Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Земля Георгія 📚 - Українською

Читати книгу - "Земля Георгія"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Земля Георгія" автора Антон Віталійович Санченко. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 114
Перейти на сторінку:
відхід брати, а потім капітана та кухарчука на рейс шукати, і він не ниє. Може з кимось охочим помінятися, до речі. З нього вантаж, а з нас капітан. Ми перезирнулися і не пристали на цю благородну пропозицію. Ні вже, Серього. Хто на що вчився. Зустрінемо портовий нагляд, не чіпатимемо його, він твій. Хоча вантажити 50-кілограмові лантухи на спинах жодного з нас, якщо чесно, в училищі теж не вчили. Розповідали щось на парах наївні викладачі про автоматизацію, вантажні крани, палети, контейнери та боббі-кари. А на реальному виробництві он яка логістика, як у часи Магеллана й адмірала Чічагова — на горбі в трюм. * * *

Я знаю одне. Коли був рибалкою, ножем нашкерив на траулері в Атлантиці риби ще й на своїх дітей. А потім, у казкові 90-ті, завантажив, перевіз та вивантажив на причали в Грузії стільки цукру, що його вистачило б ще моїм онукам, навіть якби вони вирішили відкрити невеличкий кондитерський цех. Ні, «Рошен», мабуть, не потягну. Це ж ще Липецька фабрика.

Ніщо, скажу я вам, так не підвищує самооцінку мужчини, як здатність підперезатися широким, як у штангіста, шкіряним паском, крякнути, впертися, рвонути, підважити, за ніч перекидати з причалу на борт сотню тонн ХАРЧІВ. Забити ЇЖЕЮ трюм під жвак, під саму його кришку. Цупкими та липкими джутовими лантухами, від яких навіть піт вже солодкий. Видихнути, розпити пляшку горілки в кают-компанії і вже розслаблено перерахувати отримані від стивідора хрусткі купюри та недбало запхати їх в нагрудну кишеню моряцької роби. Ці розцінки в чорноморських портах я пам’ятаю мускульною пам’яттю, а не цифрами на калькуляторі. Чотирнадцять доларів за перевалку тонни з причалу на борт. Десь по сотні баксюків на ніс за ніч роботи. А чого ж, можна жити. Викладачі універу отримували тоді вп’ятеро менше. За місяць. Тож можна себе поважати як людину, що в цьому житті непогано влаштувалася і не пропаде. Особливо, якщо ти весь цей кач і бодібілдинг ще й сам замутив.

Все так, але існують ще на світі злі люди-докери, які теж хочуть їсти і збивають ціни. У цих грузинських рейсах важливо було виторгувати оту перевалку силами команди, два завантаження і два вивантаження на рейс, 400 баксів на ніс, і хоч трава не рости. Саме в грузинських рейсах. Бо у світовій торгівлі це моветон, і світова профспілка транспортних працівників починалася з того, що домовилася: моряки не вантажать суден, а докери не ходять у море і підтримують страйки одне одного.

Але в Грузії було не так, ніяких профспілок, феодалізм надворі. Тож — крякнули, вперлися, отримали. І рахуйте потім свої ставки фрахту й тривалість рейсу хоч до діареї. То вже потім судновласник розрахується з командою, якщо не прогорить і не прокине. А за вантажні операції фрахтувальник платить на місці, на борту. І наперед. Головне сторгуватися з ним, щоб не наймав місцевих.

Я так розписався зараз, наче шкодую за тими часами, і весь із себе одеський бендюжник. Може, потім я таким і став. Приїздив додому, казав дружині: «А пішли-но в філармонію». А вона ображалася: «Чого матюкаєшся!». А вже, бляха, й не помічав за собою, бляха, що вже й говорю, як бендюжник.

Але це був перший наш грузинський рейс, нічого такого ми ще не знали, не встановили навіть дослідним шляхом, скільки діб той цукор виходить боком після такої романтики. І скільки грошей за цю некваліфіковану працю може втішити дипломованого радиста, якому Статут забороняє брати до рук щось важче за сім кілограмів. Але молоді-зелені, а торгувалися з грузинами до останнього, найбільше наполягав худий, як бусол, і такий самий довгоносий механік Ігор, ніс в тавоті, і виторгував-таки в полковника непогані гроші й що вивантаження в Грузії — теж наше. Ось звідки в нього ця хватка взялася, перший же рейс механіком-вантажником?! Навіть отих грубих шкіряних пасків у нас ще не було.

Але ми крякнули, вперлися, підперезалися, чим було, і потихеньку-помаленьку до вечора перекидали-таки до трюму оті два камази цукру. І отримали розрахунок, і розпили переможну пляшку казенки з козирком (теж пояснюй тепер молоді, навіщо горілці був потрібен козирьок), і побачили, що це добре. Аж тут і старпом повернувся. На бровах. Але зі щитом. Тобто — з капітаном.

* * *

Уся світова пригодницька література повна страшних історій про молодих хлопців щойно з села, ласих до дармового шнапсу, яких в портовому шинку підступно підпоїли злі моряки, й прокинулися ті селюки вже в морі матросами. І з підписаним контрактом на 25 років хлотської служби. Але не пригадую, щоб хоч в одній книжці, хоч Жуля Берна, хоч Джека Лондона, хоч Миколи Трублаїні, таким чином на судно завербували цілого капітана. Наш Серьога був першим. Капітана Ковтуна він знайшов у пивбарі «Анна Кареніна» на Одеській площі. Той саме ковтав восьмий бокал пива і ні в який рейс зовсім не збирався, навпаки — обмивав щасливо відновлений капітанський диплом, який за якусь провину в нього на півроку були забрали. Портнагляд забрав, портнагляд і віддав. І він же порадив Серьозі Ковтуна наздогнати або шукати вже в «Анні Кареніній» — не промажеш. Та побачиш. Кучерявий такий, рудий, конопатий. У форменному кітелі і з портфелем. Якщо вже нам справді так потрібен капітан на підміну на один рейс, зійде й рудий. Так, він правильно розуміє, це той пивбар впритул до портової залізниці. Вийшов з бару — і одразу хоч під вантажний потяг з морського порту. Зручно.

Уся світова пригодницька література повна страшних історій про гаванський чи пуерториканський ром, який моряки дудлять у таких випадках у портових тавернах з глиняних келихів. Але ми були не в Пуерто-Рико, а щойно з совка. Капітан Ковтун саме замовляв на радощах восьму півлітрову баночку для консервацій із зіпсованим фарбою дінцем, щоб не крали і не здавали на склотару, як вже покрали й побили всі пивні бокали з «Кареніної». Така начебто велика кількість видудлених капітаном «бокалів» пінного напою пояснювалася тим, що в усіх пивбарах автентичного Херсона пиво нещадно розбавляли

1 ... 23 24 25 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Земля Георгія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Земля Георгія"