Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Коли приходить темрява 📚 - Українською

Читати книгу - "Коли приходить темрява"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Коли приходить темрява" автора Ксенія Циганчук. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 97
Перейти на сторінку:

— А ви що, з поліції?

Я не наважився брехати.

— Ні, проте зараз працюю на них. То де й коли ми можемо зустрітися?

Здавалося, цей Вітя все ще не міг утямити, що відбувається. Подумавши кілька секунд, він відповів:

— Можна зустрітися в кафе «1 + 1». Знаєте, де це?

— Так, приблизно знаю. О котрій? Зможете за годину?

— Зможу, я тут якраз недалеко живу.

— Чудово. Я середнього зросту, невеликої статури. Досить коротко стрижене волосся, на підборідді велика родимка. У руках триматиму… — Я задумався. — У руках триматиму газету. На мені будуть джинси та біла футболка.

— Зрозумів. Думаю, упізнаю. — Хлопець швидко кинув слухавку.

Терпіти не можу такої неввічливості!


***

Годину по тому я був у домовленому місці. Більше того, у кафе я сидів уже хвилин двадцять. Номер Віті не відповідав. Це почало мене дратувати. Раптом зовсім поряд хтось промовив:

— Не став брати слухавки, аби не палити вам гроші.

Я здригнувся й різко озирнувся. Поряд стояв хлопець на вигляд років двадцяти.

— Вибачте, не знав, що так вас налякаю. — Він сів навпроти мене.

До нас підійшла офіціантка.

— Пиво, — замовив він. — «Оболонь» є?

— Є. А ви що будете? — звернулася дівчина до мене.

— Я нічого не хочу, дякую.

— На службі не вживаєте?

— Прошу? — не зрозумів я його запитання.

— Кажу: на службі не вживаєте? — іще раз запитав він, потерши своє заспане обличчя.

Скоріше за все, після мого дзвінка хлопець ще поспав. Від нього тхнуло перегаром. Більше того, мені стало зрозуміло, що він усе-таки вважає мене ментом. Я не став цього спростовувати.

— Так, не вживаю. Ви праві. — Дівчина глянула на мене з цікавістю й, нічого не відповівши, пішла виконувати замовлення.

— Отже, Тьомку таки пришили? — розпочав розмову Вітя, уп’явши в мене свої сірі водянисті очі. Від такого неочікуваного запитання я аж розгубився на хвильку.

— Наскільки розумію з вашого запитання, ви не здивовані?

— Ну, не сказати, що взагалі не здивований. Останнім часом я мало з ним спілкувався. Це раніше ми частенько зустрічалися. Був тоді в нас спільний друг. Потім він поїхав на заробітки до Португалії, а я знайшов роботу. Тьома теж постійно був зайнятий. Так і вийшло, що ми мало бачилися.

— А чим жив Артем Заречнюк?

— Та то тим, то тим. Нормальної роботи він не мав. Через це в нього постійно були проблеми з дівчиною.

— Вибачте, я переб’ю: його дівчину звали Альоною?

— Ну, так. А чому теж «звали»? — Він усміхнувся.

— Її теж убили, — констатував я.

Усмішка вмить зникнула з обличчя Віті.

— Що? — тільки й промовив він.

— Так, на жаль, це теж факт. Отже, як бачите, справа серйозна. То що ще цікавого ви можете мені розповісти?

Спершу в хлопця ніби відняло мову, проте він опанував себе й продовжив.

— Якось, не так давно, ми з ним бачилися, — почав він поволі, — якраз-таки в цьому кафе. Вирішили випити пива. Він сказав, що отримав гарну роботу. — Я уважно слухав, не перебиваючи. — Я запитав, що за робота, та Тьомка лише відмахнувся, не став розповідати. Мені одразу спало на думку, що це щось не зовсім законне, адже він вихвалявся, що отримає за неї величезні гроші. А такі гроші не отримують відразу ж, як тільки влаштовуються. Принаймні не в нас і не в наш час. Я запитав, чи впевнений він, що його не розведуть, як останнього лоха. Тьома запевнив, що ні. Потім усе-таки натякнув, що продовжує справу одного свого друга, тому все має бути надійно.

— Що за друг?

Віті принесли його замовлення. Він злегка кивнув офіціантці й відсьорбнув. З виразу його обличчя я зрозумів, що це було те, чого він чекав із нетерпінням. Потім хлопець продовжив:

— Того чоловіка я не знав. Проте якось мені розповідав той наш спільний знайомий, про якого я вже сьогодні згадував, що був колись у них іще один друг, журналіст. Та він ув’язався в якесь розслідування, і його вбили. Дімка — це так звати нашого спільного друга — натякнув, що замість того, щоб повідомити поліцію про свою знахідку, він почав когось шантажувати. От його й пришили.

— Зрозуміло. А чому ж ви все-таки подумали, що Артем продовжив роботу того журналіста?

— Та сам не

1 ... 23 24 25 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли приходить темрява», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коли приходить темрява"