Читати книгу - "Проект «Україна». Київський патерик. 17 непростих питань української історії"

Тому правильніше було б називати його Дмитро Вожський. Але стереотипи на те й стереотипи, що вони живучі і стійкі перед будь-якою логікою. Упевнений, нічого не зміниться і після мого скромного дослідження.

Я вже спробував пофантазувати на тему «А що було б, якби…». Це завжди досить цікаво, хоч і зовсім безглуздо. Але інтерес звичайно ж переважає, тому спробую зробити це ще раз.

Однією з реперних точок у вітчизняній історії, мені здається, є навала Батия. Головне питання: чи можна було уникнути завоювання? Відповідь майже стовідсоткова— ні. Похід до Східної Європи монголи планували довго і ретельно. Здійснювався методично. Крім Русі — спочатку північно-східної, потім південно-західної, — були зруйновані Польща, Угорщина, Хорватія.

Монголи почали встановлювати свої порядки на підкорених територіях, зокрема, в Угорщині. Збиралися воювати з Німеччиною (точніше, зі Священною Римською імперією). Вважається, що рішення Батия покинути Європу було пов’язане з його наміром взяти участь у виборах нового хана Монгольської держави. У будь-якому випадку, він відвів свої війська на схід у 1242 році.

Тут цікаво поміркувати: що могло б відбутися в Європі, якби армія Батия не зникла? Європа і раніше стикалася з подібними нашестями. Це, в першу чергу, — вторгнення гунів в IV столітті. Під час свого розквіту при Аттилі в V столітті імперія гунів простягалася від Волги до Рейну.

Серйозною силою були самі угорці, які стали тепер жертвами навали монголів.

Крім того, Іспанія зазнала завоювання арабами.

Але за масштабами з монголами могли змагатися хіба що гуни. Згодом Європа успішно «переварила» гунів, а тому напевно впоралася б у кінцевому підсумку і з монголами. Імовірно, навіть швидше, ніж це зробила Русь, з огляду на значну віддаленість від основних кочовищ монголів. Тобто ніякі «темні віки» не настали б.

Але, як відомо, Батий поставив особисті інтереси вище державних, і Європа відбулася «легким переляком». Порівняно легким. Вся «тяжкість» спілкування із завойовниками дісталася Русі.

В результаті навали були розорені Київ, Чернігів, Рязань, Володимир-на-Клязьмі, Москва (тоді ще зовсім хутірець). Чимало міст дуже довго лишалися в жалюгідному становищі, а деякі — зникли назавжди.

Серед міст, які довго відновлювалися, виявився Київ. Можна довго сперечатися, чому Володимир і Москва були відбудовані швидше — чи то з внутрішніх причин, чи то через підступи когось ззовні. У будь-якому випадку, Київ уже не зміг повернути собі колишню велич, поступившись першістю іншим, передовсім Москві.

Візьмімо за аксіому той факт, що уникнути татаро-монгольської навали було нереально. А як щодо ярма?

Відразу обмовимося, що сам термін «ярмо» в синхронних з ним руських літописах не використовувався, він уперше з’явився в польських хроніках наприкінці XV століття і лише два століття потому почав вживатися власне в руських документах.

Чи означає це, що ніякого татаро-монгольського ярма над Руссю не було? До речі, така точка зору серед істориків цілком існує. Одним з її адептів є Лев Гумільов, на думку якого відносини Русі (північної) і Золотої Орди правильніше називати «симбіозом». І з цього симбіозу народився великоруський етнос — тобто росіяни.

Карамзін і Ключевський, не заперечуючи самого ярма, все ж вважали, що воно сприяло піднесенню Московського князівства і зіграло позитивну роль у становленні російської державності. А історики-євразійці взагалі вбачали в Золотій Орді попередницю Російської імперії.

Золотоординське ярмо приймало різні форми на різних територіях. На північному заході ярлики на правління отримували лояльні до сарайських ханів володимирські князі. На півдні — у Києві, Чернігові, Переяславі — влада перебувала в руках татарських баскаків. Галицько-Волинське князівство виплачувало данину Орді і виставляло свої дружини для участі в походах татаро-монголів, але в іншому було досить самостійним.

Цікаво проаналізувати, як могли б розвиватися події, якби Київ зберіг свій колишній вплив, себто — якби російські землі збиралися не навколо Москви, а навколо Києва.

Як вже було сказано, піднесення Москви було б неможливим без союзу із Золотою Ордою. Чи міг Київ піти на подібний союз із татаро-монголами? Скоріше за все, так. Став би Київ тим, на що перетворилася Москва? Напевно, все-таки ні.

Київ, у порівнянні з Володимиром-на-Клязьмі і згодом із Москвою, знаходився суттєво далі — на південь і на захід — від столиці Золотої Орди Сараю. І відповідно, істотно ближче до Литви, Угорщини, Польщі — всього того, що прийнято називати загальним поняттям — Захід. Тож був вибір монгольських ханів на користь володимирських князів свідомим чи випадковим — складно сказати напевно. Найімовірніше, в основі цього вибору була не одна причина, а цілий комплекс причин, а також обставин — як об’єктивних, так і суб’єктивного характеру.

На момент завоювання Батия на Русі було троє найбільш впливових князів — Данило Галицький, Ярослав Всеволодович (батько Олександра Невського), і Михайло Чернігівський. Всі троє послідовно (і поперемінно) володіли Києвом безпосередньо перед, під час і після взяття монголами міста. Всі троє побували в Золотій Орді за наказом Батия.

Ярослав Всеволодович отримав від Батия ярлик на Володимирське і Київське князювання. Подібно до своїх предків, він вважав за краще жити у Володимирі.

Потім в Орду викликали Данила, і він визнав владу