Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Троє на Місяці 📚 - Українською

Читати книгу - "Троє на Місяці"

188
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Троє на Місяці" автора Іван Філіпович Ющук. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 52
Перейти на сторінку:
вартовий. І він тут, очевидно, не один. Але хто вони, ці невідомі? Скільки їх? Звідки вони взялися на Місяці? Що вони тут роблять?

— А може, Місяць — це все-таки гігантський космічний корабель з високорозвиненими мешканцями, який скількись там тисяч або мільйонів років тому причалив до Землі і кружляє навколо неї? Штучне тіло…

— Ні, таке припущення відпадає, — твердо заявив Капітан. — Астрономи й космонавти довели, що це щільне природне тіло… Зрештою, якби Місяць був космічним кораблем, то хто б влаштовував вибухи на його обшивці? Та й космонавти не допустили б, щоб на їхньому кораблі були такі ями, як оця.

— Ти логічно міркуєш, — не без іронії зауважив Граматик. — Отож тепер вирахуй: куди ми оце з тобою вскочили? І як вибратися звідси?

— Насамперед відкидаємо версію про штучне походження нашої пастки. Ти не заперечуєш?

— Ні.

— Отже, тільки факти. На Місяці, крім безлічі всяких кратерів, є тріщини й борозни. Борозни дуже широкі. Це не борозна. Залишаються тріщини. Тріщини на Місяці бувають завглибшки і сто, і двісті, і навіть чотириста метрів і тягнуться на сотні кілометрів.

— То ти гадаєш… — почав Граматик і замовк, жахнувшись цих велетенських розмірів.

— Ні, на наше щастя, тріщина, у яку ми вскочили, не така вже й глибока. Падали ми приблизно чотири секунди. На Землі за цей час пролетіли б десь метрів сімдесят п’ять — вісімдесят…

— Ого! — вирвалося в Граматика. — І це, ти кажеш, неглибоко!

— Але на Місяці прискорення при вільному падінні в шість разів менше, ніж на Землі, — вів далі Капітан. — Тому ми пролетіли тільки дванадцять-тринадцять метрів.

— Це як з верхівки осокора? І не забилися, — здивувався Граматик.

— Не забилися, бо падали повільно, з такою швидкістю, як на, Землі з висоти двох метрів. Та й, очевидно, на дні цього провалля чимало пилу назбиралося…

— Усе це добре, — перебив його Граматик. — Але як нам видряпатися звідси? Глибина дванадцять метрів, і з обох боків прямовисні стіни… Якби ж хоч можна було роздивитися, то б десь, може, вдалося побачити виступи, розколини… Бо доки Друг із Незнайком знайдуть нас, якщо вони взагалі почули моє повідомлення, то ці… циліндроголові…. помітять наші сліди або й корабель — і ми нічого не зможемо вдіяти… Мов у мишоловку вскочили.

— Треба нам перебрати всі можливі способи, як дістатися звідси нагору. Якийсь, може, підійде. Що б ти запропонував?

— На крилах піднятися, — по голосу було чути, що Граматик гірко жартує.

— На крилах у безповітряному просторі не злетиш, але якби був у нас бодай маленький реактивний двигун, то піднялися б, — цілком серйозно відповів Капітан. — Можна було б для цього використати навіть наші кисневі балони… На двох балонах, коли з них випускати кисень, один із нас, мабуть, піднявся б. Але тут великий ризик: можемо й не вибратися звідси, і без кисню залишитися.

— А що ж ти радиш? — запитав Граматик.

— До кінця п’ятнадцятиметрового мотузка прив’язати камінь і кидати його вгору доти, доки він зачепиться за скелю або впаде в розколину. А тоді, поволі підтягуючись, вилізти на поверхню. Але де взяти мотузка?

— У мене є мотузок! — майже вигукнув зраділий Граматик. Капітан аж притис товариша до себе й прошепотів:

— Тільки тихіше, поблизу можуть бути циліндроголові.

— Коли я приволік Незнайка до кабіни, — уже тихіше розповідав Граматик, — то шнурка змотав і поклав до кишені скафандра. І так і не виклав. Але, — додав невпевнено Граматик, — мені здається, що він буде закороткий.

— Давай сюди, — Капітан намацав Граматикову руку, обережно взяв у нього мотузка. — Зараз виміряю його довжину стародавнім способом — ліктем.

— У Київській Русі лікоть дорівнював сорока шести — сорока семи сантиметрам, — зауважив Граматик.

— А у мене без скафандра лікоть має сорок вісім сантиметрів, у скафандрі — то й усі п’ятдесят п’ять. Тепер тисячу п’ятсот сантиметрів — потрібна довжина мотузка — поділи на п’ятдесят п’ять… нам треба, отже, приблизно двадцять сім космічних ліктів мотузка… Мотаю на руку… одинадцять, дванадцять… шістнадцять, сімнадцять, вісімнадцять, дев’ятнадцять… і все.

— Дев’ятнадцять разів по п’ятдесят п’ять сантиметрів — це трохи більше, ніж десять метрів… Короткий… Може, сходинки в стіні будемо довбати? Я, маю викрутку.

— Це буде довго. А якщо порода тверда… Кисню не вистачить.

— А вистрибнути на поверхню? Ти ж на Землі метр вісімдесят сантиметрів у висоту стрибав. А тут тяжіння в шість разів менше…

— Ні, — скрушно відповів Капітан, — нічого з цього не вийде: у скафандрі та ще й без розгону… — І, подумавши хвилину, додав: — Та все одно, якби й було де розігнатися та можна було скинути скафандр, вище як на шість-сім метрів я тут не скочив би. Навіть чемпіон світу зі стрибків, який долає планку заввишки два метри сорок сантиметрів, — і він би на Місяці вище десяти метрів не стрибнув би.

Граматик уже не допитувався, чому на Місяці не можна стрибнути в шість разів вище, ніж на Землі, тількиїсумно відзначив:

— Отже, безвихідь: спереду — глуха стіна, ззаду — глуха стіна, а зверху — непроглядна темінь. Залишається чекати або Друга, або циліндроголовців…

— Спереду… ззаду… — повторив за ним Капітан, — але є ще ліворуч, праворуч — там нема стіни.

— То що ти пропонуєш?

— Іти, не стояти на місці. Коли шукаєш виходу, то ймовірність, що знайдеш його, зростає. Нам треба йти.

— Звичайно, вихід повинен десь бути, — підтримав його Граматик. — Але куди йти?

— На південь. Ближче до корабля. Там проходить якийсь вал. — Пригадуєш, коли ми йшли сюди, переходили через горбок. Може, він загатив цю тріщину.

— Тільки, щоб не загубити один одного і не вскочити в ще гіршу халепу, зв’яжімося, Капітале, мотузком. Як це роблять альпіністи в горах. Будемо йти на якійсь відстані один від одного, — запропонував Граматик.

— Я піду попереду, — заявив Капітан.

Граматик прив’язав мотузок до

1 ... 23 24 25 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Троє на Місяці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Троє на Місяці"