Читати книгу - "Гумор та сатира"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Как уже говорилось, из-за трудного почерка автора пока не удалось прочесть всю героическую поэму «Роман Гудима». И всё же общий замысел постепенно вырисовывается. В центре произведения — эпический герой. Своего рода львовский Робин Гуд. В его поведении и характере причудливо переплелись разбойники Шиллера, народные герои вроде Олексы Довбуша и «Неуловимые мстители» из нашего пионерского детства. Вот, как в описании поэта, его любимый атаман Гудыма обходится с теми, кто неправедно разбогател за счёт украинского народа:
Нечесні пики! Товсті карки! З мішками народного добра Стоять понурені донецькі олігархи. Між ними походжає пан Роман, Уславлений Гудима-отаман! В донецьких він мішечки відбира, Та ще й по пиці їх лупцює хвацько, І віддає увесь той скарб, Усе народне те багатство Чарівним олігархам прикарпатським!В рукописи последнее слово написано с исправлениями. Возможно, там было «закарпатським». Но по-моему, это не существенно.
А вот, и снова знакомая тема. Любимая женщина должна быть близка идеологически и национально. И партия имеет право отслеживать расовую чистоту в личной жизни своих членов. Эта глава в поэме «Роман Гудима» названа «Нічний патруль». Вначале я подумал о влиянии Блока и его «Двенадцати» (там ведь тоже в основе сюжета ночное патрулирование), но потом отказался от этой версии — не мог Степан Галь вдохновляться стихами человека, написавшего: «О, Русь моя! Жена моя!». В общем, ночь, улица, украинский Пьемонт…
Ідуть орли Гудими! Нічний патруль. Тремтять у темряві меншини — «Ванюша», «Міша», «Сруль»… Аж тут назустріч Побратим і жінка. — Стій хлопче! Не ховайсь! Нехай нам краля покаже аусвайс! Все перевірили. — Кохайтесь! Українка.Для поэта и среды, его сформировавшей, национальная тема не просто болезненная. Она мучительна, а подчас, и разрушительна. Присутствие в мире людей определённых наций буквально на экзистенциальном (да что там!) на молекулярном уровне делает существование автора и его однопартийцев невиносимым.
КОЛИСКОВА Я взяв на руки якось немовля. І раптом це дитя Так глянуло неначе промовля: «Скажи-ка, дядя, В чому сенс життя?». І я, стискаючи у памперсі дитя, Сказав схвильовано: «Ти знаєш, немовля, Лише тоді є сенс в життя, (Природи, всесвіту, буття) Коли у ньому не існує Москаля.Заканчивая представление читателям нового явления в нашей культуре, хочу предложить ещё два знаковых стихотворения.
Первое из них в очередной раз подтверждает — поэт всегда шире партийных схем и догм. Казалось бы, мечта быть допущенными в Европу для соратников поэта давно стала навязчивой идеей. И вдруг Степан Галь в нескольких строках ставит эту самую вожделенную Европу на положенное ей место.
МОЯ ІСТОРІЯ В глибинах стародавніх літ, Коли в Італії ще був палеоліт, Коли Венеція не знала ще Гондол та маврів, І тільки поховали динозаврів, Коли серед теперішніх європ Гуляв пітекантроп, Коли на пальмах ще гойдались Курти, Фріци, Ганси, У Львові квітла вже Епоха Ренесансу!И всё же, как и всякого художника (пусть и специфической направленности) Степана Галя тоже посещают сомнения. И тогда он мучится, сомневаясь, то в линии партии, то в собственной творческой и человеческой состоятельности. В такие страшные минуты поэт мечется повторяя: «Невже?! Невже?!». Последнее стихотворение так и называется…
НЕВЖЕ? Вночі, немов змія, Зайшла у серце дума: Невже і я, І однодумці-куми, І члени «Партії Народу», Невже ми всі — Нікчеми та уроди? Що можуть тільки Заздріть москалям Та проклинать Москву. Невже скубати землю і траву, Горлать несамовито Неначе хворі діти, Це все, що ми, убогі, можем? Невже в нас, Боже, Немає здатності любити Чи творити? А тільки лаятись, багном усе залити. І наша злість від того, що в душі Про себе знаєм: неміч та бездари. А може взагалі примара І плани Партії, і наша боротьба? І правдаУвага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гумор та сатира», після закриття браузера.
