Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » У нетрях темнолісу 📚 - Українською

Читати книгу - "У нетрях темнолісу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "У нетрях темнолісу" автора Пол Стюарт. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 54
Перейти на сторінку:

— Якщо ви справді хочете вибратися з тунелю, паничу Живчику, — сказав він, цього разу вже лагідніше, — ви повинні йти за мною.

Сказавши так, він крутнувся на п’ятах і подався геть. Живчик нервово ковтнув повітря. Звісно, він хотів звідси вибратися, та що, як це просто якийсь виверт? А якщо його ведуть у засідку?

У тунелі було гаряче, стояла така задуха, що йому аж занудило. По низькій восковій стелі стікали липкі краплі, падаючи Живчикові на голову та спливаючи по шиї. Нив зголоднілий шлунок.

— Я не маю вибору, — прошепотів він.

Гоблінів плащ залопотів на завороті й зник. Живчик побіг за ним.

Отак удвох і йшли вони тунелями, сходами, які вели то вгору, то вниз, довгими порожніми печерами. Повітря смерділо пилом та гнилизною, дихати було важко, і Живчикові паморочилося в голові. Шкіра його зробилася липкою, язик — сухим.

— Куди ми йдемо? — нерішуче запитав він. — Здається мені, ви заблукали так само, як і я.

— Звіртеся на мене, паничу Живчику, — шанобливо відповів гоблін, і при цих словах Живчик відчув, як в обличчя вдарив прохолодний протяг.

Хлопець заплющив очі і вдихнув свіже повітря. Коли ж він їх розплющив, то гобліна вже не було. За мить, на повороті, Живчик побачив світло. Сонячне світло! Воно лилося крізь високий арковий прохід!

Живчик кинувся бігти. Він мчав швидше і швидше, заледве вірячи, що врешті йому вдалося знайти вихід. Ось останній тунель… а тепер через залу… та й квит!

— Дяка небові! — заволав він.

Перед ним стояло трійко бражних гоблінів. Вони обернулись і тупо вибалушили свої вирла.

— Все гаразд? — підбадьорливо запитав Живчик.

— Із нами все гаразд? — спитав один із них.

— Наша Пані-матка хотіла отруїти нас, — сказав інший.

— І ми її покарали, — докинув третій.

Перший гоблін устромив жалісний погляд у свої босі ноги.

— Проте ми трохи погарячкували, — сказав він. Інші закивали головами на знак згоди.

— Хто тепер нас годуватиме? Хто оборонить нас від темнолесника? — заскімлили вони.

І всі троє несподівано розрюмсались.

— Нам так її не вистачає! — заголосили вони в унісон. Живчик знову зміряв поглядом бруднючих гоблінів, їхні жалюгідні лахи і пирснув.

— Вам би не завадило самим подбати про себе, — зауважив він.

— Але ж ми й так уже втомлені та голодні, — не переставали скиглити гобліни.

Живчик метнув на них сердитий погляд.

— Ну… — він затнувся. Хлопець мало не сказав: «Ну то й що?», достоту так само, як колись оця, тепер уже безпорадна трійця озвалася до нього на початку. Та він не був бражним гобліном.

— Я теж, — сказав він просто. — Я теж хочу їсти, аж шкура болить.

І з цими словами він подався геть від гоблінської колонії, перетнув двір і почимчикував далі у глиб довколишнього Темнолісу.

Розділ восьмий
Блукай-бурмило

Живчик розстебнув свою хутряну куртку і рушив у дорогу. Вітер змінився, і в повітрі витав запах осені. Погода була мінлива, як і все в цьому підступному Темнолісі.

Ліс навколо хлопця повнився дзюркотом: недавно випав сніг і тепер швидко танув на верхівках дерев. Ще пашіючи теплом, Живчик зупинився, заплющив очі і звів лице догори. Крижані краплі бризнули йому на обличчя. Вода була прохолодна і свіжка.

Раптом — бац! — щось важке і велике вдарило Живчика по голові, таке важке, що аж звалило його на землю. Він лежав тихесенько, не важачись повернути голову. Що ж це його вдарило? Невже темнолесник? Може, це страховисько і справді існує? Якщо так, то яка користь зі страху? Живчик розплющив очі, зірвався на рівні ноги і вихопив ножа.

— Де ти? — закричав він. — Ну ж бо, покажись!

Та ба, нічого не трапилося. Нічогісінько. Тільки й чути було, що безперервне цяпання краплин із дерев. Потім бахнуло вдруге. Живчик обернувся. Величезна шапка снігу, зіслизнувши з гілля над головою, пригнула до землі віття дерикуща.

Живчик провів рукою по голові. У чуб набилося повно снігу. Сніг був скрізь. Хлопець засміявся.

— Сніг, — мовив він. — Тільки й усього. Просто сніг.

Живчик ішов далі, а капіж посилювався. Зливаючись, краплі дзюріли додолу цівками і оберталися на бучну зливу. Незабаром Живчик змок до нитки, і що далі він заглиблювався в ліс, то болотистішим ставав ґрунт. Кожен крок давався через силу, а тут ще й голод дошкуляв.

— Я востаннє нормально попоїв, коли ще був у живолупів, — бурмотів він. — Самому тільки Небу відомо, як давно це було.

Живчик звів очі догори. Яскраво світило сонце, і навіть тут, стоячи під деревами на землі, якої лиш подекуди сягало світло, він відчував його життєдайне тепло. Від вологої поверхні вгору здіймалися тендітні закрутки туману. Живчик і собі почав парувати, щойно висохла волорогова шкура.

Щохвилини давався взнаки голод. Він сидів у шлунку і шкрябав по його стінках. Він нетерпляче бурчав.

— Знаю, знаю, — сказав Живчик. — Тільки-но я щось знайду, відразу ж поділюся з тобою. От тільки де те щось?

Дійшовши до дерева з темно-фіолетовими плодами, він зупинився. Деякі з круглих, налитих плодів уже перестигли, і з-під порепаної шкірки на землю стікав золотавий сік. Живчик облизнувся. Плід на вигляд був такий солодкий, такий соковитий, такий смачний.

Він звівся навшпиньки і зірвав один.

1 ... 23 24 25 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У нетрях темнолісу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У нетрях темнолісу"