лілій, жонкілів, анемонів і нарцисів ув оточенні полум'я, якого майже не було видно в сонячному світлі; окрім запалених свічок, фігуру оточували урни й килими, а розфарбованими обличчями чоловіків-носильників спливав піт, творячи брудно-червоні патьоки. Позад неї рухалися інші, менші ноші, що їх несли жерці у капюшонах; на цих ношах під сімома шарами розкішної парчі спочивала Книга містерій, вкладена у срібний футляр, немов у всіяному перлами тьмяному й духмяному ґроті на дні моря.

Жінки враз заспівали: «Мисливський ніж у серці моєму, мисливський ніж — окраса серця мого». Мелодія почала розростатися, чоловічі й жіночі голоси зазвучали разом, чоловіки запитували: «Де він, той ніж мисливський», а жінки відповідали їм палкими звуками, немов стріли пускали: «Мисливський ніж — окраса серця мого». Обличчя перекошені від екстазу. Якась жінка біля мене дивилася на дерева, вигнувши спину, її просвітлене обличчя було мокре од сліз; інші жінки, відкривши рота, кидали в процесію важкі, тремкі мелодії, пісні, що дисонували із сакральною музикою. З інших місць долинали крики, ридання, нестямний лемент когось, хто розмовляв мовою без слів; а коли богиня нас покинула, натовп уразила потужна конвульсія плачу, пронизана безтямними криками.

Мої щоки теж були мокрі. Я все ще не зводив погляду з богині, яка зникала, з Авалеї Дозрілого Зерна, коли другий струс прошив натовп — не такий глибокий, як перший, але він означав якусь зміну,

1 ... 23 24 25 ... 120
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чужинець в Олондрії (ЛП)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чужинець в Олондрії (ЛП)"